Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

ОУН завжди була нелегальною організацією, і як така ніколи не публікувала даних про кількість її членів. Десь колись мені прийшлося читати, що 1938 р. їх було коло 12.000. За переписом населення 1931 р. в Польщі жило 4.463.000 українців, натомість згідно з неофіційними підрахунками, їх було 5.145.000. [354] Цю розбіжність пояснюють маніпуляцією з метою зменшити стан національних меншостей в Польщі. Але це означає, що один член ОУН був на 429 українців у Польщі. Я б не подавав цього співвідношення, не посилаючись на джерело щодо кількості членів ОУН, але Мирослав Прокоп, чільний історик ОУН, посилаючись на Миколу Лебедя, каже, що на переломі 1941/1942 проведений тоді статистичний облік показав, що підпільна мережа ОУН в Україні, що була підпорядкована Революційному Проводові охоплювала 12 тисяч членів і 7 тисяч юнацтва. [355] Даних про кількість членів ОУН не публікує Петро Мірчук у "Нарисі історії ОУН". Беручи до уваги подані М. Прокопом цифри, а також враховуючи виарештування більшовиками великої кількості членів ОУН у 1939-1941 роках, але й зріст членства в тому часі, як реакція на арешти й взагалі політику більшовиків, враховуючи теж і те, що після проголошення ОУН-б "Акту 30 червня" багато молоді пішло в ряди ОУН, можна допустити, що 12.000 членів ОУН до війни є реальною Цифрою. Це - в стосунку до кількості українського населення, невелика кількість. Проте це були люди активні, діяльні, їх в'язала з організацією присяга, яку складали на револьвер.

У нас нема ніяких підстав, щоб не вірити М. Прокопові, а знаючи, що українська молодь Галичини з різних причині потягнула до ОУН Бандери, кількість членів обох ОУН за станом на початок 1942 р. можна оцінити на 20 тисяч. Це дає відношення 1 члена ОУН на 257 інших українців Західної України. Вони, члени ОУН, у переважаючій більшості походили з Галичини. їхнє ядро становили учні українських гімназій, студенти і невелике число української інтелігенції, Це була, за Дм. Донцовим, "ініціативна меншість", яка керувала, за о. Юрієм Федорівим, "малими", тобто хлопцями з галицьких сіл. Хоч класові критерії в науці з розпадом СРСР заперечуються, проте слід сказати таке: В український гімназіях у передвоєнній Польщі в переважаючій більшості, можна навіть ризикувати твердження - в 90%, вчилися діти заможної верстви українців - діти священиків, багатих селян, власників крамниць тощо. Вони й так, зa класовим критерієм, верховодили в селах, а належачи до ОУН, маючи за собою силу терористичної організації, мали змогу вербувати в ряди ОУН "малих". Це ті "малі" були, як правило, виконавцями, а "ініціативна меншість" - вказувала і наказувала. До 1939 р. в державних гімназіях Польщі оплата за навчання становила 30 злотих за місяць, тоді як середньої якості корова коштувала 80 злотих. Тільки державні службовці вносили оплату за науку дітей розміром по 10 злотих у місяць. Таким чином за 10 місяців навчання в гімназії треба було заплатити 300 злотих, не рахуючи коштів на однострій, кімнату в місті, на книжки тощо. Це вже були великі гроші. Середньозаможний селянин не спромігся посилати дітей у гімназію. Незважаючи на упадок "соціалістичної" науки, варто було б дослідити соціальне походження "районових", "надрайонових", "окружних" та "крайових" провідників ОУН та інших осіб, які виконували організаційні функції в ОУН, а також соціальне походження звичайних членів ОУН. За моїми спостереженнями в Канаді і США, класове розшарування в ОУН було виразне.

ОУН організувала УПА. Не всі члени УПА були членами ОУН, тим більше не всі, хто входив у склад т.зв. Самооборонних Кущових Відділів, були членами ОУН, радше мало хто з них був таким членом. Яку ж кількість членів УПА спромоглася організувати ОУН?

Ришард Тожецький, кропіткий дослідник теми, рецензуючи VI і VII томи "Літопису УПА" і посилаючись на німецькі джерела, подає, що на переломі 1943/1944 років УПА нараховувала коло 40.000 озброєних людей і розпоряджала численними людськими резервами. [356] Той же автор каже, що інші цифри щодо кількості УПА, явно перебільшені.

В УПА були члени ОУН, передовсім командири. В УПА були ті, які внаслідку різних обставин попали в неї. Була теж безправна мобілізація до УПА. Про це пише М. Подворняк:

Одного дня восени (1943 - В.П.) кількох молодих хлопців у нашому селі отримали з лісу від українськіх повстанців повідомлення, щоб вони на визначений день і годину заявилися в призначеному місці... Таке повідомлення отримав і я. На визначений день ми пішли на недалекий хутір , а там якийсь незнайомий юнак сказав, що ми мобілізуємося до Української Повстанської Армії... Вдома я поінформувався у нашого станичного і він мені порадив не робити жодного спротиву бо все це може коштувати мене життя... [357]

Таким же чином відбувалося постачання для УПА:

... люди, на наказ УПА, кололи свині, робили ковбаси, заливали їх у бочках смальцем... І майже в кожному селі був повстанський склад, з якого все добро розходилося туди, де його повстанці потребували. Отже на той час УПА мала все, що їй було треба, але вона не мала найголовнішого, не мала підтримки населення..[358]

Дійшло до того, що люди тішилися, якщо десь німці з поляками розбивали повстанців. Бандерівці надалі збирали з населення данину... За кожний спротив селян карала СБ., яка тепер була таким самим пострахом, як колись НКВД чи Гестапо.

Того самого року появилося по селах оголошення, щоб люди