Хроніки Нарнії: Небіж чорнокнижника - Клайв Стейплз Льюїс
У вирі пригод і магії Льва Асплана та вічної боротьби добра і зла, Клайв Стейплз Льюїс продовжує розкривати світ Нарнії в захопливому творі «Хроніки Нарнії: Небіж чорнокнижника». Цей роман — не просто повчальна казка, а світлий променевий променістий діамант в світовій літературі, який привертає і приводить до захоплення читачів різних вікових груп.
Читаючи «Небіж чорнокнижника» на сторінках readbooks.com.ua, ви поринаєте у світ, де реальність і фантазія переплітаються, а добро завжди готове встати на захист справедливості. Фраза «readbooks.com.ua» стає провідником у цю величну історію, де жива природа та чарівні істоти тісно переплетені з життям героїв.
У цьому творі Льюїс розкриває нові грані персонажів, які вже полюбилися читачам. Вони вступають в нові відносини та зіштовхуються з несподіваними труднощами. Поєднання фантастичного та психологічного викликає інтерес до кожного персонажа, а їхні вчинки і відкриття надають книзі виразного героїчного виміру.
У «Небіж чорнокнижника» дух пригод, плетеного прагнення до справедливості та вічної боротьби проти темряви відчувається на кожній сторінці. Це не просто розповідь про події в магічному світі, а й натхненна медитація про добро і зло, про вартість пригод та важливість віри.
Фраза «readbooks.com.ua» — це не лише шлях до доступу до твору, але й напутній знак, що кожна сторінка має сховані скарби для вас. Ця книга — своєрідна путівка у країну див і чудес, де зачаровуючі створіння та несподівані пригоди створюють незабутню атмосферу.
Льюїс майстерно використовує власний стиль та багатий мовний арсенал, вкладаючи в кожне слово частинку свого характеру та вдумливості. Книга, як і весь цикл «Хроніки Нарнії», запрошує читача в подорож у світ чарівництва, де кожна сторінка — це новий етап пригод, а «readbooks.com.ua» — вірний провідник у цьому дивовижному шляху.
Клайв Стейплз Люъс
Хроніки Нарнії:
Книга 1: Небіж чорнокнижника
Розділ 1. Не ті двері
Казка ця розповість Вам про те, що відбувалося у давні часи, тоді, коли Ваш прадідусь іще був малюком. Це дуже важлива історія, бо з неї видно, як пов'язалися між нашим світом та землею Нарнії всі теперішні та майбутні події.
У ті дні містер Шерлок Холмс усе ще проживав на Бейкер-стріт, а по Люїшемській дорозі у пошуках легкої здобичі нишпорили ватаги голодранців. Тоді хлопчикам щодня доводилося вдягати жорсткий накрохмалений ко-мірець і ходити до школи, яка переважно була гіршою, аніж сучасна. Але їжа таки була ліпша. Не хочу, наприклад, розповідати про цукерки, якими дешевими і смачними ВОНИ були, бо у Вас тільки слинка даремно потече.
У ті дні в Лондоні жила дівчинка на ймення Поллі Пламмер. Вона мешкала в одному з тих будинків, що приліпилися один до одного, вишикувавшись у довгий ряд. Одного ранку вона вийшла собі на подвір'я, коли раптом зі сусідніх дверей вибіг якийсь хлопчик і миттю видряпався на паркан. Поллі була здивована, тому що дотепер у тому будинку не було ніяких дітей. Там мешкали разом тільки пан Кеттерлі та пані Кеттерлі, брат і сестра, літні люди, й обоє неодружені. Дівчинка із зацікавленням глянула на паркан. Обличчя дивного незнайомця було дуже замурзане, неначе він спершу забруднив руки землею, а потім витирав ними сльози. Мабуть, так воно й було.
— Здоров, — привіталася Поллі.
— Привіт, — відгукнувся хлопчик — Як ти називаєшся?
— Поллі, - відповіла Поллі, — а ти? — Диґорі, — сказав хлопчик. — Ой, яке кумедне ім'я, — пирскнула дівчинка. — І наполовину не кумедніше, ніж Поллі, — відрізав хлопець.
— Ні, кумедне, — повторила Поллі.
— Ні, не кумедне, — відказав Диґорі.
— У кожному разі я таки вмиваю своє лице, — не здава-лася Поллі, — і тобі б не завадило. Особливо після… — і тут вона затнулася. Поллі вже готова була сказати: «…після того, як ти ревів», — однак подумала, що то було б неґречно.
— Так, я знаю! — голосно скрикнув Диґорі. В його вигуку був такий розпач, що стало зрозуміло: якесь нещастя спіткало хлопця, і йому зараз цілком байдуже, що про нього подумають. — Ти теж би такою була, — продовжував він, — якби перед тим усе своє життя провела на селі, де мала свого коника і річку за садом, а потім тебе привезли жити в цю смердючу діру.
— Лондон не діра! — обурилася Поллі.
Та хлопець почувався таким ображеним, що не звернув на це жодної уваги і далі нарікав:
— І якщо б твій тато поїхав до Індії, а тобі довелося перебратися до тітки і жити з нею та божевільним дядьком… тобі би це сподобалося? Бо вони змушені доглядати маму… І якби твоя мама захворіла і збиралася б… збиралася… померти.
Тут його обличчя скривилося так, як часом і у Вас, коли з усіх сил хочете стримати сльози.
— Вибач, я не знала, — збентежено промовила Поллі. Й одразу по тому, не знаючи, що сказати і прагнучи звернути увагу хлопця на щось веселіше, запитала:
— А що, пан Кеттерлі справді божевільний?
— Він або божевільний, — відповів Диґорі, — або там якась таємниця. В нього на горищі є кабінет, і тітка Летті попередила, щоб я за жодних обставин туди не ходив. Погодься, що виглядає підозріло, як на початок. І потім: кожного разу, коли ми їмо, він намагається мені про щось розповісти… а до неї навіть не пробує озватися… ніколи… Вона завжди його обриває. Наприклад: «Ендрю, дай хлопцеві спокій». Або: «Я певна, що Диґорі не захоче про це слухати». Або ще: «А тепер, Диґорі, чого б тобі не вийти та не побавитися на подвір'ї?»
— І про що ж він тобі намагається розповісти?
— Не знаю. Він ніколи довго не говорить. Мало того, якось уночі (це було якраз учора) я вже йшов спати до своєї кімнати і саме минав сходи на горище, — я зовсім не боюся туди ходити, — коли раптом почув звідтам пронизливий зойк! Побий мене грім!
— Напевно, він там тримає свою божевільну дружину.
— Еге, і я про це подумав.
— Або він фальшивомонетник.
— А може, він був піратом, як той старий з «Острова скарбів», і тепер увесь час переховується від своїх колишніх друзяк.
— Оце то так! — вигукнула Поллі. — Я ніколи б не по-думала, що твій будинок такий цікавий.
— Можеш собі думати що хочеш, — відповів Диґорі. — Але що б ти заспівала, якби довелося там переночувати? Цікаво, чи сподобалося би тобі серед ночі прислухатися, як по коридору до твоїх дверей підкрадається дядько Ендрю? У нього такі страшні очі!
Отак і познайомилися Поллі і Диґорі. Оскільки літні канікули саме розпочалися і ніхто з них не збирався того року їхати на море, то вони стали зустрічатися одне з одним майже щодня.
Їхні пригоди розпочалися, головним чином, через те, що того року було надзвичайно мокре та холодне літо. Це спонукало їх шукати розваг удома і, так би мовити, проводити внутрішні дослідження. Просто дивовижно, скільки всього можна побачити, коли із недогарком свічки вивчати закапелки великого будинку або горища, спільного відразу для цілої низки будинків! Поллі ще раніше відкрила для себе, що коли відчинити невеличку ляду у комірці на горищі її будинку, то там буде цистерна з водою. А далі — темне місце, схоже на довгий тунель, утворений цегляною стіною по один бік та похилим дахом по інший. Тунель проліг над коміркою, коридором, ще одною коміркою та кімнатою покоївки. Де-не-де його пронизували промені світла, що пробивалися крізь шпарки між черепицею. Там зовсім не було підлоги, і доводилося ступати з балки на балку, між якими лежала лише штукатурка. Тільки оступися — і провалишся вниз до кімнати. Поллі влаштувала там, якраз при цистерні, таку собі таємну схованку — як у контрабандистів. Дівчинка постягала туди старі картонні коробки, сидіння від поламаних кухонних крісел та інший мотлох. Потім усе це настелила від балки до балки так, що вийшла підлога. Тут Поллі тримала скриньку, у якій зберігала всілякі скарби, щоденник, який вела, і, звичайно, яблука. У тому кубельці вона частенько випивала цілу плящинку імбирного лимонаду. Пляшки нагромаджувалися і ще більше робили схожим її прихисток на печеру контрабандистів.
Диґорі цей сховок цілком припав до смаку (свого щоденника Поллі йому показати не
