💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Люди з Червоної скелі - Григорій Бабенко

Люди з Червоної скелі - Григорій Бабенко

Читаємо онлайн Люди з Червоної скелі - Григорій Бабенко
коли кинути каменюку. Каї-Наї ніколи не бачив, щоб він що-небудь робив, або ходив на полювання, а йому завжди попадали кращі куски, й кожний мисливець, притягнувши до скелі дичину, відділяв для нього добрий шматок м’яса. Каї-Наї спитав про нього в одного з хлопців, і той сказав йому, що це чаклун, що він має діло з духами. Всі поштиво давали йому дорогу, коли він ішов, а матері непомітно вкривали немовляток, щоб на них випадково не попав погляд чаклуна і від погляду не скоїлося чого з дитиною. Тотем знав тільки одного чаклуна і тільки від нього приймав їжу. Клітка з орлом стояла коло печери, де жив чаклун; орел недвижно сидів цілий день, а на ніч чаклун ховав клітку у печеру. Підходити до клітки було заборонено під страхом смерти. Всі знали й пам’ятали це, особливо діти, хоч їм і кортіло підійти до клітки й подратувати орла.

Одного жаркого дня, коли чоловіки були на полюванні, а жінки й діти пішли у ліс по гриби й горіхи, Каї-Наї лежав на краю скелі, що звішувалась над річкою, й дивився на хвилі річки. Він не пішов у ліс з жінками, бо в нього боліла нога. Він трохи звихнув ступню правої ноги, плигнувши якось з досить високого каменя. Річка клекотіла під скелею і, взявшись піною, стрибала по камінню, що перегороджувало річку. Каї-Наї було скучно й сумно; він думав про матір, яку, може, не доведеться вже й побачити, і про батька, дух якого мабуть блукав десь у лісі. Він розпитував хлопців, чи не знають вони часом, де живуть біляві люди, що вбили його батька, але ніхто з них не знав цього, а питати дорослих він боявся. Йому набридло дивитися на річку й він, обернувшись, став дивитися на площадку, що була на скелі перед печерами. Печери зяяли своїми темними пащами, і погляд його мимоволі зупинився на чаклуновій печері й на клітці з орлом, що стояла коло печери. Раптом він побачив маленького, років чотирьох, хлопчика, що, лукаво оглядаючись, потихеньку і якось боком підходив до клітки. В руці він тримав хворостину. Підкравшись до клітки, він просунув хворостину крізь ґрати й почав дратувати орла. Орел з гордим презирством глянув на хлопчика й одсунувсь у глиб клітки. Тоді хлопчик вийняв з рота шматочок м’яса, що держав за щокою, і просунув руку з м’ясом у клітку. Орел витягнув шию і, не дивлячись на м’ясо, дзьобнув хлопчика в руку і вирвав кусок живого тіла. Хлопець несамовито скрикнув з болю і розмахуючи раненою рукою, побіг від клітки.



У цей час у входа в печеру з’явивсь чаклун. Очі його загорілись диким гнівом, коли він зрозумів, що робив хлопчик. Він кинувся за хлопцем, наздогнав його і вдарив у спину ногою. Хлопчик упав і довго лежав без пам’яті, коло раненої руки набігла калюжа крови, а чаклун прогарчав щось крізь зуби і пішов до своєї печери. Каї-Наї підняв хлопця і поклав його на шкірі біля багаття, що ледве жевріло. На площадці не було нікого в цей час, крім Каї-Наї, якому доручено було стежити й не давати згаснути багаттю.

Коли повернулися з лісу жінки, Каї-Наї розповів про те, що трапилося, матері хлопця. Він думав, що вона розсердиться на чаклуна, а вона ухопила свого хлопчика й стала лизати йому рану на руці. Потім, сунувши в руку Каї-Наї жменю горіхів, попрохала його, щоб він мовчав і не казав нікому про те, що бачив. Каї-Наї й не збирався нікому казати про це, і його здивувало прохання жінки. Потім, подумавши, він зрозумів, чого боялася жінка: хлопчик її порушив заборону й образив тотема; дивно було тільки, що він так легко збувся гніву чаклуна. Але Каї-Наї помилився.

Коли всі мисливці зібралися надвечір до скелі, чаклун виступив перед найзначніших й старіших мисливців племени. Обличчя його було розмальоване чорними й червоними смугами, волосся сивими патлами падало йому на плечі, а в волоссі встромлене було орлине перо. Черево його тряслося, очі палали гнівом.

— Люди з червоної скелі! — сказав він. — Люди з племени орла!.. Скоїлось щось нечуване!.. Скоїлось те, чого ще ніколи не було серед нашого племени. Нашого тотема зневажено, з нього знущаються! Порушено заборону… Син Ману, я бачив сам, підняв руку на тотема!..

Мисливці мовчали: всі вони добре знали, що своїм учинком хлопець дійсно образив тотема, так думав навіть батько хлопця, здоровило Ману. Ніхто не питав, що думають про це жінки; вони сиділи осторонь і робили своє; діло, — це було діло не баб’ячого розуму. Довго сиділи чоловіки мовчазні, а потім ватаг племени, той самий чоловік, що йому Каї-Наї в перший день улучив головою в живіт, спитав у чаклуна: Зробив хлопець, син Ману?

— Він дратував орла і годував тотема м’ясом з свого поганого рота…

Ватаг помовчав, почухав потилицю, бо його дуже в цей час дошкуляли паразити, і сказав:

— Хлопець дійсно образив тотема, але він дуже малий і не розумі з, що робить…

— Хто образив тотема, той мусить вмерти! — крикнув чаклун.

— Хіба не можна вмилостивити тотема, — продовжував ватаг: — хай Ману, батько хлопця, віддасть половину кабанячої туші тотемові.

— Я дам цілу тушу тотемові, — сказав Ману, батько хлопця.

Чаклун, почувши про кабанячу тушу, пом’якшав, але, зрозумівши, що на цьому ділі можна дещо заробити, сказав:

— Правда, хлопець дійсно малий, але кабанячою тушею вмилостивити тотема не можна… Але, — додав він, дивлячись на Ману, — можна буде віддати тотемові не цілого хлопця, а частину його, [наприклад, руку або ногу…

У Ману затрусилися литки: він ясно уявив собі, як рубають його синові сокирою ногу…

— Я дам тотемові три ведмежих шкіри і п’ять бобрових!.. — ледве повертаючи язика, сказав він.

— Уночі сьогодні я пораджуся з тотемом і запитаю, чим можна вмилостивити його… — наче не чуючи слів Ману, сказав чаклун.

На цьому скінчилася нарада.

Відгуки про книгу Люди з Червоної скелі - Григорій Бабенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: