Лабіринт - Кейт Мосс

— Я перепрошую за незручності, Monsieur le Directeur[26], — перебив його поліціянт своєю ввічливою англійською, — але оскільки це приватні розкопки, то, певен, ви можете пояснити ситуацію своїм спонсорам.

— Те, що ми працюємо на приватних розкопках, а не на таких, що належать якійсь інституції, ще нічого не означає. Це несанкціонована зупинка роботи, яка є надзвичайно обтяжливою, не кажучи вже про незручності. Наша робота тут неабияк важить.

— Докторе Брейлінґ, — перервав інспектор Нубель, неначе вони говорили про це вже не раз, — мої руки зв’язано, ми на півдорозі до розкриття вбивства. Ви ж бачили плакати із зображенням двох зниклих людей, так? Тож, зручно вам чи ні, але доки ми не доведемо, що знайдені кості не належать тим особам, роботи буде зупинено.

— Не клейте дурня, інспекторе. Не може бути ні найменших сумнівів, що скелетам сотні років!

— Ви їх оглядали?

— Ні! — проревів Брейлінґ, — не повністю, звичайно. Та ж це очевидно. Ваші судово-медичні експерти підтвердять мої слова.

— Безперечно, так, пане Брейлінґ, але поки що... — Нубель знизав плечима, — я нічого не можу вдіяти.

Шелаг виступила вперед.

— Ми розуміємо ситуацію, в яку ви потрапили, інспекторе, але чи не могли б ви бодай натякнути, коли ви завершите роботу?

— Bientôt[27]. Я не встановлюю правил.

Доктор Брейлінґ у відчаї здійняв руки вгору.

— Тоді я звернуся до когось вищого, хто має владу! Це ж смішно.

— Як забажаєте, — відповів Нубель, — між іншим, окрім леді, яка знайшла тіла, мені потрібен список усіх, хто ще заходив до печери. Коли ми завершимо попереднє розслідування, то перемістимо тіла з печери. Тоді ви й ваші люди зможете бути вільними.

Еліс спостерігала за розвитком подій.

Брейлінґ велично виступав попереду, Шелаг спершу торкнулася руки Нубеля, потім одразу ж прибрала свою руку. Вони, очевидно, розмовляли. У якусь мить усі троє обернулись і глянули на стоянку. Еліс простежила за ними поглядом, але не виявила нічого цікавого.

Минуло півгодини, але до неї ніхто так і не підійшов.

Еліс потяглася до свого рюкзака, принесеного з гір, як вона гадала, Стефаном чи то Шелаг, і витягла звідти олівець і записник. Вона розкрила нотатник на першій чистій сторінці.

«Уяви собі, як ти стоїш біля входу й дивишся в тунель», — звеліла вона собі.

Еліс заплющила очі й побачила себе там, її пальці на одній зі стін вузького входу. Він рівний. Каміння було на диво гладеньким, неначе відполіроване чи оброблене. Перший крок уперед, у темряву.

Прохід веде вниз.

Еліс почала малювати, працюючи швидко, тепер працювала її уява. Тунель, відкритий простір, кімната. На іншому аркуші паперу вона намалювала нижню частину, від сходів до вівтаря й до скелетів. На півдорозі до кожного з них вона, окрім ескізу могили, додала також список предметів: ніж, шкіряна сумка, фрагмент одягу, каблучка. Поверхня каблучки була повністю гладенькою та пласкою, на диво грубою, із заглибинкою посередині. Дивно, що гравіювання було усередині, де ніхто не міг його побачити. Тільки людина, яка носила каблучку, могла знати, що там був напис. Точна копія лабіринту в мініатюрі була викарбувана на стіні позаду вівтаря.

Еліс сперлася на спинку стільця, намагаючись відтворити свої уявлення на папері. Який він завбільшки? Його діаметр був, мабуть, шість футів? Чи, може, більше? Скільки кіл?

Вона накреслила коло, що зайняло більшу частину аркуша, потім зупинилася. Скільки ліній? Еліс була певна, що впізнала б малюнок, якби знову його побачила, але позаяк вона тримала каблучку лише кілька секунд і бачила різьблення в темряві й на відстані, їй тепер було важко достеменно відновити його в пам’яті.

Десь у віддаленому закутку її мозку причаїлися потрібні знання. Вона ж вивчала історію й латину в школі, а потім, згорнувшись калачиком біля батьків на дивані, дивилася документальні фільми на каналі Бі-бі-сі. В її кімнаті була маленька дерев’яна етажерка, на нижній поличці якої стояла улюблена книжка Еліс — ілюстрована енциклопедія стародавніх міфів; її яскраві глянцеві сторінки по краях були подекуди пошарпані через те, що книжку дуже часто брали до рук.

Там було зображення лабіринту.

Подумки Еліс розкрила книгу на потрібній сторінці.

Але він здавався іншим. Вона зіставила образи двох лабіринтів у пам’яті, як колись у популярній грі «Знайди відмінності».

Еліс підняла олівець і спробувала знову, сподіваючись на деякий прогрес. Вона накреслила ще одне коло в