Планета Pixar - Лоуренс Леві

Ми відразу ж знайшли спільну мову. Майже годину я сидів навпроти Стіва, уважно слухаючи, як він схематично накидав ту роль, яку, він сподівався, я візьму на себе. Підприємець пояснив, що хоче знайти людину, яка відповідала б за ведення справ у Pixar, доки він сам був у NeXT, — людину, яка змогла б запустити бізнес, відпрацювати стратегію, зайнятися публічним продажем акцій компанії. Стів описував, як раніше Pixar здійснила революцію у сфері високоякісної комп’ютерної графіки, а зараз компанія сфокусувалася на виробництві свого першого повнометражного фільму.

Також він розпитав мене про освіту, сім’ю та кар’єру. Здавалося, він був приємно вражений тим фактом, що я вивчав право в Гарварді, був партнером у Wilson Sonsini Goodrich & Rosati — найбільшій юридичній фірмі Кремнієвої долини, котра багато років тому займалася виведенням акцій Apple на продаж; тим, що я створив департамент нових технологічних трансакцій — перший такого типу, наскільки мені було відомо. Також Стівові було до вподоби, що в мене є власний досвід виведення акцій компанії на публічний продаж. Відчувалося, що він перевіряє мою особисту історію, виглядало на те, що йому було важливо, щоб я виявився відданою людиною. Я був радий, адже здавалося, що Стівові подобається почуте.

Розмова велася без зусиль. Та хоча між нами виникло безперечне взаєморозуміння, все ж мене гризло якесь занепокоєння. Якщо Джобс збирається вивести акції Pixar на публічний продаж, у нього мають бути серйозні міркування щодо бізнесових і стратегічних планів компанії. А проте він про них навіть не згадував. Я думав, чи варто запитувати про показники або бізнес-прогнози — хотілося би поглянути на цифри. Але Стів рухався за своїм планом питань, і я вирішив, що не час перебивати. Він оцінював мене, щоб вирішити, чи хоче він призначити ще одну зустріч. І зрештою Стів запитав:

— А чи могли б ви невдовзі відвідати Pixar? Я був би радий, якби у вас вийшло туди поїхати.

Мене це потішило. І я подумав: було б чудово бодай подивитися, що ж таке ця Pixar.

Але вже на півдорозі додому думки повернулися до проблемних питань бізнесу. Нам слід було їх обговорити, я мусив підштовхнути розмову до цієї теми. Нам вдалося налагодити контакт — кращий, ніж я міг собі уявити, але звідки мені було знати, що Стів не взявся за ще одне «поле спотворення реальності»[1], якими він славився. Ця фраза довгий час асоціювалася зі Стівовою здатністю переконувати інших вірити практично в будь-що, незалежно від ділових та ринкових реалій. А раптом він виплітав чергову фантазію  — цього разу про Pixar? Якщо я погоджуся взятися за цю роботу й компанія збанкрутує — а загальна думка всіх, з ким я говорив про це підприємство, була саме такою,  — кар’єрі, яку я так ретельно вибудовував, разом із моєю репутацією, буде завдано величезного удару.

Навіть гірше: заглиблюючись у розгляд ситуації, я бачив усе більше людей, яких привела до краху схильність Джобса кидатися в крайнощі — здавалося, переліку не було кінця-краю. Рік тому вийшла книжка Рендала Стросса «Стів Джобс і наступна велика річ» (Steve Jobs and the NeXT Big Thing) — нищівна критика Стівової поведінки й способів ведення бізнесу в NeXT. Бажання наражатися на ризик стати цапом-відбувайлом для Стіва Джобса в мене зовсім не було. Але все ж я вирішив набратися терпіння. Час ухвалювати рішення ще не настав. Наступний крок був очевидний — візит до Pixar.

Компанія розташовувалася у Пойнт-Річмонді, Каліфорнія. Я ще ніколи не був там, навіть не чув про існування такого населеного пункту. Довелося дивитися на карті, щоб відшукати, де це. Пойнт-Річмонд виявилося маленьким містечком між Берклі та Сан-Рафаелем. У мене аж у серці тенькнуло, коли я намітив маршрут.

Від Пало-Альто слід було вирушати на північ до Сан-Франциско трасою 101, потім по мосту Бей Брідж звернути на автостраду 80, прямуючи на схід. Тоді звернути по ній на північ і проїхати через Берклі. Зрештою, повернувши на захід по трасі 580, потрапити на бульвар Каттіна, де й розташовувалася Pixar. Я намагався переконати себе, що це цілком реально і що дорога не виявиться надто складною. Проте мене переповнювали сумніви. Рух на цих трасах був одним із найбільш напружених у Каліфорнії. Поїздка до Pixar, схоже, виявиться не дуже приємною.

Я завжди старався якомога більше часу проводити поруч із сім’єю, вдома. У мене було двійко дітей — дев’ятирічний Джейсон і шестилітня Сара — і моя дружина Гілларі чекала третю дитину. Через вимоги кар’єри інколи бувало не надто просто залишатися вдома в потрібні моменти, але я щосили старався впоратися з цим. Я був частиною життя моїх дітей: читав їм на ніч, допомагав виконувати домашні завдання, відвозив їх до школи. Я знав, якої дисциплінованості це вимагає. І навіть не думав, що можу погодитися на роботу, заради якої доведеться ризикнути спілкуванням із дітьми.

По правді, я почувався дещо пригніченим, коли відклав мапу.

— Навіть не знаю, — поскаржився я одного вечора Гілларі. — Це надто далеко. Не бачу, як би ми змогли поєднати цю роботу і життя тут. А переїжджати сенсу немає. Занадто високий ризик. Хтозна, скільки все це триватиме. Якщо раптом справа прогорить, нам ліпше було б зостатися тут.

Ми з Гілларі познайомилися, коли були студентами в Індіанському університеті. Я почав навчатися там, коли мені було сімнадцять, через рік після того, як моя сім’я переїхала до Індіанаполіса з Лондона, де я виріс. Гілларі була невисока на зріст, мала сині очі й хвилясте каштанове волосся, вродливе обличчя «сердечком» і миле, трохи гостре підборіддя. Вона була доброзичливою, врівноваженою і проникливою. Ми одружилися, коли були аспірантами. Часто говорили, що зросли разом, бо наші двадцяті роки були часом велетенських змін.

Ми обоє навчалися в аспірантурі в Бостоні, а після цього недовго працювали у Флориді, де жила моя родина. Провели кілька років там, а тоді переїхали до Кремнієвої долини, де я заходився випробовувати власні сили, практикуючи право у світі високих технологій, що саме бурхливо розвивався. Маючи на руках нашого однорічного сина, ми самотужки подалися на Захід. Гілларі мала ступінь магістра за напрямком мовленнєвих порушень і працювала в медичному центрі Стенфордського університету. Вона спеціалізувалася на реабілітації пацієнтів після інсультів і травм голови, у яких виявлялися дефекти мовлення. Усі важливі рішення ми обговорювали разом.

— Давай ти не будеш поки що непокоїтися через місце-знаходження Pixar, — запропонувала дружина. — Я б не випускала такої можливості з рук. Краще все