Чорний лабіринт. Книга третя - Василь Павлович Січевський
— А чому не з тобою, адже ти директор-розпорядник фірми?
— Тому що ти і твої гроші — гарантія успіху!
— То чого їм ще треба?!
— Штюпнагель вимагає негайно створити раду акціонерного товариства «Штучні алмази Баварії». Герцог Ернст Август тягне ковдру на себе, але гроші в справу вкладати боїться. Доктор Вагнер ставить питання так, що твої капітали повинні бути гарантією… Та що я тобі розказую. Приїжджай негайно і говори з ними сам! Коли на тебе чекати?
— Не знаю…
— Чи ти при розумі, Хорсті?! Що це за відповідь?!
— Я беру шлюб…
— Ні, ти таки невиліковний ідіот! З ким? З Ютою?!
— Так…
— Але ж ти одружений!
— Я розриваю шлюб з Гізелою…
— Ти про все подумав?
— Так… Подумав… Зрозумій, я ніколи не любив твою сестру. То була помилка, і чим швидше вона буде виправлена, тим краще буде і для Гізели, і для мене. Вона повинна мати час, щоб влаштувати своє особисте життя, а я — своє…
Гуго зрозумів, що справа серйозна, замовк і тільки натужно сопів у трубку. Потім уже зовсім іншим голосом промовив:
— Роби як знаєш… Що я, зрештою, можу? Мабуть, тільки поздоровити вас з Ютою. Будьте щасливі, коли вам уже так хочеться.
— Спасибі, Гуго. Я знав: ти нас зрозумієш.
— Що з того… Хіба Гізхен стане щасливішою від того, що я вас не зрозумію? Як братові мені шкода її, але, я думаю, ти її не обділиш…
— Можеш бути певним, що я зроблю все як слід.
— Ну, то й досить про це! Ніякий шлюб не повинен перетинати дорогу справам. Я підготую папери про створення акціонерного товариства, про його Спостережну раду і все пришлю тобі на підпис. Ти не проти того, щоб до ради увійшли великий герцог, Штюпнагель, Вагнер, Керк, ти і я? Воно виглядатиме солідно: Ернст Август як візитна картка старої аристократії; Штюпнагель як бос активного крила ХДС, Вагнер як гарантія того, що в нашій справі все без обману. Його репутація державного експерта…
— А Керк? Навіщо він у Спостережній раді?
— Перше, представник американської адміністрації, друге, — в його руках практична влада…
— Я чув, він збирається у відставку.
— Тим краще для нас. Почне по-справжньому займатися справами фірми. Нам не слід забувати про його контакти з корпорацією Стінесів. Ти недооцінюєш його, Хорсті… Він уже зробив для фірми більше, аніж усі оті герцоги і Штюпнагелі.
— Гаразд, згоден. Папери надсилай швидше, бо, я думаю, за кілька днів ми відпливемо звідси.
— Куди?!
— На Хальмадеру-Грос.
— Кораблем чи літаком?
— Ні, ми попливемо на яхті…
— Ти купив яхту?
— Ще ні, але хочу зробити такий подарунок моїй нареченій…
Гуго замовк, певно, над чимось розмірковуючи, але, зрештою, сказав глухим голосом:
— Гроші твої… Купуй, мені до того діла нема. Папери на підпис привезе Грумкасель. Через три дні він буде в Монако, де йому вас шукати?
— Пансіонат Джосімо Бенедетті…
— Бенедетті? — здивувався Гуго. — Це що, знову якась містифікація? Якщо мені не зраджує пам'ять, цим прізвищем ти назвався, коли в сорок четвертому втік туди з Мюнхена? Ти що, знову морочиш мені голову?
— Ніяких містифікацій, усе правда. Ми зупинилися в пансіонаті Джосімо Бенедетті на Ла-Кондамін, вулиця Порг-Нев, сімнадцять… А тоді, в сорок четвертому… Певне, я скористався з його прізвища тому, що прочитав вивіску на фронтоні готелю, але ім'я у мене було інше — Доменіко. Ну, на все добре… Не сердься, як буде час, дам і тобі змогу відпочити від трудів праведних, а зараз пробач…
— Бувай…
Голос Гуго урвався, і Хорст поволі поклав трубку на важілець телефонного апарата. Треба було йти до вечері, проте він не поспішав. Щось у словах Гуго, в його інтонації прозвучало для нього, немов сигнал тривоги, але що це могло бути? Присів на край столу, замислився.
Прикидав і так і сяк — ні, не виходило. Не було причин Гуго фон Глевіцу стріляти йому в потилицю. Зараз вони впарі, ніздря до ніздрі, тягли нагору воза, інтереси їхні збігалися — і один без одного вони важили значно менше. Здається, Гуго це добре усвідомлює. Зараз між ними могла стояти лише Гізела, але ж Гуго знає, що цей шлюб фактично не існує. Кожен з них — і він, і Гізела живуть окремим життям, нічого спільного між ними давно немає. Давно вляглися пристрасті, ревнощі, докори… А час іде, і хай непомітно, проте обоє старіють… До його нового шлюбу з Ютою Гуго поставився ніби з розумінням, навіть привітав. А це було головне в даній ситуації. Звичайно, Гуго не в змозі силувати його жити із своєю сестрою, але розрив шлюбу з нею міг викликати й іншу реакцію, що могло підсипати піску в шестірню фірми, а працювати з людиною, яка тебе ненавидить… А за віщо Гуго фон Глевіц має тебе любити? Бодай поважати? Ти для нього завжди був племінником батькової коханки… Але ж Юта теж не стороння для нього, нехай позашлюбна, а все ж сестра… То що, власне, міняється від того, з якою із сестер він буде у шлюбі? Здавалося б, жодної різниці, принаймні для Гуго, проте різниця є, і значна. Шлюб з Гізелою дає Гуго офіційне право на спадщину, а коли він одружиться з Ютою, таке право буде втрачено назавжди. Знову ці гроші! Кляті гроші! Сьогодні Гізела — єдина спадкоємниця всіх його капіталів, а так — лише тієї частки, яку він покладе їй за
