Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард
Через секунду його підняли; чиїсь дбайливі руки обмили холодною водою його обличчя. Невдовзі його великі сірі очі розплющилися.
Він був живий.
Якраз цієї миті, коли сховалося сонце, я підійшов туди, де в пилюзі лежала голова Твали, зняв алмаз з мертвого чола І подав його Ігнозі.
— Візьми його, законний королю кукуанів! — сказав я.
Ігнозі увінчав діадемою своє чоло і тоді, підійшовши до мертвого тіла, поставив ногу на широкі груди свого обезголовленого ворога і почав переможну пісню, таку чудову й водночас таку дику, що я безсилий передати її чарівність. Якось я чув, як один знавець грецької мови читав дуже красивим голосом твір грецького поета Гомера, і пам’ятаю, що я завмер од захоплення під впливом цих плавних, ритмічних рядків. Пісня Ігнозі мовою такою ж прекрасною і дзвінкою, як старогрецька, справила на мене таке ж враження, незважаючи на те, що я був дуже втомлений подіями і переживаннями останніх днів.
— Нарешті, почав він, — нарешті наше повстання увінчане перемогою і зло, заподіяне нами, виправдане нашою силою!
Цього ранку наші вороги піднялися і обтрусили сон. Вони прикрасилися пір’ям і приготувалися до бою.
Вони піднялися і схопили свої списи. Воїни покликали вождів: “Прийдіть і ведіть нас”, а вожді покликали короля і сказали йому: “Керуй нами в бою”.
Вони піднялися у своїй гордості, ці двадцять тисяч воїнів, і ще двадцять тисяч.
Пір’я, що прикрашало їхні голови, покрило землю, як пір’я птиці покриває її гніздо. Вони потрясали своїми списами і кричали, так, вони високо підкидали свої списи, що виблискували в сонячному світлі. Вони жадали бою і були наповнені радістю.
Вони рушили проти мене. Найсильніші бігли, щоб знищити мене. Вони кричали: “Ха! Ха! Його можна вважати вже мерцем!”
Тоді я дихнув на них — і моє дихання було схоже на дихання бурі, і вони перестали існувати.
Мої блискавки пронизали їх. Я знищив їхню силу, вбивши їх блискавкою своїх списів. Я розбив їх у порох громом мого голосу.
Їхні ряди розкололися, розсипалися, вони зникли, як ранковий туман.
Вони пішли на поживу воронам і лисицям, і поле бою наситилося їхньою кров’ю.
Де ж ті сильні, які піднялися вранці?
Де ж ті горді, які кричали: “Його можна вважати вже мерцем!”, чиї голови було прикрашено пір’ям, що майоріло на повітрі?
Вони схиляють свої голови — але не сон клонить їх. Вони лежать, наче сплять, — але це не сон.
Вони забиті. Вони пішли у морок і не вернуться знову. Інші заберуть їхніх жінок, і діти забудуть про них:
А я — король! Наче орел, я знайшов своє гніздо.
Замисліться! Далеко я забрів під час своїх блукань, коли ніч була темна, але я вернувся у свій рідний дім, коли зайнялася зоря.
Прийдіть під покров моїх крил, о люди, і я утішу вас, і страх і зневіра відійдуть.
Настав щасливий час, час винагороди.
Мені належить худоба, яка пасеться у долинах, і діви в краалях також належать мені.
Зима минула, настає пора літа.
Тепер Зло запне своє обличчя од сорому, і Благоденство розквітне в країні, наче лілії.
Радій, радій, мій народе! Нехай радіє уся країна, тому що в порох повергнута тиранія, тому що я король!
Він замовк, і з густих сутінків пролунала відповідь:
— Ти — наш король!
Таким чином, слова, сказані мною посланцеві Твали, виявилися пророчими. Не минуло відтоді і сорока восьми годин, а обезголовлений труп Твали вже захолонув біля воріт його крааля.
Розділ XV
ХВОРОБА ГУДА
Коли поєдинок скінчився, сера Генрі й Гуда віднесли в хатину Твали, куди пішов і я.
Обидва вони були ледве живі від утрат крові і крайнього виснаження, та й мій стан був ненабагато ліпший. Хоча я людина міцна й витривала і можу знести більшу напругу, ніж багато інших, завдяки тому що я худий, добре загартований і натренований, але в цей вечір я теж ледве стояв на ногах. Коли ж я буваю перевтомлений, рана, нанесена мені левом, особливо сильно мучить мене. До того ж моя голова буквально розколювалася на частини від отриманого вранці удару, після якого я знепритомнів.
Узагалі, важко було уявити собі жалюгідніше тріо, ніж те, яке являли ми собою у той пам’ятний вечір. Ми тішилися тим, що нам іще надзвичайно пощастило, оскільки, хоча наш стан був досить сумний, ми були живі, тоді як багато тисяч хоробрих воїнів, іще вранці сповнених життя і сил, тепер лежали мертвими на полі битви.
Так-сяк із допомогою чарівної Фулати, яка, відтоді як ми врятували її від неминучої загибелі, добровільно стала нашою служницею і особливо турбувалася про Гуда, нам удалося стягнути із себе кольчуги, які, безперечно, врятували життя двом із нас, і тут побачили, що ми всі покриті саднами і синцями. Хоча стальні кільця кольчуги і завадили списам застромитися в наші тіла, але вберегти нас од цих синців і саден вони,
