На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов

— То як накажуть синьйори? — спитала покоївка. — На двох чи на трьох?

— На двох, — похмуро сказав Мазеллі.

Покоївка пішла.

Через деякий час з вестибюля донісся розгублений жіночий голос. Рука Карранті машинально опустилася в кишеню. «Партизани!» майнула в нього думка. Помітивши, що Мазеллі спокійний, він насторожився ще більше.

— Що за гамір? — спитай він.

Мазеллі байдуже розглядав потерту обшивку на стільці. Гамір внизу наростав.

— Що це значить? — закричав раптом Карранті верескливим, якимсь чужим голосом.

Мазеллі спідлоба поглянув на зблідлого Карранті й посміхнувся.

— Ви погано спали цієї ночі, — зауважив він. — Візьміть себе в руки. Ось вам моя перша порада.

— Я не потребую ваших порад. Мені треба знати, що це за гамір?

Мазеллі не відповів і пішов, залишивши Карранті в цілковитому замішанні. Карранті знав про чимало темних справ Мазеллі. Він, звичайно, був значно страшнішим за тих головорізів, з якими Карранті зустрічався в марсельському порту і в Ніцці, одержуючи від них ті чи інші відомості. Мазеллі був мерзотником американської виучки. Він продавався всім, хто добре платив. Хто ж зараз платить більше, ніж Америка?…

Мазеллі вийшов на площадку й побачив згори, що двоє есесівців обнишпорюють кожен закуток вестибюля.

— Все в порядку, панове! — крикнув він униз. — Прошу оглянути ще кімнати першого поверху, а потім піднятися на другий, там теж є кімнати.

Есесівці недовірливо подивились на Мазеллі і, повозившись ще трохи на нижньому поверсі, пішли за Мазеллі нагору.

Коли нарешті було встановлено, що місце для зустрічі цілком безпечне, один з німців подався з рапортом до свого начальника.

Буквально через кілька хвилин до під'їзду м'яко підкотив автомобіль, у вестибюль в супроводі ад'ютанта ввійшов майор фон-Шульц. Мазеллі мовчки провів майора до Карранті.

Карранті стояв посеред кімнати, як і раніше тримаючи руку в кишені.

Німець зайшов до кімнати. Вслід за ним — Мазеллі. Якусь мить Карранті й майор стояли мовчки, уважно вивчаючи один одного. Карранті — дебеліший, ширший у плечах. Майор худий, і все в його обличчі свідчило про дратівливу й запальну вдачу. На вигляд йому було років сорок. Тримався він з гідністю, проте Карранті одразу ж відчув, що перевага не на боці німця. Вони стояли, як два наїжені пси, що приглядалися один до одного, ладні або зчепитися, або байдуже розійтись.

— Знайомтесь, панове, — запропонував Мазеллі.

Вони мовчки потиснули один одному руки. Імен своїх не називали.

Карранті багатозначно поглянув на Мазеллі. Той явно неохоче повернувся й повільно вийшов з кімнати.

— Прошу сідати, — запросив Карранті.

— Що ви збираєтесь запропонувати мені, пане Карранті? — спитав Шульц, перший порушивши мовчанку.

Шульц був дуже схвильований цією зустріччю, якої він давно шукав. Проте він намагався триматися так, ніби зустріч цікавить більше американця, а не його, Шульца. Карранті без особливих труднощів догадався, що Шульц багато чого чекає від їхнього побачення і що пиха його удавана. Треба було вибрати зручну хвилину, щоб змусити націста капітулювати повністю. Поки що ж Карранті ніби провадив розвідку, намацуючи слабкі сторони супротивника.

— Мені відомо, які важливі події змусили командування перевести вас у Трієст, — зауважив Карранті. Це не здивувало майора: такий, як Карранті (Шульца повідомили, що це один з відомих агентів Федерального бюро), міг знати багато дечого…

— Що ви можете запропонувати? — повторив Шульц.

— Деякі послуги.

— І що ви зажадаєте від нас за ці послуги?

— Нічого.

«Ідіот, — посміхнувся про себе Мазеллі. Він сидів біля каміна, всередині якого був умонтований диктофон, і чув усе так добре, ніби стояв поруч з тими, що розмовляли. — Навіть собі нічого не запросив. Дармові послуги — і коли, в який момент? Тоді, як німці готові на будь-які умови!..» Мазеллі так і не розкусив, що являє собою американець. Незважаючи на досвідченість (приятелі називали його «старим вовком»), йому важко було за один день розгадати Карранті. Поки що в нього створилося враження, що це самовпевнений пустомолот. Янкі, який намагається звичайно вичавити гроші навіть з гарної погоди, — і раптом нічого не вимагає за свої послуги!

Сам Мазеллі вів у Трієсті подвійну гру: він займався дрібним шпигунством і однаково служив і німцям, і союзникам. Складніші інтриги були йому не під силу.

Розмова нагорі тривала:

— А чи не здається вам, що ви стали надто добрі до Німеччини?

— Це правда, — підтвердив Карранті. — Нам і без вас є на кого злитись. У нас з вами спільний ворог. Росіяни уже рвуться в Європу.

Шульц рвучко підвівся й роздратовано вигукнув:

— Запізно ви це зрозуміли, пане… Пробачте, я не знаю вашого справжнього імені.

— Карранті, — багатозначно вимовив той. — Проте ім'я моє зараз ні до чого. І давайте розмовляти спокійно. Ще не все втрачено.

— Для кого?

— Ну, хоча б особисто для вас.

— Мене цікавить доля Німеччини!

Карранті знизав плечима й посміхнувся:

— Хіба доля Німеччини не вирішена?

— Ви не смієте! — зашипів майор і ступив крок до Карранті. Той звів на нього насмішкуватий погляд і, як і раніше, спокійно промовив:

— Ми могли б подружити з вами, коли б Німеччина навіть і програла війну.

— Досить знущатися! — з холодною люттю сказав Шульц. — Ви забули, що перебуваєте в моїх руках! Я вас заарештую й катуватиму доти, поки не виб'ю з вас усю вашу… всю вашу пиху!

І в цю мить двоє людей голосно зареготали: Карранті тут, у кімнаті, а Мазеллі внизу, біля каміна.

Обличчя Шульца перекосилося від люті. Його дратувало нахабство американця. Він мовчки пішов до дверей. Ні, їм не домовитись! Та не встиг він узятися за ручку, як позад нього пролунав владний голос Карранті: