У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ - Іван Дмитрик
Відвідини друзів підкріпили мене на дусі, але наступні дні принесли і важке пригноблення: померли три стрільці з нашої сотні. Найперше зломила гарячка мого сусіду, старенького бунчужного Волиняка, потім погас молоденький стрілець Квіт, що походив з Ярославщини, за ним відійшов наш сотенний санітар, що походив із Львова, де залишив дружину і дітей.
Увечорі, після похоронів, зайшли до мене сотенний Веселий, новий бунчужний Хитролис, командир жандармерії Грім, політвиховник Кривуля та лікар Гуцул. Розпитавши про моє здоров'я, лікар сказав, що я мабуть перший повернуся до сотні, хоч найпізніше захворів. Я подякував лікареві за добре слово, але надії на скорий поворот до сотні не мав. Ходити ще добре не міг, як тільки що з'їв, зразу підскакувала гарячка. Але загалом почувався вже краще, бо не втрачав пам'яті. Одного дня відважився навіть з'їсти більше картоплі і сирої капусти, що їх подала мені господиня, коли помітила, як жадібно я стежу за її обідом. Попоївши трохи, я сильно ослаб і заснув. Прокинувся аж увечорі, коли зайшов до мене лікар Горислав. Він оглянув мене, зміряв гарячку і ствердив, що в мене всього 34 ступені температури. Я був дуже ослаблений, але жадних болів у шлунку не відчував, - картоплі і сира капуста мені не пошкодили. Цього ж вечора я з'їв ще трохи каші з молоком і хліба та знову твердо заснув. Прокинувся на другий день ранком без гарячки і з того часу почав уже їсти усе і ставав щораз міцніше на ноги.
РОЗДІЛ 8
В той час, як ми боролися з тифозною гарячкою, життя в сотні йшло нормальним темпом. Кожного дня відбувалися вправи, стрільці бродили по пахи в снігах, що другий день виходили стежі в навколишні села для розвідки.
Одного дня, мабуть 25 березня 1945 року, підслух повідомив, що до Тісної приїхало дуже багато вантажних авт з енкаведистами. В сотні заряджено гостре поготівля, але вправи відбувалися далі, тільки при зміцнених стійках. Чоту з села Прислуп стягнено до сотні, а її місце зайняв підслух, що стояв досі в селах Криве і Довжиця. Сотня саме відбувала вправи під лісом коло села Прислуп, коли зорці, що стояли на горах, повідомили, що з Тісної йде невеличкий відділ у наш бік. Повернувся теж підслух з Прислупа й повідомив, що до села Струбовиська підходить відділ НКВД у силі яких сорок вояків. Стрільці саме вправлялися робити засідки. Всі були у білих охоронних одягах і лежали поза купками гною, що його господарі вивезли ще восени на поле. Лінією пройшов наказ залишитися на становищах і приготовити зброю.Кожний вмостився якнайкраще і чекав напружено, що буде далі. Дехто ж прийняв цей наказ як жарт чи просто як чергову теренову вправу.
Проте ж дійсність була далека від жарту. Ворог появився так несподівано, що було запізно відходити з поля і займати кращі становища. Стрільцям наказано за всяку ціну оборонити село, бо в ньому по хатах лежало багато хворих товаришів, і якщо б більшовики туди вдерлися, то постріляли б усіх. Водночас із цим передано наказ не стріляти, але підпустити ворога найближче і тоді відкрити вогонь.
Була дев'ята година ранку. Заалярмовано село. Самооборона, яких п'ятдесят людей, вийшла на становища поза село. Ворог затримався і вислав десяток вояків наперед, а за ними у відстані яких п'ятдесят метрів почала підсуватися решта напасників.
Озброєна була наша сотня добре. На кожний рій припадало по два, а то й три кулемети. Усіх стрільців на становищах було приблизно шістдесят, решта перебувала на стійках і заставах.
Ворог підходив обережно, оглядаючи пильно терен. Перших пропущено аж на наше праве крило і за той час решта ворожого відділу опинилася на лінії нашого обстрілу. На наказ відкрити вогонь в одну мить посипалися постріли з рушниць і серії з кулеметів, скошуючи ворога суцільно. Але з-за лісу виринула свіжа ворожа лава і, розсипавшися в розстрільну, почала наступати, стріляючи без упину з автоматів і рушниць. Ворог намагався за всяку ціну повиносити з поля своїх поляглих, але в цьому перешкоджали наші кулемети, кладучи і їх на купу. В той час зорці повідомили, що нові ворожі лави в кількості яких чотирьох сотень наступають з двох напрямків - одна від села Прислуп, друга від Кальниці.
На наших становищах було все в порядку, поміж стрільцями не було ні ранених ні вбитих. Поле обстрілу було знамените. Від заду сотню охороняли стрімкі гори Бескиду, куди ворогам було тяжко пройти і вони мали тільки одну дорогу. Тут же перекреслювали їм усі пляни наші кулемети. Поки задні підсунулися лавою, передні були перебиті. Зазнавши важких втрат, ворог казився і з божевільним криком наступав на наші становища. В наших рядах не було ніякого замішання, всі стріляли холоднокровно і накази переходили спокійно та певно. Крик ворожих лав, постріли з рушниць і торохтіння кулеметів змішувалися в пекельне клекотіння.
Наші кулемети займали добрі становища, амуніції було багато і стрільці почувалися навіть весело, маючи позиційну перевагу над великими силами ворога. Щоб зламати наш оборонний мур, ворог кидав у наступ нові підкріплення і часом здавалося, що вже ось-ось вони вдеруться на наші становища, але стрілецтво мужньо та невпинно давало відсіч і не випускало даремно ні одного набою.
Бій тривав уже шість годин і кінця йому не було видно. Від сотенного прийшов наказ триматися на становищах й ощаджувати амуніцію. Перемога була покищо за нами. Бій відбувався на полі, а не між хатами в селі. Горіли тільки де-не-де хати запалені запальними кулями з ворожого кулемета. З села повтікало багато людей до лісу і в інші села.
Убитих і ранених не було, не зважаючи на те, що ворог наступав уже який дванадцятий раз. Енкаведисти напосілися здобути наші становища і, не жаліючи своїх людей, гнали їх без упину
