Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

За віру християнську одностайно

стати;

Тільки обібрався Барабаш та

Хмельницький,

Да Клиша Білоцерківський,

Оттоді вони од своїх рук листи

писали,

До короля Владислава посилали.

Тоді ж то король Владислав листи

читає,

Назад одсилає;

У городі Черкаському Барабаша

гетьманом наставляє:

«Будь ти, Барабашу, в городі

Черкаському гетьманом,

А ти, Клишо, у городі Білій Церкві полковником.

А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоч писарем військовим».

Отгоді ж то небагато Барабаш,

гетьман молодий, гетьманував, тільки півтора года. Тоді ж то Хмельницький добре дбав Кумом до себе гетьмана молодого

Барабаша зазивав,

А ще дорогими напитками його вітав І стиха словами промовляв:

«Гей, пане куме, пане Барабашу, пане

гетьмане молодий,

Чи не могли б ми з тобою удвох

королівських листів прочитати, Козакам козацькі порядки подавати,

За віру християнську одностайно стати?

Оттоді ж то Барабаш, гетьман молодий,

Стиха словами промовляє:

«Гей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий! Нащо нам з тобою королівські листи

удвох читати, Нащо нам козакам козацькі порядки

давати?

Чи не лучче нам з ляхами,

Мостивими панами,

З упокоєм хліб-сіль по вік вічний уживати?» Оттоді-то Хмельницький на кума свого

Барабаша

Велике пересердя має,

Ще кращими напитками вітає.

Оттоді-то Барабаш, гетьман молодий,

Як у кума свого Хмельницького

дорогого напитку напивсь, Дак й у його і спать поваливсь.

Оттоді Хмельницький добре дбав.

Із правої руки, із мізинного Пальця щирозлотий перстень ізняв:

Із лівої кишені ключі виймав,

З-під пояса шовковий платок висмикав,

На слугу свого вірного добре кликав-покликав: «Гей, слуго, ти мій, повірений Хмельницького, Велю я тобі добре дбати,

На доброго коня сідати,

До города Черкаського до пані Барабашевої

прибувати, Королівські листи до рук добре приймати».

Оттоді-то слуга, повірений Хмельницького,

добре дбав,

На доброго коня сідав,

До города Черкаського скорим часом, пильною

годиною прибував, До пані Барабашевої у двір уїжджав,

У сіни ввійшов, шличок із себе скидав,

У світлицю ввійшов, низький поклін послав,

Тиї значки на скамні покладав,

А ще стиха словами промовляв:

«Ей, пані, каже, ти пані Барабашева,

гетьманова молодая! Уже ж тепер твій пан, гетьман молодий,

На славній Україні з Хмельницьким великі

бенкети зчиняють, Веліли вони тобі сиї значки до рук приймати,

А мені листи королівські оддати, —

Чи не могли б вони із кумом своїм

Хмельницьким

Удвох прочитати

І козакам козацькі порядки давати?»

Оттоді ж то пані Барабашева гетьманова Удариться об поли руками,

Обіллється дрібними сльозами,

Промовить стиха словами:.

«Ей, не з горя біди моєму пану Барабашу Схотілося на славній Україні з кумом своїм

Хмельницьким

Великі бенкети зчиняти!

Нащо б їм королівські листи удвох читати?

Не лучче б їм із ляхами,

Мостивими панами,

З упокоєм хліб-сіль вічні часи уживати?

А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман

молодий,

На славній Україні огнів та тернів ізгашати,

Тілом своїм панським комарі годувати Од кума свого Хмельницького».

Оттоді ж то пані молодая Барабашева Стиха словами промовляє:

«Ей, слуго, повірений Хмельницького,

Не можу я тобі листи королівські до рук подати. А велю я тобі до воріт одходжати Королівські листи у шкатулі із землі виймати» Оттоді-то слуга, повірений Хмельницького,

Як сії слова зачував,

Так скорим часом, пильною годиною до воріт

одходжав, виймав,

Сам на доброго коня сідав,

Скорим часом, пильною годиною до города

Чигирина прибував, Своєму пану Хмельницькому королівські листи

до рук добре оддав. Оттоді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна

уставає,

Королівські листи у кума свого Хмельницького

заглядає;

Тогді й напитку дорогого не попиває,

А тільки з двора тихо з’їжджає

Да на старосту свого Кричовського кличе,

добре покликає: «Ей, старосто, каже, ти мій старосто

Кричовський!

Коли б ти добре дбав,

Кума мого Хмельницького живцем узяв,

Ляхам, мостивим панам, до рук подав;

Щоб не могли ляхи, мостивії пани, за білозорів

почитати».

Оттоді-то Хмельницький, як сії слова зачував,

Так на кума свого Барабаша велике пересердя

мав,

Сам на доброго коня сідав,

Слугу свого повіреного з собою забирав.

Оттоді-то припало йому з правої руки Чотири полковники:

Первий полковник Максим Ольшанський,

А другий полковник Мартин Полтавський,

Третій полковник Іван Богун,

А четвертий Матвій Борохович,

Оттоді-то вони на славну Україну прибували, Королівські листи читали,

Козакам козацькі порядки давали.

Оттоді-то у святий день, у божественний,

у вівторок

Хмельницький козаків до сходу сонця

пробуждає

І стиха словами промовляє:

«Ей, козаки, діти, друзі-молодці!

Прошу я вас: добре дбайте,

Од сну уставайте,

Руський отченаш читайте,

На лядські табори наїжджайте,

Лядські табори на три часті розбивайте,

Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском

мішайте,

Віри своєї християнської у поругу на вічні

часи не подайте!»

Оттоді ж то козаки, друзі-молодці, добре дбали,

Од сну уставали,

Руський отченаш читали,

На лядськії табори наїжджали,

Лядськії табори на три часті розбивали,

Ляхів, мостивих панів, упень рубали,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,

Віри своєї християнської у поругу на вічні часи

не подали.

Року 1647 здійснення замірів Хмельницького прискорилося через тяжку кривду, яку він зазнав од польського пана Чаплинсь-кого. Той пан, взявши з собою два десятки озброєних харцизів, одняв у Хмельницького його батьківщину — село Суботів і при цьому забив на смерть канчуками меншого сина Хмельницького, а молодицю Хмельницького (другу жінку) взяв собі коханкою. Так польські пани робили звичайно з козаками, і коли Хмельницький кинувся скаржитись коронному гетьману, так той ще й до в’язниці його вкинув. На щастя Богдана, приятель Хмельницького полковник Кричовський випустив його з в’язниці, і Хмельницький разом із сином своїм Тимошем втік на Запорожжя.

У місяці грудні року 1647 Хмельницький опинився на руїнах Томаківської Січі, на острові Буцькому, де купчилися непокірливі запорожці, і, прихиливши їх на свій бік, поїхав на Микитин Ріг до коша. Тим часом польська залога в Січі дістала наказ захопити Хмельницького і скарати на смерть. Тільки й січова запорозька старшина вже знала про заходи Богдана і, співчуваючи йому, перестерегла втікача про смертний йому присуд від польського уряду.

Поляки не встерегли того, коли Хмельницький прибув на Січ, коли ж про те довідались, то він разом з сином та десятком побратимів тікав уже конем у Крим. Польська залога у три сотні жовнірів і п’ять сот реєстрових козаків кинулися доганяти Хмельницьких, та тільки чутка про покривдження військового писаря та засуд його до смертної кари вкрай обурила і запорожців, і тих реєстрових козаків, що гналися за ними разом з поляками, так що коли під час мандрування у Крим два