Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

— Як? Ви відмовляєтеся від неї, сер? Ви розумієте, що це є пряме непідкорення наказам?

— Наскільки я розумію, пане бароне, ви покликали нас обговорити план штурму.

— У такому разі ви мене неправильно зрозуміли, пане капітане. Я викликав вас сюди, щоб передати вам свій наказ. Я вже все продумав і вирішив. Сподіваюсь, що тепер ви розумієте?

— О так, я розумію, — засміявся Блад. — Але чи розумієте це ви? — Аби не дати можливості баронові вибухнути лайкою, яка ось-ось мала зірватися з його вуст, він заговорив: — Ви кажете, що все вже обміркували і вирішили. Але якщо ваше рішення ґрунтується на бажанні знищити більшість моїх людей, ви зміните його, коли я розповім вам дещо з того, що знаю. Місто Картахена здається вам дуже вразливим з півночі, де воно відкрите з боку моря. А чи не поставало, пане бароне, перед вами питання, чому саме іспанці, які будували це місто, так старанно подбали про те, щоб укріпити його з півдня, коли з півночі воно таке доступне для нападу?

Де Рівароль тільки зараз над цим замислився. Тому він мовчав.

— Іспанці, — вів далі Блад, — зовсім недурні, якими ви їх собі уявляєте. Дозвольте мені, панове, сказати вам, що два роки тому, готуючись до нападу на Картахену, я провів ретельну розвідку міста. Переодягнувшись індіанцем, я прибув туди з кількома дружніми до мене індіанцями-торговцями і залишався у місті цілий тиждень, аби старанно вивчити всі підходи до нього. З боку моря це місто здається таким принадно доступним для нападу, більш ніж на півмилі від берега тягнеться мілина, а цього, запевняю вас, цілком достатньо, щоб не дати жодному кораблю можливості наблизитися до міста на відстань гарматного пострілу. А підійти до берега на відстань, більшу за три чверті милі, вже небезпечно.

— Але ж ми висадимо десант на каное, пірогах і плоскодонках! — нетерпляче вигукнув один з офіцерів.

— У найспокійнішу пору року прибій буде вам перешкоджати. Слід також мати на увазі, що якби висадка десанту була й можлива, то ми не змогли б прикрити його вогнем корабельних гармат. Людям загрожуватиме небезпека від своєї ж артилерії.

— Якщо атака проводитиметься вночі, як я пропоную, то її не потрібно буде прикривати вогнем гармат, — сказав де Рівароль. — Ви з вашим загоном будете на березі раніше, ніж іспанці зрозуміють наші наміри.

— Ви вважаєте, що в Картахені живуть тільки дурні та сліпі і що вони ще не полічили наші вітрила і не замислились над питанням, хто ми такі і з якою метою прибули сюди.

— Але коли вони вважають себе надійно захищеними з півночі, як ви запевняєте, — нетерпляче вигукнув барон, — то ця безпечність і присипляє їхню пильність!

— Можливо. Місто справді має добрий захист. Будь-яка спроба висадити десант із цього боку приречена на поразку самою природою.

— І все ж ми вдамося до такої спроби! — уперто наполягав барон, який не звик ні в чому поступатися, та ще й у присутності своїх підлеглих.

— Ну якщо вас не переконали мої слова, то дійте, звичайно, — сказав Блад, — це ваше право. Але я не поведу своїх людей на неминучу смерть.

— А коли я накажу вам... — почав барон. Але Блад безцеремонно перервав його:

— Мосьє бароне, коли мосьє де Кюссі від вашого імені брав нас на службу, то враховувались не тільки наші сили, а й наші знання та досвіду воєнних діях такого роду. Я зараз виклав перед вами свої власні знання й досвід щодо штурму Картахени. Додам, що свого часу я відмовився від наміру напасти на місто, бо не мав у своєму розпорядженні достатньо сил, щоб захопити вхід до гавані — ці єдині ворота в місто. Тепер же наших спільних сил вистачить для виконання такого завдання.

— Але поки ми займатимемось цією операцією, іспанці встигнуть вивезти більшу частину багатств. Нам треба напасти на них несподівано.

Капітан Блад знизав плечима.

— Якщо це просто піратський напад, то, звичайно, ви розмірковуєте цілком слушно. Так було і зі мною. Але якщо ви мрієте збити пиху з Іспанії і підняти прапор Франції на фортах міста, то втрата якоїсь частини багатств не повинна мати для вас серйозного значення.

Де Рівароль з досади закусив губу і з похмурою ненавистю втупився в буканьєра, який тримався так незалежно.

— А якщо я накажу вам висадитись десантом... тобто вдатися до спроби? — спитав він. — Відповідайте мені, пане. Давайте раз і назавжди уточнимо наші функції. Хто командує експедицією — ви чи я?

— Ваші слова та хибні міркування мені просто набридли, — сказав Блад у відповідь і рвучко обернувся до де Кюссі, який почувався надзвичайно незручно і сидів, кусаючи губи. — Я звертаюсь до вас, мосьє. Доведіть генералу, що я маю рацію.

Де Кюссі відірвався від своїх похмурих думок. Він відкашлявся. Губернатор був дуже знервованим.

— У зв’язку з тим, що капітан Блад подавав на розгляд...

— На якого дідька все це мені! — різко обірвав його де Рівароль. — Здається, мене оточують самі боягузи! Послухайте, пане пірате, коли ви боїтеся взятися за цю операцію, то я сам візьмуся за неї. Погода стоїть сприятлива, і ми успішно висадимось на берег. І якщо мені пощастить, а я певен цього, то завтра вам доведеться вислухати дещо не зовсім приємне для вас. Я надто великодушний з вами, сер! — Він зробив широкий жест рукою. — Дозволяю вам іти.

Відверта впертість і порожня гордість керували ним, і де Рівароль дістав урок, на який він заслужив. У другій половині дня ескадра стала за милю від берега. Під прикриттям темряви триста чоловік, двісті з яких були негри (тобто всі негри, що брали участь в експедиції), в каное, пірогах і шлюпках вирушили на берег. Самовпевненість де Рівароля примусила його взяти особисто на себе