Томек у країні кенгуру - Альфред Шклярський
Бентлі на хвилину замислився, намагаючись згадати прізвища, які назвав Томек, а потім сказав:
— Мені здається, що я ніколи не чув про мандрівників із такими прізвищами. Вони, певне, не належать до числа першовідкривачів Австралійського континенту?
— Я про це вже запитував тата. Він мені казав, що Висьневський не був ні відкривачем нових земель, ні вченим-дослідником. Щоправда, він брав участь в одній з експедицій, що прямувала в глиб Австралії[26], але дуже швидко покинув її.
— Ось чому я про нього нічого не чув. Мабуть, Висьневський має заслуги в історії польських подорожей, хоч особливими досягненнями на науковій ниві похвалитися не може.
— Те саме сказав і тато. І все ж ви можете лише пошкодувати, що не читали цієї книжки. А втім, вона в мене є на «Алігаторі», і, якщо бажаєте, я дам вам її прочитати.
— Дякую, Томеку, я з задоволенням скористаюся при нагоді твоєю люб’язністю. Отже, Висьневський змалював Австралію такими чорними фарбами?
— Зовсім ні, — заперечив Томек, — хіба він витримав би тут аж десять років, якби Австралія йому не подобалася?
— Але ж ти сам щойно сказав, що він пише про велику кількість розбійників в Австралії. Щоправда, першими колоністами тут були каторжники-засланці, проте в Австралії ніколи не панувала анархія.
— Можливо, я не так висловився. Наскільки я пам’ятаю, Висьневський писав, що в провінції Вікторія законів дотримувалися суворіше, ніж у самій Англії, та все-таки він сам потрапив у руки розбійників на березі річки Муррей.
— Що ж, це цілком можливо. Був час, коли в Новім Південнім Уельсі розбійничали бандитські зграї. Але в нашій провінції[27] авантюристам ніколи не давали спуску, — з задоволенням сказав Бентлі. — А може, ти пам’ятаєш імена цих розбійників?
— Чудово пам’ятаю! Висьневського захопила банда Жильберта та Бен Голла, які раніше належали до банди Гардинера.
— Мені знайомі ці імена. Розкажи, будь ласка, за яких обставин польський мандрівник зіткнувся з цими бандитами?
— Це трапилося по дорозі до Батерста[28]. До міста залишалося кільканадцять миль, як раптом дорогу Висьневському перепинили двоє вершників. Назвавшись членами банди, Жильберт і Бен Голл під дулами пістолетів повели його до свого табору в лісі. Як виявилось згодом, вони чатували на поштовий диліжанс. В їхньому таборі вже було кільканадцять чоловік, затриманих і пограбованих, як наш мандрівник.
— Гм! Це цілком можливо! Австралійські розбійники часто влаштовували засідки на поштові диліжанси, що везли золото з копалень, і затримували всіх мандрівників, які їхали попереду, щоб ті не могли попередити візника про засідку й напад, — погодився з ним Бентлі. — Ну, й що ж було далі?
— Бандити відібрали у Висьневського годинник і кілька фунтів грошей, їжі той мав при собі. А втім, вони ставилися до своїх полонених досить добре. Їх годували, напували горілкою, а деяким навіть рук не зв’язували. Врешті, бандити напали на диліжанс, повбивали озброєних охоронців, а диліжанс разом із пасажирами притягли до свого табору. Оскільки в диліжансі вони не знайшли багато золота, то з розчарування напилися й заснули. Тоді-то Висьневський скористався з цієї нагоди, перепалив жариною з вогнища мотузки на руках і ногах, узяв торбу, в якій бандити зберігали частину здобичі, у тому числі його годинник та гроші, й накивав п’ятами. Незважаючи на погоню, йому вдалося дістатися до міста й негайно повідомити поліцію. Із захопленої торби він узяв тільки свої гроші та годинник, а решту залишив у депозиті поліції.
— Ого! Я бачу, твій Висьневський був сміливою людиною, — засміявся Бентлі. — А Кожелинський, книжку якого ти також читав, теж пережив подібні пригоди в Австралії?
— Кожелинський шукав золото й хоч знайшов його небагато, пережив тут чимало! Він навіть бачив білих людей, яких повбивали тубільці. Тому я гадав, що й ми під час нашої експедиції зустрінемо на своєму шляху різні небезпеки. А тим часом…
Томек замовк на півслові, глянув у вікно й промовисто стенув плечима, показуючи на оброблені поля. Бентлі, розвеселившись, весело реготав.
По хвилині він споважнів і промовив:
— Не журися, Томеку! Запевняю тебе, що під час полювання тебе жде більше вражень, ніж ти гадаєш. Правда, завдяки сміливим і невтомним дослідникам ми тепер добре знаємо про Австралію. Але вся справа в тому, що вона заселена лише на вузенькій прибережній смузі. Незабаром ти побачиш іншу, справжню, незайману Австралію.
— Я хотів би, щоб так і було, як ви кажете. А то мені здалося, що тут уже немає диких місцевостей.
— Це лише так здається, мій друже, тому що ми ідемо зручним потягом і не відчуваємо незручносте# дороги. А проте ще не так давно першовідкривачі цих земель змушені були, ризикуючи життям, долати неймовірні перешкоди та труднощі, які не раз перевищували людські можливості. Багатьом із них довелося заплатити життям за свою відвагу.
— Може, ви знали когось із таких мандрівників? — зацікавився Томек.
— Часи великих відкриттів минули ще до мого народження. Тому я не міг особисто знати кого-небудь із видатних австралійських мандрівників, а ось мій дід брав участь в експедиції одного з дуже заслужених першовідкривачів Австралії.
— Він досліджував територію, якою ми зараз проїжджаємо?
— Ні, мій друже! Ми зараз
