Томек у країні кенгуру - Альфред Шклярський

— Я зробив це тільки завдяки вам. Я прямо-таки помирав зі страху, — тихо признався Томек.

— Ми мимохіть уполювали разом тигра, — посміхаючись, сказав Смуга. — Цей кумедний дідок із Порт-Саїда, мабуть, і гадки не мав, що його віщування здійсниться так швидко. Ходімо тепер і розкажемо про все твоєму батькові й капітанові Мак-Дугалу.

Інцидент із тигром розбурхав екіпаж «Алігатора». Адже тільки щасливий випадок дозволив уникнути трагічного наслідку. Якби на місці Смуга був хтось інший, не такий досвідчений у поводженні з дикими тваринами, то, опинившись наодинці з тигром, напевне загинув би. Усі одностайно визнали, що смертельний постріл у тигра був єдиним виходом. Був складений детальний акт, у якому було подано події в їх послідовності; справа в тому, що перед повантаженням тварин на корабель у порту Коломбо їх було застраховано від нещасного випадку, і треба було потурбуватися про виплату компенсації.

Томек став героєм дня. Капітан Мак-Дугал особисто поздоровив його з влучним пострілом. Вільмовський пишався сином і почувався щасливим. Адже не було ніякого сумніву в тому, що Томек урятував життя Смузі, а заразом і своє. Звичайно, серед похвал, що випали на долю Томека, тепло згадувалося й ім'я боцмана Новицького, який навчав хлопця влучно стріляти.

Смуга подарував Томекові на пам'ять про пережиту небезпечну пригоду новенький барабанний револьвер системи Кольта разом із кобурою, поясом і патронами.

А корабель тим часом повним ходом наближався до берегів Австралійського континенту. Метою подорожі був Порт-Огаста, розташований у південній частині Австралії. Там на наших звіроловів чекав зоолог Карл Бентлі, директор зоологічного парку в Мельбурні. За домовленістю з фірмою Гаґенбека, директор повинен був узяти участь в експедиції в глиб материка як радник.

Томек із нетерпінням очікував прибуття корабля до Австралії. Йому кортіло побачити цей таємничий, найменший і найпізніше відкритий материк[18]. Томек чудово пам’ятав майже овальну форму цього материка, зі слабо порізаними берегами, — недаремно він цілі години просиджував над картою Австралії; знав він зі слів учителя й найдовший на земній кулі Великий Бар'єрний риф, який на протязі двох тисяч кілометрів замикає доступ до берегів Австралії з північного сходу. Детально знайомлячись із картою Австралії під час подорожі, він не раз дивувався великій кількості пустель на цьому континенті: Велика піщана пустеля, пустеля Гібсона, Велика пустеля Вікторія[19] — читав він на карті й бачив в уяві неозорі простори, вкриті піском, або частину суші, зарослу непрохідними хащами карликових акацій та евкаліптів, що називається в Австралії «скреб», а також величезні простори, порослі гострою, як ніж, травою «спініфекс». Нечисленні терени, придатні для життя людини, оточені тут зі сходу довгим гірським пасмом[20], а з заходу — страшними пустелями. Щоправда, батько розповідав Томекові, що європейські поселенці зуміли чудово освоїтися в цьому негостинному краю, та все-таки хлопець став тепер краще розуміти, чому англійці свого часу обрали Австралію місцем заслання злочинців.

Томек уже знав у загальних рисах історію п’ятого континенту. Голландці відкрили його лише в XVII сторіччі. Але дослідження Австралії розпочали англійці, причому значно пізніше. Першим європейцем, що досяг східного узбережжя континенту, був Джеймс Кук[21], який у 1770 р. відкрив затоку Ботані[22] поблизу теперішнього Сіднея. Через вісімнадцять років капітан Філліп вивантажив там перший транспорт каторжників і заснував першу англійську каторжну колонію.

Тривалий час Австралія мала погану славу в європейців. Уже сам цей факт викликав у Томека неприємне відчуття неспокою, до того ж він згадав, що під час полювання так чи інакше йому доведеться вступити в небезпечні контакти з аборигенами. Адже полювання відбуватиметься на територіях, ще не колонізованих європейцями. Досі Томек знав представників корінного населення Австралії лише з фотографій у книжках. Вони виглядали не дуже дружелюбно. Це напівголі, темно-коричневі чоловіки з приплющеними носами, товстими губами й буйним, чорним, кучерявим волоссям. Тіла їхні були вкриті шрамами татуювання й смугами, намальованими білою фарбою, в руках вони тримали списи або бумеранги. Особливо бумеранги виглядали сміховинними. Недаремно ж австралійських аборигенів зараховують до найпримітивніших і найдикіших племен у світі.

«Вони, звичайно, не люблять білих, — розмірковував Томек. — Кук не зумів з ними порозумітися. Вони не прийняли від нього навіть блискучих скелець, кольорового полотна й харчів! Хіба це не Кук сказав, що єдиним їхнім бажанням було, аби ми якнайшвидше забралися з їхньої землі? Я нітрохи їм не дивуюся! — снував далі свою думку Томек. — Хто міг би бажати собі, щоб його рідний край завоювали чужинці?»

Розмірковуючи так, Томек почав щораз більше сумніватися в тому, як їх приймуть аборигени. Тому він скористався першою ж зручною нагодою, щоб поговорити про це зі Смугою та батьком.

— Я трохи побоююсь, чи захочуть австралійські аборигени допомагати нам під час полювання, — сказав Томек. — Адже вони, напевно, ніколи не чули про фірму Ґаґенбека, який спорядив нашу експедицію за дикими тваринами.

— Я також цілком упевнений, що австралійці не знають Ґаґенбека, — відповів Смуга, — але сподіваюся, що за належну винагороду вони з задоволенням візьмуть участь у нашому полюванні.

— Отже, ми їх просто наймемо для допомоги в полюванні? — здивувався Томек.

— Атож. Саме так ми й маємо намір зробити, — пояснив Смуга. — Гадаю, що це обійдеться дешевше, ніж перевезення відповідної кількості людей з Європи. Ми завжди