Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами

б’ється.

Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,

Гей, не один лях лежить головою в воду.

Не пий, Хмельницький, дуже тої Жовтої Води:

Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.

«А я ляхів не боюся і гадки не маю,

За собою велику потугу я знаю,

І ще орду за собою веду, —

А все, вражі ляхи, на вашу біду».

Утікали ляхи, погубили шуби...

Гей, не один лях лежить, вищиривши зуби!

Становили ляхи дубовії хати,

Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!

Утікали ляхів деякії полки, їли ляхів собаки і сірії вовки.

Гей, там поле, а на полі квіти:

Не по однім ляху заплакали діти.

Гей, там річка, через річку глиця:

Не по однім ляху зісталась вдовиця.

Звістка про рішучу перемогу запорожців над поляками прудкою ластівкою полетіла по Україні. Всі запорожці, що ще взимку вийшли з Січі і гуртували біля себе по лісах України ватаги найбільш завзятих людей: козаків «випищиків» та селян, що повтікали од панів, — тепер узялися до діла і почали нападати на польські маєтки і на невеликі роти польських жовнірів. Кобзарі ходили з міста у місто, з села у село, співаючи про перемогу козаків над поляками та пророкуючи визволення од польського ярма, і по всій Україні ватаги повстанців хутко зростали, озброювалися й міцніли, а почасти й посувалися назустріч козацькому війську. Таким чином, запорожці не тільки погромили поляків у першому бойовищі, а ще й порядкували, озброювали й навчали військової справи ватаги повстанців, що тільки й дали Хмельницькому силу визволити од поляків Україну.

Від Княжих байраків Хмельницький з запорожцями й реєстровими козаками не гаючись пішов на Чигирин, а полковника Ган-жу з полком запорожців послав на Умань, щоб погромити шляхту, котра збігалася до Умані у чималому числі. З Чигирина гетьман пішов на Корсунь, де стояло головне польське військо з коронним гетьманом Потоцьким та польним — Калиновським. Тут Хмельницький, підіславши у польський табір козака Галагана, налякав поляків тим, що начебто слідом за козаками йде сам хан кримський з усією ордою. Та вигадка так засмутила поляків, що Потоцький покинув свої окопи і почав одходити на Богуслав в той час, коли запорожці були вже біля самого Корсуня..

Хмельницький тут, як і у Княжих байраках, послав Перебий-носа перекопати у лісі шляхи і, вичекавши, поки поляки, одходячи, розтягай своє військо на кілька верств, 28 травня напав на них з усіх боків і упень погромив. Переднє польське військо все заги-

нуло у глибокому байраці на перекопах, що поробив Перебийніс. Польські вози й гармати котилися з крутої гори прямо на глибокі рівчаки і валилися туди разом з кіньми серед радісних вигуків і пальби козаків Перебийноса. Ззаду на поляків давив сам Хмельницький, а кілька полків запорожців та реєстрових козаків нападали з обох боків. Через кілька годин бою обидва польські гетьмани були захоплені у бранці, а решта поляків віддалася козакам на милосердя.

В бойовищі під Корсунем козаки захопили всі польські гармати й обоз з великими скарбами і силу значного польського панства. З польського війська, що рахувалося на 18 000, більше 7000 було побито, біля 9000 було захоплено у бранці і тільки 1500 вершників врятувалося.

За великі послуги Війська Запорозького під Жовтими Водами та під Корсунем Хмельницький після корсунської перемоги послав на Січ коштовні подарунки: за всяку корогву — чотири корогви, за бунчук — два бунчуки, за булаву — дві булави, за пару котлів — три пари котлів і за всяку поганеньку гармату дві добрих гармати. До всього того він ще додав 1000 талярів січовому товариству на пиво та 300 талярів на січову церкву. Все те він добув у польському обозі, та й не тільки те, бо ще кількасот возів з золотом, грішми та всяким польським добром він послав у Чигирин та Суботів.

Про Корсунський бій та про те, що повстало на Україні після того бою, народна дума говорить так:

Ой, обізвався пан Хмельницький,

Отаман-батько чигиринський:

«Гей, друзі-молодці,

Браття-козаки, запорожці!

Добре дбайте, барзо гадайте,

З ляхами пиво варити зачинайте:

Лядський солод, козацька вода,

Лядські дрова, козацькі труда».

Ой, з того пива

Зробили козаки з ляхами превеликеє диво.

Під городом Корсунем вони станом стали,

Під Стеблевом вони солод замочили;

Ще й пива не зварили,

А вже козаки Хмельницького з ляхами барзо

посварили:

За тую бражку

Зчинили козаки з ляхами велику дражку;

За той солод

Зробили ляхи з козаками превеликий колот;

А за той, не знать який, квас Не одного ляха козак за чуба стряс.

Ляхи чогось догадались,

Від козаків чогось утікали,

А козаки на ляхів нарікали:

«Ой ви, ляхове,

Пеські синове!

Чом ви не дожидаєте,

Нашого пива не допиваєте?»

Тогді козаки ляхів доганяли,

Пана Потоцького піймали,

Як барана, в’язали

Та перед Хмельницького-гетьмана примчали.

«Гей, пане Потоцький!

Чом у тебе й досі розум жіноцький?

Не вмів ти єси в Кам’янськім-Подільці

пробувати, Печеного поросяти, куриці з перцем та з

шапраном уживати, А тепер не зумієш ти з нами, козаками,

воювати

І житньої соломи з тузлуком уплітати.

Хіба велю тебе до рук кримському хану дати,

Щоб навчили тебе кримські нагаї сірої

кобилини жувати!»

Тогді ляхи чогось догадались,

На жидів нарікали:

«Гей ви, жидове,

Поганські синове!

Нащо то ви великий бунт, тривоги зривали,

На милю по три корчми становили,

Великії мита брали:

Від возового По півзолотого,

Від пішого — по два гроші,

А ще не минали й сердешного старця —

Відбирали пшоно та яйця!

А тепер ви тії скарби збирайте Та Хмельницького єднайте;

А то як не будете Хмельницького єднати,

То не зарікайтесь за річку Віслу До Полонйого прудко тікати».

Жидове чогось догадались,

На річку Случ тікали.

Которі тікали до річки Случі,

То погубили чоботи й онучі;

А котрі до Прута,

То була від козаків Хмельницького доріженька

барзо крута.

На річці Случі Обломили міст, ідучи,

Затопили усі клейноди І всі лядські бубни.

Которі бігли до річки Росі,

То зосталися голі й босі.

Обізветься первий жид Гичик Та й хапається за бичик,

Обізветься другий жид Шльома:

«Ой, я ж пан не буду на сабас дома!»

Третій жид озоветься, Оврам:

«У мене не великий крам —

Шпильки, голки,

Креміння, люльки,

Так я свій крам У коробочку склав Та козакам п’ятами накивав».

Обізветься четвертий жид Давидко:

«Ой брате Лейбо!