Чорний лабіринт. Книга третя - Василь Павлович Січевський
До того ж розголос цієї справи для нього означає ще й крах кар'єри, відставка без пенсійного утримання і повне усунення від справ «ХАМАГ», а отже, і від її прибутків. Фірму проковтнуть брати Стінеси. Недарма навколо неї крутиться цей нудотно-солодкий їхній агент Кебот Єнсен. Відставка давно висіла над головою, наче ніж гільйотини. Він був приречений відтоді, як помер його кумир, президент Рузвельт. Даллеси, Хемфрі й інші гралися з ним, як коти з мишею. Він вивертався, виставляв, як щит, операції, котрі ніхто, крім нього, не зміг би провернути. Крайніченко… Тривалий час він ставив на нього, як на козирну карту, але тепер, здається, та карта буде битою, і не ким-небудь, а самим Крайніченком. Цього передбачити він ніяк не міг. Тепер доводиться визнати, хоч перед самим собою, — психологічний експеримент не вдався.
В Орлі, переконавшись, що до приземлення літака з Нью-Йорка ще є час, він купив свіжих газет і, вмостившись у зручному кріслі в залі чекання, розгорнув «Парі-матч»! В око впала велика стаття під сенсаційним заголовком:
«Таємницю озера Топліц розкрито!»
Дістав окуляри, заходився читати.
«Той, хто, взявши до рук цю статтю, сподівається знайти в ній звичні сенсації, помиляється. Їх не буде, будуть лише факти.
Наприкінці недавньої війни альпійське озеро Топліц стало глибоководним сейфом, в якому намагалися заховати. кінці своїх злочинів гітлерівські верховоди…» Так, так, це відомо. Поки що все це нічим йому особисто не загрожує… Ось! «Американська водолазна команда, якою опікується шеф Сі-ай-сі в Баварії генерал Джіммі Керк, підняла на поверхню кілька з тих двадцяти двох контейнерів, які барон Дітц за наказом Скорцені вивіз з палаючого імперського архіву, аби вони не потрапили до рук росіян. У них, як твердить преса, були фальшиві банкноти, матриці для виготовлення англійської та американської валюти, а також дещо інше, про що західнонімецькі журнали і газети воліють не згадувати.
Переді мною інвентаризаційні акти всіх двадцяти двох контейнерів. Я знайшов їх випадково, під час прогулянки в горах біля озера Топліц. Містились у польовій планшетці, притиснутій каменем. Планшетка належала слідчому мюнхенського гестапо Густаву Кьонігу…»
Ось воно де вилізло. Хто ж це пише? Зепп Плісейс… Не інакше — псевдонім. Але ні, десь уже зустрічалося не ім'я… Інвентаризаційні акти… Так, Крайніченко називав Плісейса на другому сеансі «Зомбі». Виходить, він устиг передати їх, а мені сказав… Ні, такого бути не може. Препарат Глевіца спрацьовує бездоганно. Тед… Знову все замикається на ньому. Ні, тепер йому доведеться розповісти усе до кінця…
Керк знову заглибився в читання.
«… Що стосується чуток про те, що в озеро Топліц було скинуто все золото Чорного есесівського ордену — вони дуже перебільшені. Ось деякі факти: награбоване в окупованих вермахтом країнах золото та інші коштовності ховали не лише в озері Топліц; друге, до цих скарбів доклали своїх загребущих рук американські військовослужбовці. Так, офіцери Сі-ай-сі Чар Міхаеліс та Ерік Тімм вилучили з фондів СД у Каунзертале 80 кілограмів золота. Ці ж джентльмени в липні 1945 року конфіскували в есесівця Оскара Блашке 3000 французьких золотих монет (наполеондорів), а також велику кількість виробів з платини. Капітан армії США Деджнер конфіскував у Бад-Аусзе із потайників Кальтенбруннера і Фабіунке 76 кілограмів золота, а також 19000 золотих монет. Американські офіцери захопили частину так званої «грецької каси» СД — 500 французьких золотих монет. Подальша доля цих скарбів невідома…»
«Я виверну його навиворіт, але він скаже, хто такий Плісейс…»
З гучномовців долинув голос диктора, який сповіщав про те, що в аеропорту Орлі приземлився літак компанії «Айр-Амерікен» з Нью-Йорка. Це був той літак, яким мав прилетіти Гуго фон Глевіц. Гуго, крім клопотів у справах фірми, повинен був за його, Керка, дорученням відвідати свого батька і взяти у нього ампули для операції «Зомбі». «Досить зробити ін'єкцію цього препарату — і ваш об'єкт…» Так, він розповість усе, що приховував від мене, — про планшет Кьоніга і про Зеппа Плісейса, викладе все, що йому відомо про участь Патриції в теракті проти Торнау.
Генерал згорнув газету і поклав її до кишені. «Треба буде ще раз уважно вчитатися, спробувати розгледіти, що там між рядками». Гуго він побачив здалеку. Той спускався трапом, весело посміхаючись. Вигляд мав бадьорий, респектабельний, на всі сто відсотків — американський. На ньому був модний, від Семюеля, костюм, м'який з широкими крисами кагелюх, до руки прикута елегантним ланцюжком жовта шкіряна валізка.
— О, це ви, генерале? А я вас і не впізнав одразу… Когось зустрічаєте?
— Вас…
— Мене? О-о… Як це зворушливо… — Гуго обійняв генерала за плечі й так, щоб ніхто не почув, запитав: — Щось трапилось?
— Загострилося… Бунтує Тед.
— Ну, цього ми швидко заспокоїмо. Я привіз вам вітання від мого старого. Знаєте, він там непогано влаштувався… Про вас згадує з вдячністю. Передав невеличкий презент з докладною інструкцією… — Гуго показав на прикуту до руки валізку. — Тут для вас лист від Стінеса-старшого.
— Ви бачилися з містером Стінесом?
— Так. Він приймав мене як принца алмазного королівства і благословив на царювання. А вас, мій любий генерале, ми просимо взяти на себе клопоти по створенню філіалу розвідки нашої корпорації в Європі. «ХАМАГ» пропонує вам посаду директора-розпорядника. Все залишається, як домовлялися, любий генерале. Не сьогодні-завтра ви матимете свій мільйон. А далі все залежатиме від вас… Усі справи віднині наша
