Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард
— І після неї, додав Пітер.
Горда голова Маргарет схилилася на знак згоди.
— Діти, — мовив Кастелл, — ви будете багаті. Не так багато людей у цій країні багатших, ніж ви. Але, мабуть, буде розумніше з вашого боку не виставляти напоказ ваше багатство і не намагатися наслідувати знатних людей. Інакше ви викличете заздрість, і вона погубить вас. Умійте чекати, і становище саме прийде до вас, а якщо не до вас, то до ваших дітей. Пітер, я хочу сказати тобі зараз, щоб не забути, що опис усіх моїх капіталів та вкладень у рухому власність, у землі, в судна і торговельні підприємства, закопано під підлогою в моїй конторі, якраз під тим місцем, де стоїть мій стілець. Піднімете дошки, викопаєте землю і знайдете кам’яну плиту, під нею залізний ящик з документами, інвентарними книгами, там лежать і коштовності. Якщо з якоїсь причини цей ящик загубиться, копії майже всіх документів зберігаються в мого друга і партнера по торгівлі в Англії — Симона Леветта, якого ви знаєте. Запам’ятайте мої слова.
— Тату, — заклопотано перервала його Маргарет, — чому ти так говориш? Немовби ти не будеш з нами. Ти чогось боїшся?
— Так, доню, я боюсь, чи, краще сказати, не боюсь, а очікую. Я готовий до зустрічі з усім, що спіткає мене. Але ж і ви поклялися, і ви дотримаєтеся клятви?
— Авжеж, — в один голос відповіли Пітер і Маргарет.
— Тоді приготуйтеся взяти на себе тягар першого випробування, бо я не хочу більше приховувати від вас правду. Діти, ви були переконані, що я однієї з вами віри, насправді це не так. Я єврей, як були ними мій батько й дід іще в часи Авраама.
Ці слова приголомшили Пітера і Маргарет. Пітер од подиву роззявив рота і вдруге за цей день пополотнів; Маргарет знесилено опустилася в крісло й безпомічно дивилася на нього. В ті часи бути євреєм означало перебувати в страшній небезпеці. Кастелл поглядав на них обох — їхня мовчанка видалася йому образливою.
— Ах, он як! — вигукнув він скрушно. — І ви, виявляється, як усі? Ви зневажаєте мене за те, що я належу до найдревнішої та найблагороднішої раси, не так, як усі ці ваші вискочки лорди та королі? Ви знаєте моє життя — я вчинив щось негарне? Обдурював своїх сусідів чи грабував бідняків? Чи я глузував з вашого причастя? Чи замишляв я крамолу проти властей? Може, я був поганим другом чи жорстоким батьком? Ви хитаєте головами, то чому ж тоді ви дивитеся на мене як на знехтуваного? Хіба я не маю права дотримуватися віри моїх батьків? Хіба я не можу молитися богові так, як мені подобається? — І він з викликом подивився на Пітера.
— Ні, сер, — відповів той, — звичайно, ви можете. Принаймні я так вважаю. Але чому ж ви тоді всі ці роки вдавали, що молитеся так само, як ми?
При цьому щирому запитанні, такому характерному для Пітера, Кастелл відсахнувся, неначе воїн, який дістав несподіваний удар у найвразливіше місце. Мужність полишила його, гнів у його очах змінився на покору, і сам він став немовби меншим на зріст. Тепер це був звинувачений, який очікує милосердного вироку із рук своєї дочки та її коханого.
— Не судіть мене жорстоко, — сказав він, — Подумайте про те, що означає бути євреєм — знехтуваним, якого будь-який волоцюга може відштовхнути й обплювати, людиною поза законом, за якою полюють у кожній країні, полюють, як за диким вовком, і, спіймавши, убивають для розваги добрих християн, спочатку обібравши його до нитки. І тепер уявіть собі, що була можливість уникнути всіх цих жахів, здобути спокій, безпеку і захист церкви, а затим багатство і становище.
Він на мить зупинився, ніби чекав заперечень, але Пітер і Маргарет мовчали, і Кастелл вів далі:
— До того ж у дитинстві мене похрестили, та моє серце, як і серце мого батька, залишилося з євреями, а там, де серце, там і людина.
— Це погіршує справу, — немовби про себе зауважив Пітер.
— Так учив мене мій батько, — захищався Кастелл.
— Ми повинні відповідати за свої гріхи, — ще раз перервав його Пітер.
Тут уже Кастелл не витримав:
— Ви молокососи, ви ще нічого не знаєте про жахи життя, а ладні дорікати мені! Якби вам довелося пережити те, що пережив я, хтозна, чи були б ви бодай наполовину такі сміливі, як я. Чому, ви думаєте, я відкрив вам цю таємницю, яку я міг би приховати від вас так само, як приховував її від твоєї матері, Маргарет? Я відкрив її вам тому, що це частка тієї кари, яку я маю нести за свій гріх. Так, я знаю, мій бог ревнивий, і гріх упаде на мою голову, я заплачу все, до останньої копійки, хоча й не знаю ще, коли й де ця кара на мене звалиться. Іди, Пітер, іди, Маргарет, донесіть на мене, якщо бажаєте. Ваші попи похвалять вас за це і відкриють вам найкоротший шлях до раю. Я не звинувачуватиму вас і не зменшу ваше багатство ні на один золотий.
— Не давайте волі своєму гнівові, сер, — сказав Пітер. — Це стосується тільки вас та бога. Що ми можемо сказати вам і хто поставив нас суддями над вами? Ми тільки молимо бога, щоб ваші побоювання виявилися марними І щоб ви скінчили свої дні в злагоді та пошані.
— Я дякую тобі за ці добрі слова, вони додають тобі честі, промовив Кастелл. — Але що скаже Маргарет?
— Що я скажу? — розгублено перепитала Маргарет. — Мені нічого сказати. Пітер має рацію: це справа твоя та бога. Але мені тяжко втратити коханого.
Пітер здивовано подивився на неї, а Кастелл вигукнув:
