Лабіринт - Кейт Мосс

— Лезо затупилося, — промовила вона.

На хвильку їхні погляди зустрілися. Не кажучи ані слова, Ам’єль узяв меч і поніс до ковадла у кузні. Вогонь горів цілу ніч і цілий день, його по черзі підтримували хлопчики, досить дорослі для того, щоб переносити в’язанки дров зі шпичаками, з одного кутка кузні в інший.

Алаїс спостерігала, як відлітали іскри від каменя, бачила напруження Ам’єлевих плечей, коли він бив молотом по лезу, роблячи його тоншим та гострішим.

— Це хороший меч, пані Алаїс, — спокійно сказав Ам’єль, — він буде гарно вам служити, хоча... я молю Бога, щоб нам не знадобилися мечі.

Алаїс посміхнулась і відповіла:

— Ieu tanben. Я також.

Хлопець допоміг їй сісти на коня і провів через двір. В Алаїс дико гупало серце від страху, що її побачать і в останню хвилину зруйнуються всі її плани.

Однак надворі не було нікого, і невдовзі вони дійшли до Східних воріт.

— Щасливої подорожі, пані Алаїс, — прошепотів на прощання Ам’єль, коли вона вклала монетку йому в руку.

Охоронці відчинили браму, й Алаїс погнала Тату вперед, через міст і далі на вранішні вулиці Каркассони. Серце дівчини мало не вискакувало з грудей. Перший крок було зроблено.

Щойно Алаїс залишила позаду Нарбонські ворота, вона довірилася своєму коневі.

Libertat. Свобода!

Їдучи на схід, дівчина почувалася в цілковитій гармонії зі світом. Вітер розвіював та кидав їй на обличчя волосся, а свіже повітря повернуло нормальний колір її щокам. Коли Тату мчала галопом по рівнині, Алаїс зацікавило питання: чи не так само почувається душа, коли покидає тіло й чотири дні мандрує на небеса. Невже таким є відчуття Божої ласки, це непізнанне відчуття зазнають усі створіння, відкидаючи геть свою фізичну оболонку, аж поки не залишається нічого, крім душі?

Алаїс посміхнулася своїм думкам. Панотець проповідував, що прийде час, коли будуть врятовані всі душі й на всі питання буде дано відповідь на небесах. Але наразі вона ще не була готова до цього. На землі у неї залишилося чимало не залагоджених справ.

Коли тінь її коня стала довшою, усі думки Алаїс про Оріану, свого чоловіка, а також інші страхи пішли в небуття. Вона була вільна. Грізні стіни кольору піску та вежі поселення поступово ставали дедалі меншими, доки зовсім не згубилися з очей.

У Тулузькому аеропорту Бланьяк охоронці звертали увагу радше на ноги Марі-Сесіль де л’Орадор, ніж на паспорти пасажирів.

Вона крокувала по чистій дорогій сіро-білій плитці, й усі голови поверталися їй услід. Її вправно підстрижені чорні кучері, модного крою жакет та спідниця, її накрохмалена сніжно-біла сорочка — все вказувало на те, що вона є поважною особою, яка не стоятиме в черзі й яку не змусять чекати.

Її постійний водій вже очікував на неї біля виходу з термінала. У своєму чорному костюмі він дуже вирізнявся серед натовпу родичів та відпочивальників у футболках і шортах.

Марі-Сесіль посміхнулася шоферові й дозволила собі розпитати дещо про його родину, поки вони йшли до авта, а втім, насправді вона думала зовсім про інше. Коли вона ввімкнула свій телефон, їй одразу ж прийшло повідомлення від Уїла, яке вона одразу ж стерла, навіть не прочитавши.

Їхнє авто легко рухалося у потоці машин кільцевою дорогою, що оточувала Тулузу, Марі-Сесіль дозволила собі трохи розслабитися. Церемонія минулої ночі була веселою, як ніколи. Озброєна знанням того, що печеру знайдено, вона відчувала, що переродилася, сповнилася новою енергією після ритуалу й відчуттям влади, яку вона успадкувала від свого діда. Здіймаючи руки й вимовляючи заклинання на церемонії, вона відчувала, як її тілом циркулює чиста енергія.

Їй навіть удалося без особливих труднощів залагодити справу Траверньєра — посвяченого члена ордену, який був досить ненадійним. Це стане наукою для інших — щоб не розпускали язиків, і вона тепер була певна, що всі мовчатимуть і нема про що турбуватися. Марі-Сесіль навіть не дала йому щонайменшої змоги захиститися. Вона знала: записи його бесіди з якимсь журналістом правили за достатній доказ.

Нехай так. Mapi-Сесіль розплющила очі. Дещо в цій справі зацікавило її, а саме те, що, по-перше, про нерозсудливий вчинок Травеньєра стало відомо; що записи журналіста виявилися на диво стислими й послідовними; що сам репортер