Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

— Вода, яку ви бачили, — почав Армен серйозним, переконливим тоном, — не звичайне джерело чи струмок. Це справжня річка, яка спадає до того ж з величезної височини, а тому і з страшною силою. Прямуючи в печери Чорних скель, водяний потік захоплює з собою і маси повітря і доносить їх до озера Гіллі. Там, в озері, він з страшною силою викидає це повітря з води. Ось чому і піднімається вода стовпом. Це повітря підкидає її вгору, повітря створює гігантські бульбашки. Бульбашки лопаються, і ось саме тоді й лунає це жахливе «бо-олт… болт… бо-олт!»

— Ох, хлоп’ята, до чого ж це просто! — скрикнула Асмік. — Нарешті це дійшло до мене! Адже й справді, лопаються бульбашки, повітря виривається і… реве.

— Дідусю, чи можеш ти щось заперечити? — звернувся до старого мисливця Камо.

— Що ж мені казати? Ви завжди маєте рацію… Мої заперечення і копійки не варті, — зніяковіло відповів старий. — Бачу одне: немає ніякого вішапа, ніякого білого буйвола…

— Так-то, дідусю, не вір кумові Мукелу, — сказав Камо. — Ну, ставлю на голосування: хто за те, щоб прийняти пояснення Армена, підніміть руки!

Руки підняли всі, навіть старий мисливець.

— Одноголосно… Отже, таємниці Чорних скель і озера Гіллі розгадані. — оголосив Камо, і всі рушили далі.

— Вишап ревів сьогодні востаннє, - сказав Армен дорогою.

І справді, від цього дня вішап більше не ревів…

Погожа була сонячна осінь.

Юні герої востаннє кинули погляд на рідні місця. Вони їхали в Москву. Їх запросили окремим листом до себе в гості. Центральна станція юних натуралістів.

На березі Севану, біля підніжжя Чорних скель, амфітеатром лежить багате на врожай село Лчаван. Сьогодні його не впізнати. У смарагдовій зелені мічурінських садів і гаїв біліють тут і там новенькі будиночки. Бурхливим потоком виривається з колишніх «воріт пекла» звільнена ними вода, приємно вражаючи слух жителів цього гірського, колись безводного, краю своєю дзвінкою піснею. Вода тепер дає лчаванцям світло — увечері на вулицях і в колгоспних будиночках яскраво світять електричні лампочки, і вода тепер дає лчаванцям енергію — потужні водоспади приводять в рух млин, молотарки, майстерні, які сповнюють повітря могутнім, радісним гулом. У серцях жителів Лчавана не лишилося і сліду од віковічного жаху перед незнаними силами природи, що протягом багатьох років лякали їхніх предків…

Машина мчить їх далі. Ось уже зникає за крутими поворотами чудесний водоспад. Уже не чути, але ще видно, як в чорної пащі «воріт пекла», збиваючи срібну піну, виривається і падає у міжзір’я бурхливий потік. Він розбивається об каміння алмазними зернами, що в погожий день виблискують всіма кольорами райдуги. Казкова веселка немовби поясом оперізує стрункий стан Чорних скель.

А там внизу, працює вже нова ГЕС. Завжди глухий гул її зараз не долинає до машини. Останнє, що встигають ще побачити паші герої — це розбитий блискавкою дуб. Від його розчахнутого стовбура відросли нові, молоді, сильні пагінці, що вкрились пишним листям і тягнуться до сонця.

Отам ти упав під час грози, — з ніжною посмішкою говорить раптом струнка дівчина з чудовим каштановим волоссям, показуючи рукою в бік старого дуба.

— Так, — мрійно відповідає їй юнак атлетичної будови, — це було в один з чудових днів нашого золотого дитинства…

І всі мовчки дивляться на гірські кряжі, що виринають з ранкового серпанку.

— А що, вже немає на Чанчакарі бджіл? — знову порушує мовчанку струнка дівчина, глянувши на руді скелі.

Вони тепер дзижчать на колгоспній пасіці, — відповідає хтось дівчині.

— А чудеса?

— Чудеса? А хіба не чудо цей бурхливий потік, ця багатокольорова райдуга серед темних скель? Хіба не чудо цей канал, вода?..

Всі переводять свої щасливі погляди на блакитну поверхню спокійного в погожі дні озера Севан.

Вішап — дракон.

Мацун — кисле молоко.

Архалук — верхній одяг.

Озеро Севан поділяється на дві частини: Великий і Малий Севан, Поверхня Великого Севану дорівнює 1032 квадратним кілометрам.

Чанчакар — Бджолина скеля.

Джейран — гарна степова коза, газель.

Карас — великий глечик з широким горлом.

Шампур — рожен, на якому смажать м'ясо (шашлик).

Мутаки — Циліндричні подушки, палики.

Фархад — герой узбецького епосу, який розбивав скелі та будував канали у Вірменії.

В старому вірменському селі забобонні селяни вважали,