💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

Читаємо онлайн Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов
тихий патріархальний Квебек, без братів і сестер, без друзів і товаришів. Його єдиним другом була лише ровесниця — дівчинка Лена, дочка головного бухгалтера консульства. Вона була слабенька дівчинка, часто хворіла і в школу не ходила, а навчалася дома. Може, коли б діти відвідували одну школу, Павликові довелося б захищати слабу, боязливу Лену і він виявив і виховав би в собі мужність, але цього не сталося. З радянських дітей відвідував школу лише Павлик. Зазнаючи гоніння від дітей, які наслухалися від багатих батьків про «жахливих більшовиків», Павлик почав у школі з поступливості, яка згодом переросла в обережність, потім в постійну полохливість і, зрештою, в щось схоже на боягузтво. Коли б Павлик таким повернувся в Радянський Союз, він, мабуть, довго був би схожий на емігранта-іноземця серед радянських дітей.

Але несподівано, пройшовши крізь смертельну небезпеку, Павлик потрапив на радянський підводний корабель, в тісне коло мужніх людей, в згуртовану сім'ю товаришів, які звикли до небезпек, уміють боротися з ними і перемагати. Вони привернули до себе його серце своєю життєрадісністю, своєю товариською спаяністю, своєю веселою дружбою, легкою і в той же час залізною дисципліною. Батьківщина — дужа, ласкава, мужня — прийняла Павлика в тісних просторах «Піонера». Вона набирала тут в його очах живих реальних форм, вона вдихнула в нього нові почуття, викликала в ньому пристрасне прагнення бути гідним її, палке бажання бути схожим на її кращих синів, до яких він так щасливо потрапив.

За кілька днів, що минули після пам'ятної і щасливо перенесеної небезпеки, Павлик багато чому навчився. Він грунтовно ознайомився з своїм скафандром, який підібрав йому Скворешня з найменших розмірів, що були в запасі на підводному човні, з ультразвуковим пістолетом, дізнався, як користуватися ним як зброєю і для зв'язку та сигналізації. Він навчився орієнтуватися в морських глибинах по глибиноміру і компасу; навчився пеленгувати і приймати пеленгацію своїм радіоапаратом, випливати і опускатися на дно, регулюючи свій повітряний мішок за спиною; запускати і зупиняти гвинт, керувати рулями і допомагати їм руками та всім тілом.

Всьому цьому, по суті не такому вже й складному, можна було досить швидко навчитися, і Павлик та його вчителі гордилися успіхами, яких він досяг. Було лише одне, що змушувало хлопчика таємно переживати і палати від сорому: при кожному виході з підводного човна ним опановував приступ одчайдушного страху, дрібний озноб пронизував його тіло, і він змушений був докладати неймовірних зусиль, щоб приховати страх від своїх нових друзів, йому здавалося, що він помер би від сорому, коли б вони дізналися, що він боїться.

Павлик упевнено пеленгував своїм друзям з допомогою ультразвукового пістолета.

Справа полягала в тому, щоб потрапити ультразвуковим променем у мембрану на грудях у когось із друзів. Там промінь перетворювався на чутний звук, і по частоті його визначалося, якого напряму треба дотримуватись, щоб дістатися до джерела звуку.

Через три хвилини, обрізаючи кортиком водорості на Павликовому гвинті, зоолог говорив:

— Ця черепаха мені не потрібна, Павлику. Краще б ти шукав мою Lammelibranchiata cephala. Я вже не наважуюсь навіть додавати своє ім'я до імені класу, який існує поки що в особі лише одного індивіда. Яке дике безглуздя!

Він засмучено зітхнув.

— Ну, Арсене Давидовичу, не сумуйте, — спробував заспокоїти його Павлик. — Ось побачите, не тут, то в іншому місці, але ми обов'язково знайдемо вам ту цефалу…

— Ну ось ти і вільний, Павлику. Вдруге… Чекай, що це таке? — перебив раптом зоолог самого себе.

Павлик глянув у той бік, куди повернувся учений. Крізь стебла водоростей Пазлик помітив постать великої людини в синюватому скафандрі, яка піднімалася вгору

з допомогою заспинного винта. Людина тримала в руках щось яскравочервоне. Прослизнувши на відстані двадцятії метрів від зоолога і Павлика і злякавши зграйку сріблистих рибок, які ливнем пронеслися вниз, людина швидко зникла вгорі за густою стіною рослин.

— Дивно, хто б міг бути тут? — запитав задумливо зоолог, продовжуючи нерухомо дивитися вгору. — Мені пригадується, що з підводного човна повинні були сьогодні вийти, крім нас з тобою, тільки Шелавін, Скво-решня, Цой та Марат… Скафандр цієї людини, мабуть, нульовий, а таких крупних людей у нас, здається, лише двоє — Скворешня і Горєлов… Але Скворешня зайнятий… Невже Горєлов?

— Арсене Давидовичу! — перебив зоолога Павлик. — Для чого ж він піднявся вгору? Адже за наказом капітана ніхто не має права бути на глибині менше як п'ятдесят п'ять метрів від поверхні…

Зоолог знизав плечима під скафандром.

— Не можу зрозуміти. Проте він, здається, раніше ніж заховатися з наших очей, змінив напрям і ліг горизонтально… Ану я запитаю його по радіо. Адже скоро обід… — Зоолог глянув на годинника і додав: — Уже майже тринадцять годин.

Розділ X
ІСПАНСЬКА КАРАВЕЛА

Своєрідне гудіння зумера — виклик до радіотелефону — відвернуло зоолога від його наміру. Тільки-но він і Павлик настроїли свої апарати на потрібну хвилю, як почувся збуджений голос Марата:

— Арсене Давидовичу! Арсене Давидовичу! Товаришу Лорд! Відповідайте! Ви коли-небудь відповісте чи ні?

— Так, я слухаю! Слухаю, Марате! — ледве встиг кинути в цей потік слів зоолог. — В чому справа?

– Ідіть сюди швидше, товаришу Лорд! Чудова річ! Яка знахідка! Яка рідкісна знахідка! Ви йдете чи ні?

— Та що там таке? — запитав зоолог. — Що сталося? Де ти? Звідки ти говориш?

— Швидше, швидше! Самі побачите, — квапив Марат. — Швидше пливіть вест-норд-вест від місця ваших робіт; глибина — сто чотири метри; ви зустрінете масу скель… одну величезну, схожу на собор. За нею буде горіти мій ліхтар. Тільки швидше, а то я тут збожеволію…

— Гаразд, гаразд, що ж хвилину пливемо! — крикнув зоолог, захопившись хвилюванням Марата. — Ми зараз же будемо у тебе з Павликом.

— Ах, з Павликом! — вигукнув Марат. — Це добре! Тобі буде дуже цікаво, Павлику!

Відгуки про книгу Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: