Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Два чоловіки вийшли вперед і попрямували до дівчини. Тільки тоді, зрозумівши небезпеку, що їй загрожувала, вона голосно скрикнула і кинулась утікати. Але міцні руки королівських охоронців схопили її і привели до нас, незважаючи на її сльози і опір.

— Як тебе звати, дівчино? — пропищала Гагула. — Що? Ти не хочеш відповідати? Чи ти хочеш, аби син короля убив тебе зразу?

Почувши ці слова, Скрагга, злісно посміхаючись, ступив крок уперед і підняв свого списа. У цю мить я помітив, що Гуд інстинктивно поклав руку на свій револьвер. Хоч очі дівчини були наповнені слізьми, але, побачивши тьмяний блиск сталі, вона раптом перестала відбиватися і тепер стояла перед нами, тремтячи всім тілом, судорожно ламаючи руки.

— Дивіться! — закричав Скрагга захоплено. — Вона здригається від самого вигляду моєї маленької іграшки, яка ще до неї не доторкнулася! — І він погладив рукою широке лезо свого списа.

У цю мить я раптом почув, як Гуд пробурчав про себе:

— При першій же зручній оказії ти поплатишся мені, негіднику!

— Ну, а тепер, коли ти заспокоїлася, скажи нам, як тебе звати, дорога, — єхидно посміхаючись, сказала Гагула. — Ну, говори, не бійся.

— О мати! — відповіла тремтливим голосом нещасна дівчина. — Я з дому Суко, і звати мене Фулата. О мати, скажи мені, чому я повинна померти? Я нікому не зробила зла.

— Заспокойся, — продовжувала стара зі злорадною посмішкою. — Ти повинна бути принесена в жертву Мовчазливим, що сидять там, — і вона показала своїм кістлявим пальцем на вершини гір, — і тому на тебе чекає смерть. Ліпше покоїтися вічним сном, аніж працювати день у день до сьомого поту свого. Ось чому ліпше померти, ніж жити. А ти помреш од величезної руки самого королівського сина!

Фулата у відчаї заламала руки і голосно вигукнула:

— О жорстокі! Адже я така молода! Що я зробила? Невже мені ніколи більше не судилося побачити, як сходить сонце з мороку ночі і як зірки одна за одною спалахують увечері на небосхилі? Невже ніколи в житті я не буду більше збирати квітів, покритих свіжою вранішньою росою, і не почую, як дзюрчать струмки у яскравий сонячний день? Лихо мені! Не побачу я більше хатини батька свого, не відчую поцілунку матері своєї, не доглядатиму хворого ягняти! Лихо мені! Жоден коханий не обів’є стану мого й не гляне мені у вічі, і не бути мені матір’ю воїна! О жорстокі! Жорстокі!

І знову вона почала ламати руки, піднявши своє залите слізьми обличчя до неба. Ця увінчана квітами красуня була чудова у своєму відчаї, і я упевнений, що менш жорстокі люди, ніж ті три дияволи, перед якими вона стояла, виявили б до неї співчуття. Я думаю, що благання принца Артура, звернені до негідників, які прийшли його осліпити, були не менш зворушливі, ніж благання цієї дикунки52.

Але це ніяк не зворушило ні Гагулу, ні її пана, хоча я помітив вираз співчуття і жалю на обличчях вождів і варти, що стояла за королем. Щодо Гуда, то він скреготав зубами і ледве стримував своє обурення; нарешті, не стримавшись, він ступив крок уперед, наче бажаючи кинутися їй на допомогу. З проникливістю, такою властивою жінкам, дівчина зрозуміла, що відбувається в нього в душі. Вона підбігла до нього і, кинувшись перед ним на коліна, обняла його “чудові білі ноги”.

- О білий батьку з далеких зірок! — вигукнула вона. — Накинь на мене плащ твого захисту, візьми мене під крило твоєї могутності й урятуй од цих жорстоких людей!

— Добре, моя ясочко, я потурбуюся про тебе! — схвильовано відповідав Гуд англійською мовою. — Ну, встань, устань, дитя, заспокойся! — І, нахилившись до неї, він узяв її за руку.

Твала обернувся, і за його знаком Скрагга виступив уперед із піднятим списом.

— Час починати, — шепнув мені сер Генрі. — Чого ви чекаєте?

— Чекаю затемнення, — відповів я. — Ось уже з півгодини я не відводжу очей од Місяця, але в житті ще не бачив, щоб він так яскраво світив!

— Усе одно потрібно йти на ризик, і негайно, інакше дівчину уб’ють. Твала втрачає терпець.

Я не міг не погодитися із цим доказом і, до того як діяти, ще раз глянув на яскравий диск Місяця. Думаю, що ніколи жоден найревніший астроном, що бажав довести нову теорію, не очікував із таким хвилюванням початку небесного явища. Ступивши крок уперед і прийнявши найурочистіший вигляд, на який лише був здатен, я став межи розпростертою дівчиною і піднятим списом Скрагги.

— Королю! — промовив я. — Цього не буде! Ми не дозволимо тобі вбивати цю дівчину. Відпусти її з миром.

Твала скочив у шаленому гніві, й шепіт подиву пронісся серед вождів і зімкнутих рядів дівчат, що боязко оточили нас в очікуванні розв’язки цієї трагедії.

- Цього не буде? Біла собако, як смієш ти дзявкати на лева, який перебуває у своїй печері? Цього не буде? Чи при розумі ти? Бережися, щоб доля цієї дівчини не спіткала і тебе, і тих, із ким ти прийшов! Ти думаєш, що можеш урятувати і її, і себе? Хто ти такий, що наважуєшся ставати між мною і моїми жаданнями? Геть із дороги, кажу тобі! Скрагга, убий її! Ей, сторожа! Схопити цих людей!

Почувши цей наказ, кілька озброєних воїнів швидко вибігли з-за хатини, куди їх, мабуть, передбачливо заховали до нашого приходу.

Сер Генрі, Гуд і Амбопа стали біля мене і підняли