Піонери або Біля витоків Саскуеханни - Джеймс Фенімор Купер

— До того ж, у вдачі Олівера Едвардса є шляхетність — наслідок освіти, — яка б не дозволила йому діяти потайки.

— А хіба неосвічений парубок зумів би плавити руду?

— Дочка казала, що в нього й шилінга за душею не було, коли ми взяли його до себе.

— Він витратив гроші на спорядження. Невже б він віддав останнього шестипенсовика за постріл в індичку, коли б не знав напевне, де взяти ще грошей?

— Чого ж я так довго й прикро помилявся? Він, правда, іноді бував грубуватий, але я пояснював це раною і тим, що юнак не дуже обізнаний з правилами доброго тону.

— Ти все своє життя помиляєшся, Дюку. А необізнаність з правилами доброго тону — то лише машкара, тонка хитрість!

— Якби він бажав обдурити мене, то вдавав би невігласа, неосвічену людину.

— Та ні-бо! От я, приміром, не міг би вдавати дурня, хоч би й хотів, так само, як не можу літати. Знань не приховаєш, як і шило в мішку.

— Річарде, у твоїх висновках є багато сумнівного, але те, що ти розповів, викликає в мене певні підозри, які необхідно перевірити. Але куди ж ми все-таки їдемо?

— Джотем останнім часом постійно стежив за ними в горах, за дорученням моїм і Гайрама, і щось виявив, однак не хоче пояснити, в чім річ, бо, каже, зв'язаний присягою. Але головне, що він знає, де срібна жила, й саме сьогодні почав там копати. А мені не хотілось погоджуватись на те без твого відома, адже земля належить тобі. Отепер ти знаєш, куди й чого ми їдемо. Ми розладнаємо плани цих шельм — складемо свій контрплан, ха-ха!

— І де ж вони, ці срібні копальні? — спитав суддя напівжартома-напівсерйозно.

— Та близько, палицею докинути. А коли ми оглянемо це місце, я покажу тобі ще одне, на яке ми натрапили з тиждень тому, і де наші мисливці працювали цілих півроку.

Вони все говорили, а їхні коні тим часом пробиралися під похилим гілляччям, обережно ступаючи по нерівному схилові гори. Незабаром вони досягли мети своєї подорожі й побачили Джотема Рідла в ямі, яку він сам викопав і звідки видніла лише його голова.

Мармедюк узявся розпитувати Джотема, чому він, власне, думає, що тут можна знайти срібну руду, але Джотем відповідав якимись таємничими натяками і лише запевняв, що має дуже вагомі підстави так думати. А тоді вельми серйозно поцікавився, яка частина прибутків належатиме йому, тож просто не можна було не повірити в його щирість. Суддя пробув тут близько години, обстежив камені, шукаючи звичайних ознак срібного родовища, а тоді сів на коня й попросив Річарда показати, де копає землю загадкове тріо.

Місце, яке вибрав собі Джотем, було на схилі гори, що під нею стояла хатина Шкіряної Панчохи, а те, де нібито працював Натті з товаришами, — на протилежному схилові, над дорогою, і, зрозуміло, зовсім не там, де саме гуляли дівчата.

— Зараз ми можемо спокійно піти туди, — сказав Річард, коли зони злізли з коней і припнули їх до дерев, — Перш ніж виїхати, я глянув у підзорну трубу й побачив, що індіанець Джон і Шкіряна Панчоха вудять рибу на озері, й Олівер робить те саме. Але все це може бути тільки про людське око, отже, треба квапитись, а то буде не дуже приємно, якщо вони нас тут заскочать.

— Це моя земля, — сказав Мармедюк суворо. — І якщо твої підозри справдяться, я допитаюся, чого це вони взялися тут копати.

— Тс! — прошепотів Річард, приклавши палець до вуст, і повів суддю крутим схилом униз, — туди, де просто в скелі видніла печера, трохи схожа на камін. Перед входом лежала купа землі, яку, очевидно, вибрали з печери, і частину — зовсім недавно. Оглянувши печеру, суддя засумнівався, чи то справді природа надала їй такої форми, чи, може, — колись дуже давно — людська рука. Одне лише не викликало ніякого сумніву: всередині копали недавно, і на м'якій, свинцевого кольору породі помітні були сліди від ударів кайлом там, де камінь не піддавався зусиллям копачів. Печера була завширшки десь так у двадцять футів, а завглибшки — майже вдвічі більше. Висота печери була значно більша, ніж потрібно для цих робіт, але такою вже, мабуть, створила її природа. За покрівлю правила суцільна скеля, що піднімалася на багато футів угору над прошарком м'якої породи. Перед входом був невеликий майданчик, почасти природний, а почасти з тієї землі, яку викидали з печери. Від краю цього майданчика гора прямовисно спадала вниз, і дістатися до печери можна було тільки з боків, пройшовши під навислими скелями, що було і важко, і небезпечно. Взагалі, всю роботу робили поспіхом і, видно, ще не закінчили: зазирнувши в кущі, шериф знайшов там кайла й лопати.

Коли шериф вирішив, що Мармедюк добре роздивився, він урочисто запитав його:

— Тепер ти переконався, судде Темпл?

— Цілком, але тільки в тому, що в усій цій справі є щось незрозуміле, загадкове. Це місце — схов, і дуже добре придуманий, Річарде. Одначе ніяких ознак руди тут немає.

— А ти б хотів, щоб золото й срібло лежало просто на поверхні, мов камінці? Може, ще й у вигляді готових срібняків? Е, ні, друже, скарб так не здобудеш, його треба шукати. Але хай вони хитрують — ми однаково їх перехитруємо!

Суддя ще раз уважно оглянув все навкруги й зробив позначки в записнику, щоб відшукати це місце самому, без Річарда, і вони знов сіли на коней.

Виїхавши на дорогу, кузени розлучилися: шериф подався скликати двадцять чотирьох чоловік присяжних, «достойних і благочестивих», на судове засідання, що мало відбутися наступного понеділка, а Мармедюк — додому, перебираючи подумки все, що сьогодні бачив і чув.

Коли він під'їхав до того місця, де дорога спускалася в долину, перед ним відкрився той самий краєвид, що десять хвилин тому так заспокійливо подіяв на його дочку та її подругу. Але Мармедюк дивився і не бачив тієї краси. Він випустив повід, цілком довірившись коневі.

«Здається, справа серйозніша, ніж я спочатку думав, — розмірковував він. — Але ж у нашому краї людям довіряють. Покличу Шкіряну Панчоху й просто запитаю його про все: чесний старий не збреше».

Цієї миті суддя побачив Елізабет і Луїзу, що трохи віддалік повільно спускалися з гори. Він наздогнав їх, зліз з коня й повів його по вузькій стежині. Коли ж він дізнався про ту смертельну небезпеку, від якої щойно врятувалася його дочка, то забув про всі копальні, про свої права на землю та про розслідування.