Острів Скарбів - Роберт Льюїс Стівенсон

— Загін лікаря — до бійниць! Лікар Лайвсі, займіть північну стіну, будь ласка. Джім — східну. Грей — західну. Решті вартувати внизу й заряджати мушкети. Жвавіше, хлопці! Та обережніше!

Потім він знову звернувся до бунтівників:

— А чого ви хочете з вашим білим прапором?

Цього разу відповів не Сільвер, а другий пірат.

— Капітан Сільвер, сер, запрошує вас приїхати на шхуну й укласти перемир'я! — прокричав він.

— Капітан Сільвер? Я не знаю такого. Хто він? — гукнув капітан. І півголосом додав — Бачте! Вже капітан! Швидко підвищився в чині!

Довгий Джон відповів сам:

— Це я, сер. Наші бідолашні хлоп'ята обрали мене капітаном після вашого дезертирства, сер. — На слові «дезертирство» Сільвер зробив особливий наголос. — Ми готові підкоритися, якщо дійдемо згоди про умови перемир'я. А зараз я прошу тільки вашого слова, капітане Смоллетт, що ви не стрілятимете, поки я не відійду від частоколу.

— Я не маю ні найменшого бажання розмовляти з вами, — відповів капітан Смоллетт. — Та якщо ви хочете щось сказати мені, можете підійти сюди. Все. Тільки якщо ви задумали якусь зраду, нарікайте самі на себе.

— Цього досить, капітане! — весело вигукнув Довгий Джон. — Одного вашого слова цілком досить. Я знаю, що таке джентльмен, будьте певні.

Ми бачили, як пірат з білим прапором намагався затримати Сільвера. Це не було дивним, бо капітан розмовляв не дуже люб'язно. Але Сільвер тільки голосно розреготався і поляскав йоги по плечу, ніби й сама думка про небезпеку здавалася йому безглуздою. Він підійшов до частоколу, перекинув спочатку свою милицю, а потім переліз і сам надзвичайно швидко й спритно.

Повинен признатися: я так захопився всім, що відбувалося навколо, що зовсім забув про обов'язки вартового. Я навіть відійшов од бійниці і став позаду капітана, який сидів на ґанку, підперши голову руками, і замріяно дивився на воду, що вирувала в старому чавунному казані. Він тихо насвистував пісеньку — «До мене, юнаки і дівчата».

Сільверу було дуже важко здиратися на стрімкий схил горба. На м'якому піску, вкритому товстелезними пеньками, він із своєю милицею здавався безпорадним, мов корабель на мілині. Але, терпляче подолавши усі перешкоди, він підійшов до капітана і якнайлюб'язніше привітав його. На ньому було найкраще його вбрання: довгий, до колін, синій сукняний сюртук, усипаний мідними ґудзиками, і зсунутий на потилицю трикутний капелюх, обшитий тонким мереживом.

— А, це ви, голубе? — сказав капітан, підводячи голову. — Вам краще сісти.

— Дозвольте мені увійти в будинок, капітане, — жалібно попросив Довгий Джон. — Ранок, знаєте, дуже холодний, сер, щоб сидіти на вогкому піску.

— Послухайте, Сільвер, — відповів капітан, — коли б ви лишалися чесною людиною, то сиділи б оце зараз у своєму камбузі. Самі винуваті. Або ви — мій корабельний кухар, і тоді з вами поводяться люб'язно, або ж ви — капітан Сільвер, запеклий бунтівник і пірат, і тоді не чекайте від мене нічого, крім шибениці.

— Гаразд, гаразд, капітане, — відповів корабельний кухар, слухняно сідаючи на пісок. — Тільки потім вам треба буде подати мені руку, щоб я міг підвестися. А ви влаштувалися тут непогано!.. А, це Джім! Доброго ранку, Джім… Докторе, моє вам шанування! Та ви тут усі вкупі, наче щаслива родина, дозвольте так висловитись…

— Коли маєте щось казати, голубе, то кажіть, — перебив його капітан.

— Правильно, капітане, — відповів Сільвер. — Діло насамперед. Повинен признатися, ви добру штуку, утнули цієї ночі. Нічого не скажеш, добру штуку. Хтось із вас добре орудує дрючком. Дехто з моїх людей був просто вражений, та що там дехто, мабуть, усі були вражені… Я й сам, відверто кажучи, був дуже вражений… Може, саме через це я й прийшов сюди на переговори. Але клянуся громом, капітане, вдруге цього вже не станеться! Ми скрізь поставимо варту і зменшимо видачу рому. Може, ви думаєте, що всі ми перепилися до нестями? Так от, скажу вам, що я був тверезий; я тільки втомився, як пес. Коли б я прокинувся на секунду раніше, я спіймав би вас на гарячому, будьте певні. Він ще дихав, коли я підбіг до нього.

— Далі, — спокійно промовив капітан Смоллетт.

Все те, про що казав Сільвер, було для капітана загадкою, але цього ніяк не можна було помітити з його тону. Що ж до мене, то я почав дещо розуміти. Я пригадав останні слова Бена Ганна. І мені стало ясно, що це він провідав піратів уночі, коли ті лежали п'яні навколо вогнища. З радістю я відзначив, що тепер проти нас лишилося тільки чотирнадцять ворогів.

— Ось у чому річ, — вів далі Сільвер. — Ми хочемо здобути цей скарб, і ми здобудемо його. Така наша мета. А ви хочете врятувати собі життя — це ваша мета. Адже у вас є карта, га?

— Можливо, — відповів капітан.

— Я напевне знаю, що вона у вас є, — вів далі Довгий Джон. — Нема рації відмовлятися від цього. Це ні до чого доброго не приведе. Я хочу тільки сказати, що нам потрібна ваша карта, і більше нічого. А вам я особисто ніякого зла не бажаю…

— Нічого не вийде, голубе, — перебив його капітан. — Ми добре знаємо, які були ваші наміри. Та нам це байдуже, бо, як виявилося, руки у вас короткі.

Капітан спокійно подивився на пірата і заходився набивати свою люльку.

— Якби Аб Грей… — почав було Сільвер.

— Облиште! — закричав містер Смоллетт. — Грей не сказав мені нічого, та я ні про що його й не розпитував. Скажу більше: я з насолодою висадив би в повітря і вас, і його, і весь цей клятий острів! Ось що я думаю про всю вашу банду, голубе.

Цей невеликий спалах гніву начебто заспокоїв Сільвера. Перед цим він почав було сердитись, але стримався.

— Як вам завгодно, — сказав він. — Думайте, що хочете, я забороняти вам не стану… Ви, здається, хочете запалити люльку, капітане? Якщо дозволите, я зроблю те саме.

Він набив свою люльку й запалив. Двоє чоловіків довго сиділи, мовчки покурюючи, іноді поглядаючи один одному в обличчя, іноді затягаючись димом, іноді нахиляючись уперед, щоб сплюнути. Забавно було дивитися на них.

— Так от, — почав знову Сільвер, — наші умови такі. Ви нам даєте карту, щоб ми могли знайти скарб, ви перестанете стріляти в бідолашних моряків і розбивати їм голови, коли вони сплять. Якщо ви це зробите, ми запропонуємо вам на вибір два виходи. Перший вихід: ви сядете на корабель разом з нами після того, як ми навантажимо скарб, і