Лабіринт - Кейт Мосс
Увійшовши в мережу, вона одразу ж увела слово «лабіринт» у рядку пошуку. Зелена смужка завантаження внизу екрана швидко заповнилася. Не дуже покладаючись на власну пам’ять, Еліс була впевнена: вона знайде чимало інформації про лабіринт серед сотень сайтів. Це було так очевидно, що вона аж здивувалася, чому не подумала про таке раніше.
Утім, відмінність між традиційними лабіринтами та образом того її лабіринту, зображеного на стіні печери, виявилася негайно. Класичний лабіринт утворювався зі складних концентричних кіл, що вели до центра, тимчасом як вона була цілком переконана, що лабіринт на піку Суларак являв собою комбінацію глухих кутів та прямих ліній, які плутали сліди й вели в нікуди. Він виглядав швидше як крутиголовка.
Справжнє давнє походження символу лабіринту та з ним пов’язаної міфології, є комплексними, тому їх важко відстежити. Найпершим згадкам про лабіринт близько 3000 років. Символи лабіринтів знаходили вирізаними на дереві, скелях, черепиці та камінні, а також на тканих речах; їх також використовували в природному середовищі — дизайн бігової доріжки чи садка.
Перші знахідки лабіринтів у Європі датовано роками пізнього бронзового віку та раннім залізним віком, з 1200 до 500 років до н. е., їх було відкрито і навколо ранніх поселень у районі Середземномор’я. Різьблення, датовані 900—500 роками до н. е., були виявлені поблизу міста Вал-Каноніка в північній Італії та Понтеведра, що в Галісії, а також у найвищій частині північного заходу Іспанії біля Кабо-Фістерра-Фіністерре. Еліс уважно вдивлялася в ілюстрації. Вони дужче, ніж решта, нагадували той лабіринт, який вона бачила у печері. Еліс схилила голову набік. Близько, але не зовсім те.
Виглядало так, ніби символ подорожував зі сходу разом з торговцями й купцями з Єгипту і, досягши Римської імперії, був асимільований та дещо змінений унаслідок взаємодії з іншими культурами. Також здавалося, що лабіринт був дохристиянським символом, який, мабуть, запозичило християнство. Обидві, і візантійська, і римська, церкви привласнювали собі стародавні символи та міфи.
Кілька сайтів присвячувалися найвідомішому лабіринту Кносос на острові Крит, де, якщо вірити легенді, було ув’язнено міфічну істоту Мінотавра — наполовину чоловіка, наполовину бика. Еліс проминула їх, інстинкт підказував, що вони їй ні до чого. Вартими уваги виявилися хіба що Міноанські лабіринто-подібні конструкції, які були знайдені у стародавньому місті Аваріс у Єгипті й датувалися 1550 роком до н. е., а також ті, що їх відкрито у храмі поблизу Ком-Омбо в Єгипті та у Севільї.
Еліс добре запам’ятала цю інформацію.
Починаючи з дванадцятого-тринадцятого століття, символ лабіринту регулярно з’являвся у прикрашених гравюрами та малюнками рукописах, що поширювалися серед монастирів та дворів Європи, й розвивалися, створюючи таку собі нову торгову марку.
До зрілого середньовіччя найбільшої популярності набув математично правильний, складений з одинадцяти кіл, дванадцяти перегородок та чотирьох осей лабіринт. Еліс поглянула на зображення лабіринту на стіні збудованої в тринадцятому столітті церкви Святого Пантелеймона в Арсвері, що в північній Іспанії, а також на інші, дещо ранішні, в соборі Святого Луки в Тоскані. Вона клацнула «мишкою» по мапі, що показувала місця знаходження таких лабіринтів у європейських церквах, каплицях і соборах.
Надзвичайно.
Еліс ледве вірила своїм очам. У Франції було значно більше лабіринтів, аніж у всій Італії, Бельгії, Німеччині, Іспанії, Англії та Ірландії заразом: Ам’єн, Сен-Квентен, Аррас, Сент-Омер, Каен та Баєс у північній Франції; Пуатьєр, Орлеан, Сен та Оксер у центральній; Тулуза та Мірпуа на південному заході; список усе тривав.
Найвідоміший мозаїчний лабіринт викшталтовано у центрі нефа першого — та найбільш разючого — готичного собору в Шартрі, що в північній Франції.
Еліс раптом ударила руками в стіл, тим самим змусивши кілька пар очей осудливо зиркнути на неї. Звичайно ж! Як вона могла бути такою дурною? Шартр є містом-побратимом її рідного Чичестера на південному узбережжі Англії. Насправді її перший візит за кордон був саме до Шартра, коли одинадцятирічна Еліс їздила на екскурсію з однокласниками. Вона невиразно пригадує ту подорож: увесь час падав дощ, і вони були змушені ходити в плащах, збираючись купками, змерзлі й мокрі, під навислими пілястрами та арками. Проте вона не пам’ятає нічого, пов’язаного з лабіринтами.
Не було лабіринтів і в чичестерському соборі, хоча місто також мало побратима — Равему в Італії. Еліс пробіглася пальцями по екрану, поки не знайшла те, що шукала. На мармуровій підлозі церкви Сен-Вітале у Равемі було викладено лабіринт. Згідно із заголовком, він був на чверть меншим, ніж подібний лабіринт у Шартрі, і з’явився набагато раніше, мабуть, десь у п’ятому столітті нашої ери, але решта було однаковим.
Завершивши вирізати та складати докупи уривки документа, який хотіла надрукувати, Еліс натиснула кнопку «друк». Поки документ друкувався, Еліс написала у графі пошуку «собор Шартр у Франції».
Хоча на сайті були відомості щодо споруд восьмого століття нашої ери, вона все ж знайшла шартрський собор тринадцятого століття, який діяв і донині. З часу його побудови соборові приписували таємні вірування й теорії. Ходили чутки, буцімто під його склепінчастим дахом і ретельно декорованими пілястрами заховано надто важливу таємницю. Попри всі зусилля католицької церкви, ці легенди досі жили.
Ніхто не знав, за чиїм наказом та з якою метою тут було збудовано лабіринт.
Еліс обрала потрібні параграфи й вийшла з мережі.
