Закон Хроноса - Томас Тімайєр

— Не сам син Гумбольдта, а жандарми, які забралися на дах. У Карла не було ані найменшого шансу. Якимось чином цьому Оскарові вдалося заманити їх нагору.

— Що з ним тепер?

— Мій син заарештований. Його обвинувачують у навмисному замаху на імператора.

— Це складно спростувати,— сказав Гумбольдт голосом Фалькенштейна.— Є десятки свідків. Крім того, у Карла було вилучено зброю. Як я вже казав, це чорний день для братства.

— Це все, що ти можеш сказати, високоповажний Майстре? — почервонів Штрекер.— Мій Карл у жандармів. Його допитує комісар Обендорфер, надзвичайно досвідчений криміналіст і один із небагатьох, чиє ім’я не значиться в наших платіжних відомостях.

Підвівся ще один чоловік і зняв маску. Обличчя його теж виявилося знайомим. Голова верховної ради Штангельмайєр, учитель і вихователь імператора, про якого в рукописі Гумбольдта було багато написано. Його тверда й рішуча манера розмови була досить характерною.

— Не хочу ображати тебе, брате Натаніель, але твій син — дурень. Я вважаю, що доручити йому таке завдання було великою помилкою. Після його арешту на наших шиях затяглася петля.

— Мій син — чудовий стрілець,— заперечив Штрекер.— Так, він, можливо, й не найрозумніший, але слухняний помічник і виконавець. Замість того, щоб обвинувачувати його, краще запитати себе, чи не були ми занадто необачними, плануючи цей замах.

— Твій син дурень, і ти це знаєш.

— Але…

— Будь ласка, будь ласка, брати мої…— підняв руки Гумбольдт.— Не забувайте, де ви. Ми всі дуже засмучені, але не повинні дозволити, щоб емоції взяли гору.

— Я тільки сказав, що вважаю Карла неправильною людиною для такого завдання,— не відступав Штангельмайєр.— Я говорив тоді й повторюю ще раз.

— Але це не означає, що він винен у тому, що план не здійснився,— захищав Штрекер сина.— Він чудово впорався б, якби не втрутився Гумбольдт. І, на довершення всього, цей Оскар ще й медаль за хоробрість отримав із рук самого імператора. Просто ніж у серце.

— І це знову повертає нас до запитання, звідки дослідник дізнався про наш план,— вступив Гумбольдт.— Можливо, серед нас перебуває Іуда?

— Є в нас і ще одна проблема,— підняв руку четвертий брат і зняв маску. Обличчя його Оскарові відоме не було, але Шарлотта, схоже, його знала.

— Це Фердинанд фон Кронштедт, начальник поліції,— прошепотіла вона.— Та ще тварюка.— Дівчина похитала головою: — Схоже, тут зібралися всі найближчі радники імператора. Я б сказала, що тут не один Іуда.

— При огляді місця події,— вів далі начальник поліції,— було знайдено пістолет, прототип маузера. Не хочу ні в чому тебе обвинувачувати, високоповажний Майстре, але як твоя зброя опинилася в жандармів?

— Загубив,— відповів Гумбольдт.— Випав у мене з рук, коли довелося тікати. Занадто пізно помітив я втрату. Кіннота вже перекрила площу.— Він знизав плечима.— Знаю, це промах, але він нічого не змінить у нашій ситуації.

— Промах? — зло розсміявся Кронштедт.— Це не промах, це катастрофа. Як ви можете сидіти й стверджувати, що це нічого не змінить? У зброї немає номера, але вона унікальна. Є документи виготовлення, накладні, показання свідків.

— Людині твого чину не складно було б зробити так, щоб пістолет зник без сліду, любий начальнику поліції.

— Не так це просто,— відповів Кронштедт.— Справою займається комісар Обендорфер, а він один із тих небагатьох, які мені не підкоряються. Він як свиня, навчена на трюфелі: якщо взяв слід, не зупиниться, поки не дістанеться до мети. Тим більше з таким пістолетом. Таке дилетантство буде всім нам коштувати голови, високоповажний Майстре.

Слова пролунали як образа.

У залі зависла перелякана тиша.

— Як ти розмовляєш із шановним Майстром? — накинувся на начальника поліції Натаніель Штрекер.

— Я маю право так говорити,— заперечив Кронштедт.— У нашому колі я маю свободу слова. Ми всі маємо свободу слова, не забули?

— І все ж таки. Потрібно дотримуватися певної ввічливості. Образи можуть призвести до виключення з ложі.

— Я нікого не ображав. Ця зустріч тільки підтверджує те, що я вже знав раніше: ложа припустилася помилки, і наш план із захоплення керування імперією зазнав невдачі. Я не бачу сенсу шукати винних. Навіть якщо ми їх знайдемо, яка від цього користь?

— Ти щось приховуєш? — вимушено посміхнувся

Штрекер.— У цьому причина того, що ти хочеш так швидко від усього відмовитися?

— Саме так,— погодився Кронштедт.— Не хочу більше мати справи з тобою і з твоїм недоумкуватим сином. Це не для мене. Я виходжу з ложі й уважаю, що кожний, хто зберіг хоч краплю розуму, повинен зробити так само!

Усі разом заговорили. Деякі підхопилися, почали штовхати один одного. Раз у раз чулися обурені крики. У будь-яку хвилину в хід могли піти кулаки.

І раптом пролунав глибокий гортанний сміх. Набагато голосніший від звичайного, сперечальники замовкли. Високоповажні члени ложі закрутили головами в пошуках джерела. Довго шукати не довелося.

Великий Майстер підвівся і зняв маску.

Пролунав переляканий вигук. Один із братів застонав. Багато хто позадкував. Це був не Еріх фон Фалькенштейн. І навіть не член ложі.

Ш тангельмайєр указав на дослідника своїм кощавим пальцем:

— Я знаю цю людину. Це Гумбольдт. Карл Фрідріх Гумбольдт.

— Гумбольдт? — пробурмотів брат Ісмаїл.— Як ви сюди потрапили? Чому на вас одяг Великого Майстра?

Батько Оскара злегка нахилив голову.

— Де… Фалькенштейн?..— затинаючись запитав Штрекер.

— Живий ваш голова, не переймайтеся,— фамільярно відповів Гумбольдт.— Принаймні, фізично.

У духовному плані я б за нього не поручився. Там справи йдуть гірше.— Він підвівся і зробив кілька кроків. Масони