Браслет із знаком лева - Леся Холодюк
Різнокольорові стрічки на дверях затріпотіли і троє курдуплів, серед яких визирнув і Сітархурт, уже стояли на порозі. Сітархурт прочовгав до найближчого стільця і впав на нього.
— Нумо, хлопці, розберіться з цим правдолюбом Ліаном! — Наказував, витираючи спітніле чоло величезною брудною хусткою. — Додайте, скільки я йому винен. А ти (кинув у бік Майкла монету), піди, віднеси на смітник кошики з рибою, які стоять під холодильником.
— Зараз ми тебе з Ліаном віднесемо туди! — спалахнув Майкл. — Чи сам понесеш відсіль свої дорогоцінні сідниці?
— Хо-хо-хо! — сипнув дрібним маком Сітархурт.
— Дивіться, хлопці, якого покровителя має Ліан! Невже твоя цнотлива сестричка Даке прийняла в обійми цього красунчика? Може, в його штанях і є щось, але грошей — ні сена[13]. Це точно.
Майкл не дав можливості Сітархурту далі теліпати язиком. Одним стрибком опинився біля нього і так пхнув у груди, що той перекинувся на підлогу разом з благеньким стільцем, кумедно тріпочучи ногами.
Двоє курдуплів з кулаками кинулися до Ліана.
Майкл свого часу добре оволодів різними прийомами боротьби, яких навчився у спортивному університетському клубі, і тепер миттю зорієнтувався. Стрімкий розворот, різкий випад ногою — і разом з потрощеним стільцем ще один непрошений гість полетів на підлогу.
Ліан мужньо боронився. Влучний удар Майкла потрапив нападнику у щелепу саме тоді, коли він намагався опустити кулак на голову Ліана. Але, очевидно, Майкл не розрахував силу, бо попередній малаєць швидко очуняв і нагородив Майкла добрячою затріщиною. Кров цвіркнула з носа і залляла сорочку. Маєш тобі: мало того, що він весь просмердівся рибою, тепер буде ходити у закривавленій сорочці. З цим самолюбство Майкла не могло ніяк змиритися. Він схопив ніжку розбитого стільця і пішов у наступ. Вгледівши палицю в руках заюшеного Харріса і розуміючи, що зараз нею пройдеться по хребтах цей нарваний янкі, двоє малайців кинулись з кав’ярні, проклинаючи дурну затію Сітархурта. Розбіглись урізнобіч, залишивши свого боса лежати на підлозі і тріпотіти куцими ногами.
Майкл з Ліаном підійшли до власника найбільшого на Ентанго судна. Увесь гонор вийшов з Сітархурта, він безпомічно лопотів ногами і марно пробував підвестися. Майкл тицьнув палицею у величезний живіт, від чого переляканий глитай як спунс випустив смердючу руладу і перестав смикатися.
— Забирайся звідси, гидото! — Майкл дав копняка Сітархурту, який ставши рачки, повз до виходу. Ліан і собі добряче стусонув у товсту сідницю.
— Ну то що, Ліане, допоможемо нашому благодійнику віднести свої дорогоцінні сідниці до найближчого клозету, чи він сам собі дасть раду?
Сітархурт не збирався слухати далі — смикнувся навтьоки.
Сумно виглядала така затишна ще кілька хвилин тому кав’ярня. Даке, схлипуючи, підмітала підлогу. Хлопці й собі взялися їй допомагати, ставили на місце столики, піднімали стільці. Але, глянувши один на одного, зайшлися реготом. У Ліана з майки залишилися одні тоненькі шворочки. У Майкла набряк ніс, та й кривава пляма на сорочці додавала йому жалюгідного вигляду.
Даке розпростала спину. Здивовано глянула на брата, на Майкла, і сама засміялась:
— Ось зараз закінчимо прибирати і я вас виперу, нечепури!
Хлопці швидко прибрали у кав’ярні і з готовністю віддали себе у руки Даке. Дівчина відправила їх у душ, прилаштований на подвір’ї за кав’ярнею, і видала кожному по пухнастому свіжому рушнику. Майкл до того ж отримав шорти і футболку, бо увесь його брудний одяг Даке заходилась прати. Потім вони утрьох вечеряли.
— Скажіть, у кого я можу знайти старі числа «Daily»? — поцікавився Майкл.
— Я купую, — відповів Ліан. — А Даке зберігає, іноді її клієнти люблять погортати газету.
— Зараз я принесу. — Даке вийшла з-за столу і за хвилину з’явилась з цілим оберемком газет.
— А навіщо тобі, судара[14] Майкле, старі газети? — поцікавився Ліан.
— Поки що не знаю, але Стефан, який летів зі мною у тому літаку, ви ж знаєте, він і досі лікується у Мааса, попросив дістати «Daily» за сьоме червня.
— Ось, тримайте. — Даке знайшла потрібне число.
Майкл взяв газету, проглянув її, але нічого особливого там не побачив. Увечері, у готелі він уважніше перегляне кожну сторінку.
— А чого ти, Ліане, сам рибу не відвозиш на Суматру? — поцікавився, коли заховав газету у кишеню шортів.
— Ти бачив мою моторку? Це ж не човен, а стара? кокосова шкаралупа, без морозильника, без потужнього мотора. Поки я доберуся до найближчого базару на Суматрі, до Танджунау, і там почну продавати рибу, — вона зіпсується. От і продаємо Сітархурту за безцінь. У нього на судні морозильна камера є, а мотор який! А таким, як я, нікуди діватись, — зітхнув Ліан. — Жити ж якось треба, та й сестру заміж збираюся віддавати, посаг збираємо.
Даке затулила розпашіле обличчя руками і вибігла з-за столу.
— Вона у мене працьовита, кмітлива, — вихваляв сестру.
Вони ще трохи погомоніли і Майкл побрів до готелю, пообіцявши завтра навідатись і забрати випране Дане вбрання.
У тісній клітині готельної кімнати знову розгорнув газету. Що ж могло там зацікавити Стефана? Що так бентежило його? Очевидно, у газеті від 7 червня він побачив якусь важливу інформацію, яка ще й досі не дає йому спокою. Майкл ще раз переглянув кожну сторінку, але нічого цікавого для себе не помітив.
