Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

шию під ярмо крамаря, виконуючи торговельні операції, вислуховуючи грубощі від купців та знатних покупців, приймаючи чеки, торгуючись, і все це без натяку на невдоволення, хоча йому частенько здавалося, що він не витримає і відраза до такого життя задушить його. Адже тільки через неї він опинився тут, замість того щоб далеко звідси пробивати собі шлях до слави та успіху або цим же мечем вирити собі могилу. Тут він міг бути поруч з Маргарет, міг доторкатися до її руки вранці й увечері, бачити зоріння її незвичайних очей, а інколи, коли вона нахилялася над ним, відчувати на своєму волоссі її дихання. І ось випробуванням настає кінець — йому раптом прочинилися ворота раю.

Але що, коли Маргарет виявиться ангелом з вогненним мечем, що забороняє йому ввійти до раю? Пітер тремтів при цій думці. Ну що ж, будь-що-будь, він не набиватиметься їй силоміць і не кликатиме на допомогу її батька. Він зробить усе, щоб завоювати її прихильність, а якщо зазнає поразки, благословить її й не надокучатиме.

Щойно розвиднілось, але Пітер не міг більше лежати в ліжку. Він устав і швидко одягнувся. Біля відкритого вікна він виголосив молитву, подякувавши богові за всі минулі милості, й попросив його благословення. Зійшло сонце, і раптом Пітера пройняло неймовірне бажання опинитися на лоні природи, наодинці з небом, птаством та деревами. Адже він народився в селі й не любив міста, а тут, у Лондоні, куди не підеш, обов’язково скрізь люди. Водночас він згадав, що тепер йому не можна ходити вулицями самому, без охорони, — іспанці можуть вистежити його і схопити зненацька. Залишається сад — туди він може піти погуляти.

Пітер спустився широкими дубовими сходами, одімкнув двері й опинився в саду. Хоча сад доглядали не дуже гарно, зате для Лондона він був досить великий. Сад оточувала висока стіна. Одна із стежок вела до старих берестів. Під ними була лава, якої не видно з вікон будинку. Влітку вона була улюбленим місцем Маргарет, яка теж усією душею любила природу. Сад приносив їй велику радість — майже всі квіти вона висадила своїми руками.

Деякий час Пітер прогулювався алеєю. Сталося так, що Маргарет, яка теж погано спала цієї ночі, прокинулася рано й крізь штори вікна побачила Пітера. її зацікавило, що він робить у саду в такий ранній час і чому вдягнув свій найкращий костюм. Може, подумала вона, його буденний одяг виявився порваний чи забруднений у вчорашній сутичці? Тут Маргарет згадала, як хоробро поводився Пітер під час того зіткнення. Вона немовби знову побачила все це — як міцні Пітерові руки схопили величезного рудого негідника і кинули його на землю, як Пітер відбивав лише однією палицею удари блискучої криці, потім раптовий удар, і кривдник упав мертвий.

Так, її кузен Пітер був справжній мужчина, хоча й дещо дивний. Згадавши деякі незрозумілі для неї речі, Маргарет знизала плечима й надула губки. Цей іспанець за одну годину сказав їй більше ґречних слів, аніж Пітер за два роки. До того ж іспанець вродливий і з виду дуже благородний. Та, врешті-решт, іспанець — це іспанець, решта чоловіків — тільки чоловіки, а Пітер — це Пітер, людина особлива, яка цікавиться жінками так само мало, як і торгівлею.

Але чому він, людина, яка не цікавиться ні жінками, ні торгівлею, живе тут, думала вона. Аби нажити багатство? Це було важко припустити. Очевидно, гроші його теж мало цікавили. У всьому цьому була якась таємниця. Маргарет дуже хотілося б зазирнути в Пітерове серце і побачити, що там сховане. Жоден чоловік не мав права залишатися для неї загадкою. Так, одного прекрасного дня вона це зробить, чого б це їй не коштувало.

Маргарет пригадала, що вона так і не подякувала Пітерові, більше того — дозволила йому йти додому з Бетті, а ця мандрівка, як вона зрозуміла зі жвавої оповіді своєї кузини, коли та роздягала її, не принесла задоволення ні йому, ні їй. Тут треба пояснити, що Бетті гнівалася на Пітера за те, що він якось сказав їй, що вона вродлива дурепа, яка багато думає про чоловіків і дуже мало про свої справи. Маргарет подумала, що, коли почнеться день зі своїми клопотами, вона вже не зможе поговорити з Пітером, і вирішила спуститися вниз, подякувати йому, заодно змусити його бодай цього разу заговорити.

Отже, Маргарет укуталася у свій обшитий хутром плащ, накинула на голову каптур, бо квітневий ранок був досить прохолодний, і спустилася в сад. Пітера там уже не було. Маргарет пошкодувала, що так рано прийшла в сад, де було ще вогко, і почала міркувати, чи не час їй повернутися. Тут вона вирішила, що буде нерозумно, якщо хтось побачить її, і попрямувала стежкою, вдаючи, ніби шукає фіалки. Та фіалок не було. Так вона дійшла до старих берестів у глибині саду і між їхніх старезних стовбурів помітила Пітера. Тепер вона зрозуміла, чому не знайшла фіалок — їх зібрав Пітер. У цей час він був зайнятий тим, що намагався, досить незграбно, зв’язати їх травою разом з листочками у невеликий букетик. У лівій руці він тримав фіалки, правою тягнув за один кінчик травинки, а оскільки йому не вистачало пальців ухопити другий кінець, то Пітер намагався зробити це за допомогою зубів. Нарешті йому пощастило зав’язати вузлик, але стеблинка трави розірвалася, і фіалки розсипалися. Тут Пітер зронив таке слівце, що його не слід повторювати навіть наодинці з собою.

— Я знала, що так станеться, — вигукнула Маргарет, — але ніколи не думала, що тебе розгнівить така дрібничка.

Пітер звів очі й побачив Маргарет, освітлену сонцем, свіжу й прекрасну, як сама весна. Вона з докором похитала головою, від цього руху каптур упав, її очі й вуста сміялися. Маргарет була така чарівна, що у Пітера, коли він побачив її, тенькнуло серце. Але, пригадавши ненароком мовлені щойно слова і дещо сказане перед цим Кастеллом, він так відчайдушно почервонів, що щоки Маргарет од співчуття до нього теж зашарілись. Це було нерозумно, але Маргарет нічого не могла з собою вдіяти. Пітер сьогодні був якийсь дивний, і це мимоволі збентежило її.

— Для кого ти так рано збираєш фіалки? — спитала вона. — Тобі зараз треба