Острів Скарбів - Роберт Льюїс Стівенсон

— Ти влучив? — спитав капітан.

— Ні, сер, — відповів Джойс. — Гадаю, що ні, сер.

— Правду кажучи, і те непогано, — пробурмотів капітан Смоллетт. — Зарядіть йому рушницю, Гокінс. Скільки пострілів було на вашому боці, докторе?

— Я можу сказати цілком точно, — відповів лікар Лайвсі. — З цього боку було три постріли. Я бачив три спалахи: два з них поруч, а один далі, на захід.

— Три! — повторив капітан. — А скільки на вашому боці, містер Трілоні?

Але тут відповісти було нелегко. З півночі стріляли багато. Сквайр нарахував сім пострілів, а Грей вісім чи дев'ять. З заходу й сходу зроблено було тільки по одному пострілу. Отже, атаки слід було чекати з півночі, а з інших боків стріляли, тільки щоб відволікти пашу увагу. Проте капітан Смоллетт не змінив своїх наказів.

— Якщо піратам пощастить продертися всередину частоколу, — сказав він, — то вони зможуть захопити порожні бійниці й перестріляти нас усіх, мов щурів, у нашій власній фортеці.

А втім, нам не дали багато часу розмірковувати. На півночі раптом почувся крик, і невеликий загін піратів вискочив з лісу і кинувся до частоколу. З хащі знову заторохкотіли постріли, і одна куля, влетівши в двері, розтрощила лікарів мушкет. Нападники швидко, неначе мавпи, почали перелазити через частокіл. Сквайр і Грей стріляли знову й знову. Три розбійники впали: один всередину, а двоє — по той бік огорожі. Втім, один з них був, мабуть, наляканий, а не поранений, бо одразу ж схопився на ноги і зник у лісі.

Двоє лежали на землі, один утік, четверо благополучно перелізли через частокіл. Решта піратів — сім чи вісім чоловік, що укріпилися в хащі і мали, очевидно, по кілька мушкетів, — безперервно обстрілювали блокгауз, проте не завдавали нам ніякої шкоди.

Четверо нападників, підбадьорювані вигуками своїх товаришів з лісу, з криками кинулися до блокгауза. Ми кілька разів вистрілили в них. Але стрільці наші так квапилися, що, здається, ні разу не влучили. В одну мить четверо піратів збігли на пагорб і напали на нас. Голова Джаба Андерсона, другого боцмана, показалась у середній бійниці.

— Бий їх! Бий їх! — рикав він громовим голосом.

Тієї ж миті другий пірат, вихопивши з рук Гентера мушкет, схопив його за дуло і так ударив Гентера прикладом, що сердега непритомний упав на підлогу. Третій пірат, благополучно оббігши навколо дому, зненацька з'явився у дверях і з кортиком кинувся на лікаря.

Ми опинилися в такому становищі, в якому досі були наші вороги. Ще хвилину тому ми стріляли із захистку в незахищених піратів, а тепер під прикриттям були вони, а ми не могли відповідати на їхні постріли. Пороховий дим заповнив блокгауз, і це, власне, нас врятувало. У вухах у мене гуло і дзвеніло від стогону, криків і пістолетних пострілів.

— На вилазку, друзі, вперед, врукопашну! Кортики! — закричав капітан.

Я схопив зі штабеля кортик. Хтось інший, теж хапаючи кортик, різонув мене по руці, але я навіть не відчув болю. Я кинувся до дверей, на денне світло. Хтось вискочив слідом за мною, але хто — я не встиг побачити. Просто перед моїми очима лікар гнав схилом того пірата, який на нього напав. Я бачив, як одним ударом він вибив у нього з рук зброю, а потім полоснув кортиком по обличчю.

— Навколо будинку, друзі, навколо будинку! — закричав капітан.

І, незважаючи на метушню, я відчув якусь зміну в його голосі.

Машинально я виконав цей наказ і, піднявши кортик над головою, побіг за східний ріг блокгауза, де несподівано зіткнувся з Андерсоном. Він голосно заревів і замахнувся на мене блискучим мисливським ножем. Я не встиг навіть злякатися, але, ухиляючись від удару, спіткнувся на м'якому піску і покотився сторч головою під укіс.

Коли я вибігав з блокгауза, то побачив, як інші пірати перелазили через частокіл, щоб покінчити з нами. Один з них, у червоному ковпаку, тримаючи кортик в зубах, уже закинув було ногу, готуючись стрибнути. Все відбулося так швидко, що, коли я підвівся на йоги, пірат у червоному ковпаку все ще сидів у тій самій позі, а голова другого тільки вистромилася з-за частоколу. І все-таки за ці кілька хвилин боротьбу було закінчено, і перемога лишилася за нами.

Грей, який вискочив з блокгауза слідом за мною, вбив на місці велетня боцмана, перш ніж той встиг удруге занести кортик. Другого пірата застрелили біля бійниці в той момент, коли він цілився всередину блокгауза. Він лежав на піску конаючи. Пістолет димився в його руці. Третього, як я вже казав, заколов лікар. З чотирьох піратів, які перелізли через частокіл, живим лишився тільки один. Кинувши свій кортик на полі бою, він, сповнений смертельного жаху, поспішно рятувався, намагаючись здертися на частокіл, і весь час падав.

— Стріляйте! Стріляйте з будинку! — кричав лікар. — А ви, молодці, швидше під прикриття!

Та слова його були даремні. Ніхто не вистрелив. Останній з нападників благополучно переліз через частокіл і сховався в лісі. Через» кілька хвилин коло блокгауза лишалися тільки п'ять наших ворогів: четверо лежали всередині укріплення і один зовні. Лікар, Грей і я кинулися в двері під захист товстих стін блокгауза. Пірати, які лишилися живі, могли щохвилини повернутись і знову почати стріляти в нас із мушкетів. Пороховий дим розвіявся, і ми відразу побачили, як дорого коштувала нам перемога. Гентер лежав непритомний біля своєї бійниці; у Джойса була прострелена голова, і він уже не ворушився. Сквайр підтримував капітана, і вони були страшенно бліді.

— Капітана поранено! — сказав містер Трілоні.

— Всі втекли? — спитав містер Смоллетт.

— Всі, хто міг, — відповів лікар. — П'ятеро з них уже ніколи не зможуть бігати.

— П'ятеро! — скрикнув капітан. — Ну, це вже непогано. У них вибуло з ладу п'ять. У нас — троє, отже, нас тепер четверо проти дев'яти. Це краще, ніж спочатку, коли нас було сім проти дев'ятнадцяти.[31]

Частина п’ята

МОЇ ПРИГОДИ НА МОРІ

Розділ XXII

ЯК ПОЧАЛИСЯ МОЇ ПРИГОДИ НА МОРІ

Пірати не поверталися. Навіть з лісу припинилася стрілянина. Вони «дістали свою порцію на сьогодні», — як сказав капітан. Ми могли перев'язати поранених і приготувати обід. Сквайр і я заходилися куховарити на вільному повітрі перед блокгаузом, незважаючи на небезпеку, хоча, правду кажучи, ми погано розуміли, що робимо, бо з будинку весь час долинали жахливі стогони поранених.

З восьми людей,