У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ - Іван Дмитрик

Підтвердилися також підозріння щодо дезертира, який зголосився до нас перед наскоком енкаведистів. Він справді був ворожим шпигуном, бо як тільки надійшли більшовики з поляками, то він зараз перебіг до них. Небезпідставні також були мої підозріння щодо циганських хат. У них сиділи енкаведисти і слідкували за нашим рухом у селі.

З сходом сонця, потомлені і невиспані, ми увійшли до перших хат села Кобильське. Тут нас чекала приємна вістка - вернувся сотенний Веселий.

Я склав сотенному звіт, - він стиснув мені руку і сказав, що запропонує відзначити мене хрестом заслуги. Тоді ж я довідався, що мене вже зарахували до вбитих і було доручено одній із стеж розшукати і похоронити моє тіло.

Мій рій також вітав мене як "воскреслого". Я мусів кожному зокрема і всім разом оповідати про свою пригоду. Згодом такі пригоди не викликали сенсацій і стали звичайними подіями на нашому бойовому шляху.

Вбитий мною поляк-кулеметник був відомим пацифікатором українського населення, а четверо його братів служили в міліції. Його поховали з великою парадою в селі Луковія.

Так скінчилося наше оперування окремими чотами. Відтепер ми знову рейдували цілою сотнею.

У січні-лютому 1945 року в терені нашого перебування почали з'являтися якісь підозрілі типи в мундирах НКВД, з доброю зброєю і радянськими документами. Вони ходили по селах без порозуміння з нашими відділами і станицями ОУН, хоч подавали себе за "українських парашутистів", скинутих з літаків для боротьби з більшовиками. Ми не знали, хто їх скинув і для яких цілей. Нам виглядало, що якби це була якась плянована наша акція, то вони повинні б шукати зв'язку з нами. Одного з таких парашутистів наша сотня затримала. Над берегом Сяну НКВД постріляло кількох з них, коли вони спали, а одного взяли в полон. Також одну таку групу - дванадцять людей - скинуто недалеко від прикордонної застави. Тому що було дуже зимно й великі сніги, то вони на тому ж місці полягали спати в своїх теплих одягах, спеціяльно приспособлених для спання на снігу. За цю необережність шестеро заплатили життям, а один попав у полон. Увесь їхній виряд, документи й папери попали в руки НКВД.

Поява парашутистів нагнала більшовикам чимало страху. Вони стягнули в цю околицю додаткові сили і кілька днів робили облави по селах, лісах і дорогах. Хто організував цю акцію, неузгіднену з нами, і досі не знаю.

В той час наша сотня прийняла до себе багатьох утікачів з Червоної Армії і з Дивізії "Галичина". Після перевірки, їх приділювано за власним вибором до відділу УПА або до місцевих кущів СКВ. Таким чином наша сотня збільшилася майже удвічі.

Між утікачами, які прийшли до нас в лютому 1945 року з Червоної Армії був один підстаршина, який своїм бойовим досвідом і спритом скоро здобув собі довір'я наших командирів. Сотенний Веселий призначив його до свого почту, як дорадника по справах НКВД. Проте багато стрільців і ройових йому не довіряли. Деякі з нас завважили, що в терені, особливо в селах, він часто зникав і вертався значно пізніше.

З найбільшим недовір'ям ставився до нового експерта ройовий Сова. Він був енергійний, досвідчений, розсудливий і хитрий, а при тому дуже веселий вояк. Років яких сорок п'ять, він звертав на себе увагу рудим волоссям і такими ж рудими великими вусами. Він мав свою думку про цього довіреного сотенного і завжди зголошувався іти з своїм роєм туди, куди йшов "експерт". Сова був переконаний, що це добре вишколений і законспірований більшовицький розвідник, посланий до нас із спеціяльними дорученнями.

Одного разу, не маючи змоги самому піти з ним в терен, Сова вислав одного із своїх стрільців, який повернувшися звітував, що "експерт" таки ухитрився зникнути кудись і вернувся тільки згодом. Це ще більше підкріпило підозріння ройового Сови. Використавши момент коли "експерт" спав, він підкрався до нього, витяг з його папашки магазинок з гострими набоями і зарядив її заздалегідь приготованим маґазинком із сліпими набоями, наповненими папером. Те саме зробив з запасним маґазинком в його торбі.

Передчуття ройового Сови справдилися. Вранці наступного дня, а було це мабуть у кінці лютого 1945 року, на нашу сотню в селі Кальниця наскочили енкаведисти. Після короткого бою, відстрілюючись, ми почали відступати до лісу. Сова в той час був із своїм роєм близько сотенного Веселого і слідкував за рухами "експерта". В момент, коли ворог сипнув густим кулеметним вогнем, "експерт" спрямував свого автомата на голову сотенного і пустив цілу серію куль. Тому що була гостра стрілянина ніхто не зорієнтувався, що трапилося, тільки сотенний здивувався, звідки взялося на його голові стільки паперу. Сова, що не спускав "експерта" з ока, підстрілив зрадника в руку і ногу, та потягнув з собою до лісу. Коли ми відв'язалися від ворога, Сова розповів про все.

На переслуханні зрадник признався, що був агентом НКВД і що інформував про рухи нашої сотні. Польовий суд засудив його до кари смерти. З того часу ми були обережніші з утікачами з Червоної Армії. Ройовий Сова одержав відзначення.

Не маючи успіху в облавах і провокаціях, ворог почав стосувати в боротьбі з нами жорстокіші методи, а на перше місце поставив терор супроти мирного населення. Цим способом більшовики сподівалися відвернути від нас симпатії населення і змусити його припинити нам матеріяльну і моральну допомогу. Терор відбувався в той спосіб, що ворог оточував села, арештував людей, головно чоловіків, хоч не перебирав між жінками й дітьми. Терором змушували багатьох ставати донощиками, погрожуючи, що інакше вивезуть їх на Сибір. Щоб не стати зрадниками, багато людей ішли до нас у підпілля. Доля ж тих, що доносили, була небезпечна: їм проголошувано бойкот, а коли це не помагало, їх карали.

Українське село також дуже терпіло від польської міліції і війська, що забирали збіжжя та інші харчові продукти. Селяни мусіли добре заховувати свої невеликі запаси, щоб прохарчувати родину і залишити дещо на насіння. Крім того, поляки визначували нашим селам