Томек у країні кенгуру - Альфред Шклярський

— Лише тому, що на дворі стало так чорно, як у негра… під сорочкою!

— Я знав, що ви жартуєте, — весело констатував Томек.

— Смійся, недовірку, смійся! А я ж прибіг по тебе, Анджею, щоб ти допоміг нам підняти канат, а то корабель може зачепити його щоглами, — закінчив боцман, жартівливо погрожуючи Томекові пальцем.

— Спробуй тепер заснути, Томеку. Я швидко повернуся, — сказав Вільмовський і спокійно вийшов із каюти.

Та тільки-но вони опинилися в коридорі, Вільмовський відразу з тривогою запитав:

— Що трапилось, боцмане?

— У приміщенні, де ми помістили тигра, хвилі пошкодили ілюмінатор, — офіційним тоном повідомив боцман. — Вода потоком ллється в середину корабля. Тигр кидається, мов скажений. Його треба негайно перевести в інше місце.

Не гаючи часу на з’ясування подробиць, вони побігли до приміщення із тваринами, перестрибуючи по кілька сходинок відразу. Становище було досить грізне. У приміщенні, де був тигр, набралося вже багато води, яка при кожному крені корабля обливала знервовану тварину. Двоє матросів намагалися заткати ілюмінатор мішками. Переконавшись у марності їхніх зусиль, Вільмовський наказав:

— Залиште ілюмінатор! Просуньте через клітку жердини. Спробуємо спочатку перенести клітку з тигром в інше місце, а потім полагодимо пошкодження.

Смуга й двоє матросів просунули через клітку з тигром міцні бамбукові жердини, а Вільмовський ножем перерізав линви, якими клітка була прив’язана до кілець у підлозі. У цей момент вода з подвійною силою ринула у відкритий ілюмінатор. Тигр із гнівним риком рвав кігтями бамбукове пруття клітки, намагаючись вибратися з води, що заливала її. З великими зусиллями матроси перенесли клітку з тигром до іншого приміщення, відтак зайнялися лагодженням пошкодженого ілюмінатора. Відтоді, як Вільмовський вийшов із каюти Томека, минуло щонайменше дві години. На превелику свою радість, Вільмовський застав сина в обіймах міцного сну.

Буря почала стихати тільки вранці. Щоправда, хвилі ще перекочувалися через корабель, а вітер час від часу вдаряв у борти, немов тараном, але безпосередня небезпека минула. Лише тепер частина екіпажу й Вільмовський змогли трохи відпочити.

Томек прокинувся й з подивом помітив, що вже настав день. Промені сонця весело заглядали в каюту через ілюмінатор. Хитавиця зменшилася, на підставі чого можна було зробити висновок, що буря вщухла ще вночі. Томек розстебнув пояс безпеки й сів на ліжку.

«Буря минула, — із задоволенням відзначив він, — піду, мабуть, трохи постріляю. Швидше перестане боліти голова…»

Незважаючи на те, що Томек почував себе ще не зовсім добре, він ретельно вмився й одягнувся. У кишеню штанів поклав дві пригорщі патронів і зі штуцером під пахвою вийшов у коридор. На кораблі панувала тиша, яку порушував лише глухий стукіт машин, що долинав із котельні. Томек зрозумів, що ще дуже рано.

«Тим краще, — зрадів він. — Ніхто не буде мені заважати, а сніданок… мені все одно ще не хочеться їсти».

Він спустився до трюму. Проходячи поблизу приміщень для тварин, Томек почув чи, можливо, йому здалося, що десь поруч грюкнули двері.

Він зупинився в очікуванні. Проте, крім рівномірного стукоту машин, нічого не було чути.

«Мабуть, мені здалося», — подумав Томек і попрямував до свого тиру. Опинившись у поперечному коридорі, він раптом помітив, що двері до приміщення з тигром відчинені. Раз по раз під час сильного коливання корабля стулка дверей грюкала об одвірок.

— Ось у чому річ, — пробурмотів Томек.

Він з обуренням подумав про недбалість корабельної вахти. Як можна залишати відчиненими двері у вольєр тигра?!

«Треба зачинити двері або повідомити про це батька й Смугу», — вирішив Томек.

Хлопець нерішуче зупинився. Він боявся заглянути до бенгальського тигра, хоча й знав, що звір перебуває в клітці. Одначе, якщо він піде скаржитись батькові на недогляд матросів, перш ніж сам виправить їхню помилку, то його легко можуть звинуватити в боягузтві.

«І так погано, і так недобре, — задумався Томек. — Зрештою, туди можна й не заглядати. Варто зачекати моменту, коли двері самі зачиняться, тоді можна буде взяти їх на засув. А потім розповім про все татові».

Томек зітхнув із полегкістю. Це був правильній вихід із становища. Він підійшов до дверей і, вибравши момент, ухопився за скобу й засунув засув.

«Ось і все», — зраділо подумав Томек. Він вирішив: «Оскільки наслідки недогляду усунено, потреба негайно будити й непокоїти батька відпала. Розповім йому про це згодом, коли вийду з тиру».

Томек вирішив погратися в полювання на тигрів. План гри він склав моментально: «Він, Томек, став славним звіроловом Яном Смугою. Мешканці бенгальського села благають його застрелити тигра, який уже давно не дає їм спокою. Звичайно, йдучи на полювання, він нікому не дозволяє супроводжувати його, тому що таке полювання дуже небезпечне. Загорожа, куди навідується хижак, — у тирі, а тигра буде зображати бляшанка, підвішена, як звичайно, до стелі; кружечки, намальовані на ній крейдою, — це очі кровожерливої бестії».

Томек швидко зарядив штуцер і підбіг до дверей. Одним стрибком він опинився в тирі, зачинив за собою двері й притулився до них спиною. Глянув, намагаючись знайти ціль і вистрілити в неї, як раптом… на чолі в нього виступив холодний піт. Широко розплющеними очима він дивився на жахливе видовище, від якого холонула кров у жилах і крик завмирав на вустах. У протилежному кутку приміщення стояв блідий, як стіна, Смуга, а за два чи три кроки від нього причаївся готовий до стрибка найсправжнісінький бенгальський тигр, грізно вишкіривши гострі білі ікла.

Томекові потемніло в очах. Ноги підломилися під ним. Він швидко заплющив очі, гадаючи, що це жахливий сон. Лише за хвилю, що здалася йому вічністю, почув голос Смуги, який тихо, але твердо сказав:

— Спокійно, тільки спокійно, не треба хвилюватися…

У відповідь почулося глухе, грізне гарчання тигра.

Раптом Томека осяяла ідея.

Адже Смуга не дозволить скривдити його. Він розплющив очі… Тигр змінив положення. Він повернувся до Смуги боком і люто дивився на обох ворогів. На загривку розлюченого звіра шерсть стала сторчма. Він грізно роззявив пащу, вищиряючи білі як сніг ікла.