Дорогами Маклая - Олександр Семенович Іванченко

Папуас слухав незворушно. Можна було подумати, що слова Анді не справили на нього ніякого враження. Потім пін таким самим майже грізним тоном сказав:

— Марі кесана! Ходімо туди (тобто в село)!

Усім гуртом ми рушили в село. Нагурдан ішов між мною і Анді.

— Спитай його, що він знає про Маклая, — сказав я Анді.

— Маклай Улан-вітуан бобар оран рус (Маклай головна людина із зірки Місяць).

— А що таке «рус»?

— Рус, Араль — манас (Русь, Араль — однаково).

— Отже, Русія — село?

— Нант (так).

— Воно десь тут недалеко?

Папуас заперечливо похитав головою, показуючи списом угору.

— Русія матагарі, Улан-вітуан (Русія високо, на зірці Місяць).

Анді сказав, що я теж оран рус.

Різко зупинившись, Нагурдан спершу був глянув на мене з величезним подивом, та незабаром замість подиву в його погляді спалахнула насмішка.

— Ада аван, нанті турун худжан, — сказав він, кивком голови показуючи на ясне, без жодної хмаринки небо. — Он темні хмари, зараз піде дощ.

Мовляв, бреши, та не забріхуйся.

— Нагурдан не вірить? — Анді вдав, що образивсь. — Але я сказав правду, мій друг справді оран рус.

— Не говори дурниць, він білий.

— Маклай теж був білий.

— Ні, зірка Місяць жовта, чоловік з Місяця жовтий.

При цьому Нагурдан поблажливо мені усміхнувся. Всі хотіли б стати оран русами, але Місяць високо, залізти на нього і знову спуститися на Землю може тільки Маклай, тому що він — Маклай!

Ми були присоромлені, але Нагурдан виявив великодушність — вдав, що сприйняв усе за жарт.

— Можливо, Маклай уже помер? — запитав я після паузи. — До папуасів він приходив дуже давно. Так довго людина не живе.

— Наєте. Оран Улан-вітуан наєте намата. Наді тагїн. (Ні, чоловік із зірки Місяць не вмирає. Він прийде).

— Коли?

— Потім, з часом. — Подумавши, папуас додав: — Його чекати треба, він прийде.

Після подальших розпитувань Нагурдан став розповідати про те, як колись на землю спустився злий дух. Він скрізь розкидав отруту, і все, чим харчувалися люди, загинуло. Люди вмирали з голоду, а були й такі, що їли одне одного. Це зовсім погано — їсти одне одного, зовсім недобре. Маклай з Місяця все бачив, бо Місяць високо і звідти все видно. Маклаєві було шкода людей. Він прийшов до них і сказав: «їжте курей і курячі яйця».

— Хіба раніше люди їх не їли?

— Ні, люди не знали, що можна їсти курей.

— А що вони їли до того, як на землю спустився злий дух?

Нагурдан спохмурнів. Він не знав, що тоді їли люди, але признатися в цьому не хотів.

— Люди їли їжу, — сказав він, анітрохи не збентежившись. Його тьмяно-темні очі були сповнені мудрості, він згадував минуле. — У ті далекі часи люди їли їжу, якої тепер уже нема. Її потруїв злий дух. Маклай приніс людям нову їжу. Через плече у нього висіла велика сумка. Там лежало різне насіння. Маклай дав людям рис, банани, саго, кокоси…

— А ще що?

— Ананаси — Маклай, манго — Маклай, батати — Мак-лай. — Папуас обвів рукою довкола. — Дерева — Маклай, трава — Маклай.

— Уся земля Маклая?

— Ні, тільки те, що на землі.

Папуаси, як я згодом пересвідчився, неабиякі вигадники, особливо старі. Якщо старий чоловік не може відповісти на те чи інше запитання, він втрачає авторитет в очах навколишніх. Коли він багато прожив, то все бачив і все знає. Те саме стосується і людей, які посідають певне становище в суспільстві. Вожді племен, старости сіл і чаклуни знають усе тому, що вони володіють здатністю спілкуватися з добрими духами й ті передають їм такі поради, Почути які прості смертні не можуть. Не дано простим смертним розмовляти з добрими духами.

Говорячи про те, що дав людям Маклай, Нагурдан башто чого придумував на ходу. Це було видно з його розповіді. І все-таки він був недалекий від істини. Кокоси, саго, банани й батати Миклухо-Маклай на Нову Гвінею не Привозив. Папуаси вирощували їх споконвіку. Але вони не знали інших культур: хлібне дерево, ананаси, дур'ян, апельсини, лимони, кавове дерево, манго й мангустан з островів Океанії на Нову Гвінею вперше завіз справді Маклай. Він навчав тубільців вирощувати рис, а також гарбузи, кавуни й кукурудзу. Завдяки йому, крім кіз, на острозі з'явились і перші корови. А щодо курячих яєць і взагалі курей, то раніше папуаси їх таки не їли, хоча диких курей на Новій Гвінеї водилося багато. Коли Миклухо-Маклай у присутності жителів села Горенду застрелив курку, обпатрав її, засмажив на багатті й тут-таки став їсти, тубільці, що обступили його, були вражені. Вони цінували тільки куряче пір'я, з якого робили пишні тюрбани для головних уборів і щось на зразок плащів. Їм здавалося, що в страву придатне тільки м'ясо свиней і собак.

Цікаве в розповіді Нагурдана й інше. По суті, він на свій манір переповідав почутий, очевидно, від голландських місіонерів біблійний міф про божественне сотворіння світу. Та оскільки в уявленні папуасів християнський бог злий і, отже, не міг створити для людей нічого доброго, всі добрі діяння вони приписали тому, хто їм більше подобається, — Маклаєві.

Є в цьому також ознаки поширеного на островах Океанії, в тому числі й на Новій Гвінеї, так званого культу карго — культу корабельних вантажів.

Серед остров'ян у різних варіаціях ходить легенда про те, як їх обдурили білі люди, які були не справжні люди, а тільки схожі на них істоти.

На одному острові жив колись, дуже-дуже давно, Великий Хоробрий