Браслет із знаком лева - Леся Холодюк

Тремтячими руками розгорнула «Daily» і завмерла. На першій сторінці у чорній траурній рамці побачила своє фото, праворуч фото Делковича і стюардеси…

… усі врятувались, загинуло троє пасажирів. Це Гренд Доулд з Нідерландів, Марта Квитко з України та польська стюардеса авіакомпанії «LOT» Агнежка Дубницька. Як ми повідомляли, останнього з розшукуваних пасажирів, громадянина Польщі Стефана Метися знайдено живим два тижні тому…

Далі Ероут не дав можливості дочитати. Ковтнув останню порцію пійла з утробним кві-ккк, вихопив газету, акуратно згорнув її учетверо і заховав до внутрішньої кишені маринарки. Запалив цигарку, для форсу пустив кільце диму просто в обличчя Марти, і лише тоді мовив:

— Ну _що, красуне, сама бачиш, твої справи кепські. Даві з тобою манірничати не стане, ти ж — мертва. Дійшло? А ми б могли домовитись, якби ти віддала мені браслет і розповіла, що шепнув у твоє прекрасне, поки що, вушко старий телепень Доулд.

Губи у Марти пересохли, але торкатися склянки було страшно. Її усю ще пекло, роз’їдало та доїдало. Поворушила пальцями ніг, вони видалися крижаними.

— А ви що думаєте, Стефан буде мовчати і дивитися на моє траурне фото, коли знає, що я жива?

Ероут засміявся. Тремтіло усе його вгодоване тіло. Він примружив око і зиркнув на дівчину:

— Тю, та хто ж повірить у дебільне мимрення розумового каліки? Сумніваюся, що він взагалі зможе щось членороздільне вимовити…

Ероут знову хлюпнув у склянку. Він уже святкував перемогу, розмірковуючи, як про всяк випадок тицьне Марті на квиток до вуйка і пообіцяє, що зранку забере її з собою.

— Ну, то як, кицю?

Марта таки примусила себе пригубити пійло. Зробила ковток — благала Господа, аби думки стяглися докупи і вона спромоглася хоч на якусь дію. Рішучу, бо оте фото в газеті розв’язувало руки усім, крім неї. Її взагалі не існує. Тільки-но видобулася з мозку ця фраза, як відразу мало не зайшлася від обурення — ну, вже ні, такого вона не допустить!

Встала і різко розвернувшись, пожбурила важку кришталеву склянку у вікно. Серед нічної тиші дзвін розбитої шибки пролунав справжнім вибухом.

З-за штори до дверей тінню метнулась Омо. Щось лише війнуло біля Ероута. А Марта, схопивши з столика розпиту Ероутом пляшку, наступала на нього і кидала йому в обличчя слова на тій же мові, якою розмовляла з Доулдом.

Ероут нічогісінько не розумів, тільки сила, з якою видихувала дівчина слова, була страшною і незламною. Вибалушені очі його заметушилися, закліпали, Ероут випадав зі своєї тарілки — дійшло, що так лементувати могла людина, яка, попри усю видиму приреченість, стане на свій захист і боротиметься до кінця.

На таке Ероут навіть не сподівався. Ну, найбільше, що могло статися, це лавина прокльонів та водоспад сліз. Ва, що більше, найвищим виявом його перемоги повинні стати благання дівчиська врятувати її будь-якою ціною. Роль ангела-хоронителя злазила зі шкіри і покривала масне обличчя червоними плямами.

Марта на якусь мить перевела подих, похитала головою і знову глипнула на Ероута. Видихнула тихо, навіть розважливо, як видалося Теодору.

— Аби тебе шляк трафив, Ероуте, паскудна твоя душа! Не бачити тобі браслета, сучий сину. Забирай геть звідси свій свинячий зад і дуй, поки той сексуальний маніак Даві не зробив з тебе свого гаремного козла.

Ероут остовпів. Не сподівався, навіть не передбачав такої реакції.

Крізь розбите вікно чулось важке тупотіння охорони, гучні окрики.

— А тобі зараз я ще ось що скажу, тільки зажди хвильку.

Дівчина перевела дух, на мить прислухалась і навіть схвально кивнула до Ероута.

— Добре тут працює охорона, чи не так?

Метнула швидкий погляд на двері, які ось-ось мали відчинитися, набрала побільше повітря і заходилась верещати:

— Зараз тут з’явиться той сексуальний маніак, як ти, негіднику, посмів назвати нашого рятівника Ель Даві, дасть наказ хлопцям з охорони і вони відріжуть тобі те, чим ти намагався мене збезчестити. Ну, як, коцуре? — запитання проказала пошепки.

Ероут хапав ротом повітря. Перед ним українське дівчисько грало вар’ята і комедія для нього поверталася трагічним боком. Не встигла вона закінчити його ж перефраз, навіть, обличчя так спотворила, як зробив це він хвилину тому, коли у двері поквапливо зайшов Ель Даві у супроводі численної охорони і малого чортеняти, якого Тед не помітив за шторою.

Омо кинулася до Марти:

— Наш володар врятує вас від любощів цього чоловіка!

Марта притулила до себе дівчинку і стала перед Даві, холодна і спокійна, — наче то не вона щойно дала відсіч Ероуту, вибухнувши так голосно, що відлунювало у другому кінці палацу.

— Тебе ніхто більше не буде турбувати, — промовив Даві. — А Ероут від’їздить з мого острова негайно! Готуйте катер. — 3 цим вийшов, злегка вклонившися Марті.

Дівчина не ворухнулася.

Теодора Ероута виводили з кімнати озброєні охоронці.

Стефан поволі приходив до тями. Усе, що відбувалося останнім часом (а минув день чи тиждень, не знає), видавалося довгим страшним сном. Але ж, на Бога, у нього ніколи не було отієї загальмованості у мові, якоїсь інфантильності, що і зараз так чітко вловлюється у кволих рухах, словах. Хтось наче висотав з тіла усі м’язи.

Сидів у зручному кріслі на терасі лікарні, ноги дбайливо прикриті простирадлом,