Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
- 30 серпня 1943 p., польське село Острувкі, гм. Гуща пов. Любомль. Село оточили щільним кордоном. До села в їхали українські емісари, пропонуючи скликати збори - для чоловіків у школі, для жінок і дітей у костьолі. Більшість чоловіків, не підозріваючи злого наміру, зібралися у школі в якій їх замкнули. Потім виводили по п'ять чоловік - за сад де їх убивали ударом у потилицю й вкидали до викопаних ям. Тіла клали шарами, пересипаючи землею.
В тому часі замордували теж ксьондза Станіслава Добжанського... жінок і дітей помордували, наказуючи їм покластися долілиць, після чого по черзі стріляли в голову, озгинули 483 особи, в тому 146 дітей (стор. 124-125).
І таке ось на 166 сторінках! І це тільки на Волині Автори пишуть, що те, що вони описали, а радше перерахували тільки, це лише 1/3 всіх мордів, на які є документацiя. На 2/3 немає документiв. А ще ж буде Галичина !
Хай проводи всіх трьох фракцій ОУН подають у суд авторів цієї книжки! Хай перед судом домагаються від видавництва, а ним є Головна Комісія Дослідів Гітлерівських Злочинлв у Польщі - Інститут Національної Пам яті, щоб не розповсюджували книжку, щоб вибачилися за наклеп (якщо це наклеп?!), щоб заплатили відшкодування за моральну кривду організації. А, може, знайдуться названі в книжці; злочинці, вони теж можуть заскаржити видавництво і авторів. Якщо цього не зроблять, то тим самим визнають свою вину за ті морди.
Згаданий тут Зіновій Книш пише: Коли бандерівці підступним способом роззброювали..., сотника Волинця задушили путом. [365]
Михайло Демкович Добрянський пише: Тисячі людей вбито, часто у супроводі знущань і тортур. [366]
Учасник УПА, Данило Шумук, наводить у своїй книжці розповідь упівця: Під вечір ми знову вийшли на ті самі хутори, організували десять підвод під маскою червоних партизанів (підкр. - В.П.) i поїхали в напрямку Корита... ми їхали, співаючи "Катюші", час від часу лаялися російською мовою і в російському дусі. [367]
А тепер ОУН твердить, що це червоні партизани мордували поляків, маскуючись під УПА.
Артур Бата пише: Я зауважив, як один з вершників схопив кількарічну дитину, притягнув до сідла, повернув у бік підпалених будинків. Дитина плакала, виривалась, але катюга підніс її над головою и з розмахом укинув у вогонь. [368]
Григорій Стецюк пише: Бандерівські загони на чолі з Тарасом Чупринкою наставляли цівки своїх крісів (рушниць -В.П.) на свого брата, а сьогодні звеличаються як безсмертні герої XX століття. Історія записана кров'ю невинних жертв... Цілий світ тих, хто вбиває людей, називає бандитами, а як їх називаємо ми? [369]
Михайло Подворняк пише: 3 недалекого лісу приїхали два озброєні молодики, без усякої надуми застрілили в хаті невістку і її дві дочки... виконали злочин спокійно. Люди в Устечку аж тепер довідалися, що Михорова невістка була полька, бо досі не всі про це знали і знати було нікому не треба. Вона не знала польської мови, шлюб брали в православній церкві. [370]
Й. Галінський пише: Ксьондз Юзеф Качоровський був убитий бандерівцями 9.02.1944 р. Втікаючи, врешті ухопився за місійного хреста й сказав:" Христе, рятуй!" Бандерівці не могли його відірвати від хреста, добили прикладами, поламали йому руки, розбили череп. [371]
Ян Грущинський пише: Бандерівці у селі Фірлеївка, тепер Липївка, в час служби Божої Великоднього Тижня проломили двері до костьола й сокирами, ножами, багнетами вимордували коло сто поляків, у тому й жінок, молодь, дітей.
З костьола вивели три українки, силували їх сказати де заховався ксьондз, а коли вони не хотіли сказати - порубали їх на куски біля місійного хреста. [372]
Мій знайомий чех пише з Чехо-Словаччини: Я тоді працював у міському шпиталі Якогось ранку привезли двохлітнього хлопчика з відрубаними руками й виколотими очима. Поляк, котрий його привіз, сказав тільки, що батьків дитини вбили. Після того він утік. Тіло нещасної польської дитини було вкрите синцями. Дитина вже навіть не плакала й не кликала батьків.
Привертає увагу факт, що напади на польські села часто мали місце напередодні урочистих свят - перед самим Великоднем тощо, і часто теж під час служби Божої в костьолах.
УПА застосовувала теж "військові" методи вбивств, прикладом чого є село Порицьк на Володимирщині:
11.07.1943 р. під час служби Божої, о год. 11.30 бандерівці напали на польське населення, перебуваюче в місцевому костьолі. Кинули всередину гранати й відкрили вогонь з кулеметів і рушниць, вбиваючи всіх покотом. При вівтарі згинули прислужники, а ксьондз Болеслав Шавловський був тяжко поранений і вдавав убитого. Бандерівці пострілами в голову добивали тих, хто ще рухався. Після цієї бойні кати назносили солому й підпалили костьол... В той час прийшов проливний дощ і погасив пожежу. Після відходу злочинців, умираючий ксьондз покликав місцевого попа й попросив його, щоб той висповідав його. Священик прийшов до костьола в ризах, висповідав ксьондза й без слова повернувся до
