Вирвані сторінки з автобіографії - Марія Василівна Матіос

...ПОДУМКИ ВИБУДОВУЮ ЛАНЦЮГ дивацтв, комплексів, трагедій і драм світових геніїв - і, диво-дивне: не знаходжу такого агресивного, непристойного поривання будь-якою ціною скинути їх із малих чи великих п'єдесталів національних культур, як це свербить новітнім вундеркіндам з українських теренів.

Поблажливість - так, іронія - скільки завгодно, але ж не намагання викинути на смітник історії, не топтання чоботами і не підле підмінювання фактів чи виривання з контексту часу, подій, ситуацій.

Мій буковинський земляк, німецькомовний єврей Пауль Целан під час чергового нападу гострої шизофренії кинувся в Сену - і тим самим запечатав свій земний шлях. Але ні євреї, ані німці, ні французи не додумалися назвати це збоченством чи ще якось інакше, щоб тільки применшити чи принизити особистість поета. Лиш незмінно трагічно пливе над світом складна і страшна Целанова «Фуга смерті», відтворюючи атмосферу нацистських гетто в часи Другої світової війни. Та ще австрійці сприяли встановленню пам'ятника поетові на його прабатьківщині - на Буковині.

Між Румунією та Україною доходило мало не до міжнародного конфлікту за будинок Арона Пумнула - вчителя румунського генія Мігая Емінеску в Чернівцях. Життя Емінеску було сповнене усяких випробувань, аж до божевілля, але якось нікому не спадає на думку саме через це ставити під сумнів велич автора безсмертного «Лучаферула».

Ну, сидів собі свого часу Ґоґен на Таїті, зваблюючи і розбещуючи малолітніх таїтянок, - і що людству з того? А ось розкоші його фарб здатні звести з ума не одну розумну голову, тому й непомірно високу ціну мають його картини й по сьогодні, і щось я не знаходила джерел, які б указували на зародження сумнівів щодо геніальних творів художника лише через невигідний, на чиюсь думку, штрих у Ґоґеновій біографії.

Вам переповісти драми Ґойї, Ґійома чи Верлена? Згадати про Достоєвського? Мопассана? Байрона? Бетховена, вродженого від туберкульозної матері й сифілісного батька? Чи розповісти про перебіг конфлікту автора «До Елізи» з великим своїм учителем - Ґайдном?

І що з того?

Чи мені особисто не однаково - що Петро Ілліч Чайковський був нетрадиційної (чи якої там?) сексуальної орієнтації, і чи він сам випив отруту, чи йому вкоротили життя у прямому розумінні слова його, можливо, і справді високоморальні родичі й організатори суду честі? Однаково, бо кожен нормальний щораз умирає і відроджується під музику до «Лебединого озера». Та й не тільки...

Хіба для сприйняття поезії Бориса Пастернака має принципове значення кількість абортів, зроблених від нього Ольгою Івінською, про що вона детально розповіла у спогадах, чи, може, важливіше, скільки разів вона сиділа у сталінських таборах саме через свій зв'язок із опальним поетом?

Приписуваний чи справжній інцест Марини Цвєтаєвої із власним сином і ОГПушна біографія її чоловіка Ефрона тільки поглиблюють її власну драму як людини, але не становлять цікавості для того, хто хоче просто читати справжню поезію, а не бабратися у перипетіях життя її автора.

Але безпосередня участь знаменитого Сікейроса в енкаведистській організації убивства Троцького, - погодьтеся, де дещо інше, аніж «французькі хвороби» Єсєніна, причина божевілля Вацлава Ніжинського, чи історія хвороби Нурієва.

Я не хочу знати, з яких причин Соломія Крушельницька не залишила для нащадків своєї крові й плоті, бо це її особиста проблема, але я знаю, що перед російським самодержцем вона співала рідною мовою. Як і знаю те, що радянська влада «гальманула» Крушельницьку під час вакацій у своєї родини в ненажерливі «червоні» обійми назавжди, не давши навіть можливості завершити приватні справи в Італії, громадянкою якої була неперевершена Мія.

І навіть коли б Ольга Кобилянська тричі була лесбіянкою (Володимире Вознюче, тільки не бий у пику надто боляче її кривдникам!), це не має жодного значення для історії, оскільки її - вже тоді європейське - письмо дає нам змогу пізнавати людину в своєму часі з такою переконливістю, що я міняю бібліотеки сучасної психологічної літератури за її одну «Природу» чи «Землю».

Що мені з того, яка драма продиктувала Лесі Українці всі оті «хтосічки» в листах до своєї літературної посестри, коли я сьогодні, через сто років, читаю Лесині листи до своїх сучасників - і хапаюся за голову від їхньої прозірливості?! Бо її визначення влади і митця сьогодні звучать дошкульніше, аніж сто років тому.

Сентенція, сказана не мною, що ніхто, навіть видатні політики, ніколи не випереджали поетів і мислителів, і в цьому випадку справджується з неймовірною точністю.

ЗРОЗУМІЙТЕ МЕНЕ ПРАВИЛЬНО.

Ясна річ: усі оці дивацтва, чи знаки судьби, чи карма, чи просто не-се-ред-ньо-ста-тис-тич-на поведінка геніїв чи видатних людей певним чином відбивалися на тих, хто на той час перебував у полі їхньої орбіти: родичів, знайомих, друзів, колег. І звичайно, ж у людей виникали емоційні реакції на них - несхвалення, осуд, образи, заздрість, інтриги.

Ці — певним чином зафіксовані — реакції з відстані часу, без певних пояснень, розкодувань можуть нам видатися доконечними і безсумнівними. Адже ці реакції проступали переважно в листах, писаних по гарячих, а, отже, суперемоційних слідах.

Так. Для людей, що свого часу оточували геніїв, очевидно, мало значення все: хто до кого ходив, що сказав у пориві настрою, чи як і з ким привітався. Але для історії усе, що поза творчістю генія, - це майже нічого, якщо не йдеться про життєписи черниць і ченців.

І ось іноді напівсерйозно-напівжартома я думаю: може, для сучасних великих людей (але правдиво великих, а не роздутих грошима з власної кишені чи кишені спонсорів) краще, що вони, здебільше, тепер не листуються між собою, а послуговуються телефоном чи електронними скриньками, або ж воліють мовчки і в самотині, не меншій від чернецтва, совісно робити те, що їм диктує Бог?! Залишиться ж бо тільки зроблене ними. І більше нічого. І на цьому тлі потьмяніють плітки чи напівправда.

ДЛЯ МАЛОВДУМЛИВОГО важко зрозуміти, а може, й погодитися: те, що роблять вибрані Богом люди, - це не складання іспитів в інститут благородних дівиць чи матеріал для написання ікони.

І Шевченко, і Франко, і Леся творили не задля того, щоби бути