Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

— Без сумніву. Напевно, він зі своїм суворим обличчям та мовчазністю міг би стати великим полководцем, аби трапився випадок. Проте, сеньйоро Бетті, скажіть мені, як могло статися, що ви, така красуня, — і д’Агвілар уклонився, — досі не заміжня? Я не думаю, що це через брак претендентів на вашу руку.

І знову Бетті, нерозумне дівчисько, почервоніла від задоволення.

— Ви маєте рацію, сеньйоре, — відповіла вона, — в мене їх багато, але тут я схожа на свою кузину — вони мені не подобаються. Хоча мій батько втратив свої багатства, я благородного походження, і, гадаю, саме тому мене не приваблюють ці простолюдини. Я швидше залишуся тут назавжди, ніж вийду заміж за когось із них.

— Ви абсолютно маєте рацію, сеньйоро, — проникливо сказав д’Агвілар. — Не ганьбіть вашої крові. Виходьте заміж за людину рівного з вами походження. Для такої прекрасної й чарівної дівчини це буде не важко. — І він зазирнув у її великі очі з виразом ніжного кохання.

Тепер, коли вони вже йшли полем, де зустрічалося менше люду, вияв цієї ніжності з боку іспанця ставав дедалі відвертішим, і марнолюбна Бетті, котра все ж таки була гордою й чесною дівчиною, вирішила за краще сказати, що їй треба повертатися. Незважаючи на протести д’Агвілара, вона залишила його й побігла назад, не відчуваючи від щастя під собою ніг.

“Який гарний і благородний цей джентльмен! — думала Бетті. — Справжній кавалер. І, звичайно, він закохався в мене. Чому б і ні? Це трапляється дуже часто. Чимало багатих леді, яких я знаю, не були й наполовину такі вродливі та благородні за походженням, як я, а були менш підходящими жінками для нього… якщо тільки, — ця думка дещо охолодила її, якщо тільки він уже не жонатий”.

Судячи з усього, д’Агвілар досить швидко добився успіху щодо своїх намірів, які народилися лише кілька годин тому. Бетті була вже напівзакохана в нього. Щоправда, він абсолютно не прагнув полонити серце цієї вродливої, але нерозумної жінки, — він вбачав у ній тільки корисний інструмент, сходинку, завдяки якій міг наблизитися до Маргарет.

У Маргарет він закохався з першого погляду. Коли він уперше побачив її у натовпі перед королівським палацом, без плаща, перелякану, розгнівану, її ніжна й водночас велична краса розпалила вогонь у його південній крові. Д’Агвілар був людиною сластолюбною і пересиченою, але почуття, якого він зазнав у цю мить, було для нього досі незвіданим. Його вабило до цієї жінки так, як не вабило до жодної з жінок раніше, і більше того — йому захотілося зробити її своєю дружиною. Чому б ні? Щоправда, в його родовідній є пляма, але становище він займає високе. Маргарет, звичайно, нижча за нього, але це компенсується її красою; крім того, вона дотепна й освічена настільки, щоб зайняти те становище, яке він може їй запропонувати. До того ж, незважаючи на його велику маєтність, безпутне життя змусило його наробити багато боргів, а вона єдина дочка одного з найбагатших купців Англії, і її посагові позаздрять багато принцес. Що йому може завадити? Він залишить Інесу та інших — в усякому разі, на час — і зробить Маргарет господинею свого палацу в Гранаді. Коротко кажучи, як це часто буває з тими, в чиїх венах тече південна кров, він усе вирішив ще до того, як підвівся з-за столу Каетелла напередодні ввечері. Він має одружитися з Маргарет і ні з ким іншим.

Щоправда, він одразу уявив собі труднощі, які постануть на його шляху. Передусім він не довіряв Пітеру, цьому спокійному, сильному чоловікові, який міг самою палицею розправитися з добре озброєним воїном і одним словом залучити собі на підмогу половину Лондона. Д’Агвілар був упевнений, що Пітер не може бути не закоханий у Маргарет, а це був небезпечний суперник. Ну що ж, якщо Маргарет не думає про Пітера, то це не страшно, а коли це так — до речі, що вони робили сьогодні вранці самі в саду? Мабуть, Пітера треба позбутися, ось і все. Це вже не так і важко, якщо вдатися до деяких відомих способів: тут знайдеться чимало іспанців, яким нічого не варто завдати йому в темряві удару кинджалом у спину.

Хоча він мав чимало гріхів, думка про такий крок бентежила д’Агвілара. Він був фанатиком, злочини якого змінювалися періодами каяття та молитов. Тоді він віддавав свої кошти і свій талант на службу церкві, як було й цього разу. Ні, д’Агвілар ніколи не заплямує себе вбивством, про це не може бути й мови, інакше чим він зможе змити цей гріх зі своєї душі? Але є інші шляхи. Хіба, наприклад, цей Пітер — щоправда, при самообороні — не вбив одного із слуг іспанського посла? А може, цим не доведеться скористатися. Йому здавалося, що він подобається Маргарет, і, крім того, він багато чого може запропонувати їй. Він чесно залицятиметься до неї, і якщо вона чи її батько відмовлять йому, тоді він почне діяти. Тим часом над головою Пітера буде занесено меч, і д’Агвілар вдасть, що він єдиний, хто може утримати цей меч. А поки що він повинен усе довідатися про Кастелла.

Цього разу доля в подобі нерозумної Бетті усміхнулася йому. В нього не було сумнівів, про це він уже начувся в Іспанії, а перебування в домі купця остаточно переконало його, що Кастелл — єврей. Розповідь Бетті про кімнатку за вівтарем, де був молитовний ящик, свічки й сувої, підтверджувала це. Врешті-решт, цього було достатньо, аби спровадити його на вогнище іспанської Інквізиції чи вигнати за межі Англії. Якщо тепер Джон Кастелл, іспанський єврей, не захоче віддати за нього свою дочку, чи не змусить його перемінити своє рішення легкий, натяк на повноваження їх величностей королів Іспанії та святого отця?

Обмірковуючи все це, д’Агвілар повернувся до себе й насамперед записав розповідь Бетті та все, що він сам бачив у домі Джона Кастелла.

У господі Джона Кастелла, як