Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

У справі з’являються принци

Поліцію Риму ніяк не зацікавило добровільне свідчення механіка. Але судова поліція провела швидке розслідування і виявила дещо інше. Вона виявила, що 9 чи 10 квітня о шостій вечора через те саме місце проїздив автомобіль, за кермом якого сидів молодий італійський аристократ, принц Мавріціо Д’Ассія. Згідно з цим розслідуванням, благородного кабальєро супроводжувала дівчина, але то була не Вільма Монтезі. Згаданий автомобіль бачили поліціантка Анастасія Ліллі, карабінер Літурі і робітник Дзільянте Тріффеллі.

Бомба!

Поліція Остії визнала свою поразку в пошуку предметів одягу, яких не було на трупі. 30 квітня адвокат Скапуччі і один з його синів, прогулюючись околицями Кастельпорціано, знайшли пару жіночих туфель. Гадаючи, що це туфлі Вільми Монтезі, вони прийшли з ними в поліцію. Але родичі жертви заявили, що то не ті туфлі, в які була взута дівчина, коли востаннє вийшла з дому.

З огляду на те, що там не було що робити, генеральна прокуратура республіки готова була завершити слідство, затвердивши гіпотезу про випадкову смерть. І саме тоді скромний і скандальний щомісячний журнал «Актуалідад» у своєму жовтневому випуску підклав іще одну динамітну шашку під розслідування. Цей журнал опублікував підписану головним редактором сенсаційну хроніку: «Правда про смерть Вільми Монтезі».

Головним редактором журналу є Сільвано Муто, сміливий тридцятирічний журналіст з обличчям кіноактора і вбраний, як кіноактор: шовкове кашне і чорні окуляри. Кажуть, що його журнал був найменш читаним в Італії, а отже — найбіднішим. Муто писав його від першої до останньої сторінки. Він сам роздобував рекламні оголошення і тримався за нього кігтями — попросту через бажання мати журнал.

а) що Ванда Монтезі згадала про те, що Вільма запросила її в Остію, лише через кілька днів після її зникнення.

б) що поліція не допитала механіка Маріо Піччіні.

в) свідчення карабінера Літурі щодо проїзду автомобіля принца Д’Ассії.

г) ім’я Андреа Бізачча.

Та після випуску за жовтень 1953 року журнал «Актуалідад» перетворився на велетенського монстра. Читачі товклися в дверях його офісів, аби роздобути примірник.

Ця несподівана популярність була зумовлена скандальною статтею про справу Монтезі, яка стала першим рішучим кроком, що його зробила громадськість задля пошуку правди.

Без імені

У своїй статті Муто стверджував:

а) винуватцем смерті Вільми Монтезі є молодий музикант італійського радіо, син видатного політичного діяча.

б) через політичні зв’язки розслідування провадилося так, що його стали потроху замовчувати.

в) підкреслювалася скритність, що зберігалась довкола результатів розтину.

г) звинувачувалося владу в небажанні встановити винного.

д) смерть Вільми Монтезі пов’язувалася з торгівлею наркотичними речовинами, до якої вона була причетна; також говорилося про місцеві оргії зі зловживанням наркотиками, що відбувалися в Кастельпорціано і Капакотті, на одній з яких померла Монтезі, бо не була призвичаєна до наркотичних речовин.

е) присутні на забаві особи перевезли тіло на сусідні пляжі Торваяніки, аби запобігти скандалу.

Справу здано в архів

24 жовтня 1953 року Сільвано Муто викликали в прокуратуру Риму, аби він склав звіт за свою статтю. Муто спокійно заявив, що все, що він стверджував, є неправдою, що він написав статтю тільки для того, аби збільшити тираж свого журналу, і визнавав, що поводився несерйозно. З огляду на таку приголомшливу відмову від своїх слів, Муто викликали в суд за «розповсюдження неправдивих і тенденційних новин і порушення громадського порядку». А слідчу справу Монтезі у січні 1954 року було здано в архів — за наказом прокуратури.

Знову?

Проте, коли Сільвано Муто постав перед судом, аби відповісти за свою скандальну статтю, він знову став говорити те, що написав, і додав дещо нове. І вперше назвав імена; сказав, що матеріал для його статті йому надав Орландо Тріффеллі, який сказав, що його брат впізнав Монтезі в автомобілі, що 9-го чи 10 квітня 1953 року стояв перед будинком попечителя Капакотти. А ще він сказав, що отримав конфіденційне свідчення від двох присутніх на оргіях зі спиртним і важкими наркотиками: Андреа Бізачча і телеакторки Анни-Марії Кальйо.

Починається бал

Андреа Бізачча викликали до суду. Страшенно нервуючи, вона заперечила, що щось говорила Сільвано Муто. Сказала, що це вигадка, придумана для того, аби розладнати її тісну дружбу з Джаном-П’єро Піччоні, сином міністра закордонних справ і відомим автором популярної музики. На завершення вона сказала, що страшні вигадки Сільвано Муто так її вразили, що 9 січня вона намагалася накласти на себе руки.

Муто лишалася одна дорога — у в’язницю, а справі Монтезі — остаточно залишитись в курних судових архівах міста Рим. Але 6 лютого в поліцію прийшла Анна-Марія Кальйо і дуже спокійно, голосом професійної дикторки, розповіла драматичну історію свого життя.

Анна-Марія Кальйо була коханкою Уґо Монтаньї, заможного кабальєро, друга видатних діячів, відомого своїми галантними пригодами. Він казав називати себе «маркіз Монтанья», і як маркіза його знали і трактували в усіх колах. Анна-Марія Кальйо сказала поліції, що вона не була знайома з Вільмою Монтезі. Але бачила її фото в газетах і впізнала у ній чорняву дужу та елегантну дівчину, яка по обіді 7 січня 1953 року вийшла з одного з помешкань Монтаньї в Римі у супроводі останнього. Обоє сіли в авто, яке вів маркіз.

Тієї ночі, коли її коханець вернувся додому, Анна-Марія розіграла, як вона сказала поліції, шалену сцену ревнощів.

«Тут щось не так»

Коли Марія Кальйо прочитала статтю в журналі «Актуалідад», то подумала, що впізнала у панові Х, про якого мовилося в тій статті, свого власного коханця, маркіза Монтанью. Тому вона зв’язалась із журналістом і сказала йому, скільки з того, що говорилося в його статті, є правдою. Вночі 26 жовтня вона була зі своїм коханцем в його автомобілі. Вона, як сказала поліції,