Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

Він знову глянув на клаптик паперу, повертів його між пальцями і розсміявся.

– І до того ж, взагалі не мій. Мабуть, хтось загубив, проходячи тут. Ну, ти не сердишся на мене, Павлику?

Страх ще ховався в широко розкритих Павликових очах, але він відповів, ледь запинаючись:

— Ні… звичайно… Я тільки дуже злякався… Ви так дивилися на мене… — І Павлик слабо посміхнувся, боязко дивлячись знизу вгору на Горєлова.

— Ну ось і добре! Помирилися, значить. Ти куди зараз прямуєш? Знаєш що? Я іду в електролізний відділ. Ти там бував? Мабуть, ні. А там дуже цікаво. Ходімо зі мною. Я тобі все поясню.

Він недбало засунув клаптик паперу в кишеню, круто повернувся і закрокував по коридору. Павлик мовчки пішов за ним.

Вони спустилися в люк по гвинтових металевих сходах і потрапили в залитий світлом нижній коридор, який теж розділявся водонепроникними перебірками на окремі відсіки. З кожного коридорного відсіку праворуч і ліворуч відкриті двері вели в машинні відсіки.

Горєлов, тримаючи Павлика за руку, повів його в перші двері праворуч. Вони ввійшли у великий світлий відсік, заставлений високими машинами та апаратами. Деякі з них були заховані цілком в металеві циліндри, куби, кулі, обплетені товстими жилами проводів, сполучені один з одним і з сусідніми відсіками різнокольоровими трубами. Більшість же машин була вставлена позністю або частково в прозорі ковпаки, і тоді було добре видно клопітливу роботу шатунів і колінчатих валів, швидке обертання шестерень. Зовні, на металевому і скляному одягу машин, густо розташувались різноманітні контрольні і вимірювальні прилади з циферблатами, круговими шкалами, стрілками, стовпчиками різнокольорових рідин, зеленими, червоними, жовтими лампочками. Стрілки тремтіли, тріпотіли або повільно поезли по своїх шкалах; лампочки то гасли, то спалахували, то рівно і безперервно горіли; стовпчики рідин підіймалися або опускалися.

— Це генераторний і трансформаторний відсік, — пояснив Горєлов. — Бачиш ось ці товсті троси, які входять сюди з зовнішньої стіни? Це троси зовнішніх трос-бата-рей. Вони подають сюди електричний струм, який виникає в них від різниці температур на поверхні і в глибині океану. Частина цього струму використовується нами без будь-якої переробки, наприклад для електролізу води, а другу частину потужний переривач, а потім ось цей трансформатор перетворюють на струм низької напруги, який передається по верхніх — бачиш, на стелі? — проводах у лівий відсік, в акумулятори, і заряджає їх.

Павлик уже бував тут з Маратом, і нічого нового Горєлов йому не сказав. Все це було йому вже відоме. Але сказати про це Горєлову у нього чомусь невистачало духу. Він чемно кивав головою і в той же час думав про те, що запізнюється на перев'язку і що йому обов'язково перепаде від Арсена Давидовича і, може, той уже сам збирається шукати його, Павлика. Що ж робити? Можна було б сказати про це Горєлову, чемно, навіть дуже чемно пробачитися перед ним і пояснити: так, мовляв, і так… Але ні, ні! Це зовсім неможливо. Він знову, мабуть, розсердиться.

Вони пройшли під аркою перебірки в наступний відсік — електропідстанцію для розжарювання корпусу підводного човна під час ходу «на парі», коли тонкий шар гарячої пари окутує судно і полегшує йому рух у воді; потім у компресорний відсік, де потужні компресори продувають стисненим повітрям баластні, зрівнювальні дифе-рентні цистерни, звільнюючи їх від водяного вантажу для випливання чи вирівнювання підводного човна. Потім ішов відсік з балонами стисненого повітря, а за ним, помітно вужчий і нижчий, знову генераторний і трансформаторний відсік.

— Але ж, Федоре Михайловичу, — чемно кивнув головою Павлик, — ми вже начебто тільки що бачили ці машини в першому відсіку…

І, зібравшись з духом, Павлик хотів уже попросити пробачення і сказати, що він дуже вдячний, що все це страшенно цікаво, але що він дуже поспішає на перев'язку і навіть, мабуть, спізнився і Арсен Давидович буде дуже незадоволений, і тому він просить дозволу піти… Але саме в ту мить, коли він майже розтулив уже рота, щоб сказати все це, Горєлов підійшов до протилежної перебірки і біля наглухо закритої арки натиснув зелену кнопку зліва. Двері тихо відсунулись вбік і заховалися всередині товстої перебірки. В арці, що відкрилася, показався новий підсік, ще нижчий і вужчий, з закругленою зовнішньою стіною; з усього було видно, що Горєлов з Павликом наблизилися вже майже до останньої, найвужчої кормової частини підводного човна.

Павлик тут ніколи не бував і навіть не догадувався про існування за останньою перебіркою ще інших відсіків. У ньому раптом спалахнула цікавість, і він одразу ж забув про свій намір іти.

Горєлов увійшов у новин відсік, зігнувшись під невисокою аркою, і покликав:

— Заходь, Павлику! Тут не кожному щастить побувати. Заходь швидше, не можна лишати двері відчиненими.

Павлик не змусив себе двічі просити. Як тільки він зайшов у відсік, Горєлов натиснув кнопку біля входу, і двері швидко зачинилися. Павлик все ж встиг помітити незвичайну товщину перебірки, яка відділяє цей відсік від решти приміщень човна.

— Чому вн так швидко зачинили двері, Федоре Михайловичу? — запитав Павлик, оглядаючись навколо.

Нічого особливого в обладнанні відсіку він не помітив.

На підлозі в два ряди стояло багато герметично закритих довгих металевих ящиків. З обох боків біля кожного з них було по невеликому кубічному ящику, з'єднаному з довгим ящиком вигнутими трубками і проводами. Крім того, в кожний довгий ящик входили з обох боків товсті проводи і труби різних діаметрів. На ящиках і стінах відсіку містились численні, різноманітних форм і систем прилади.

— Ми зараз в камері електролізу води, — відповів Горєлов, уважно розглядаючи покази приладів на ящиках. — У цих довгих ваннах електричний струм розкладає воду на водень і кисень. Кожний газ збирається в окремий балон: у