Лабіринт - Кейт Мосс
Крамар розклав свій товар на показ по колу: зелені, жовті, руді, коричневі, червоні й охристі спеції. Попереду лежали розмарин, петрушка, часник, календула та лаванда, а далі — дорожчі приправи, як-от кардамон, мускатний горіх і шафран. Саже не розпізнав більше жодного зілля, але з нетерпінням чекав нагоди розповісти бабусі про все, що він бачив.
Він спробував підступитися ближче, щоб краще розгледіти приправи, аж раптом сарацин гримнув, і голос його був схожий на удар грому. Його важка темна рука схопила худенький зап’ясток злодюжки, що намагався витягти монетку з вишитого гаманця, який звисав на покрученому червоному мотузочку на поясі сарацина. Чоловік схопив хлопця за голову та штовхнув його назад, до жінки, яка почала було репетувати. Одразу ж збігся натовп.
Саже тихцем вислизнув звідти. Він не хотів ускочити в халепу.
Хлопчик забрів на майдан, де стояла таверна Святого Іоанна Євангеліста. Оскільки він не мав із собою грошей, йому спало на думку виконати якесь доручення в обмін на кухоль пива. Потім він почув, як хтось його покликав.
Повернувшись, Саже помітив одну з подруг своєї бабусі, пані Марті, яка сиділа зі своїм чоловіком біля ятки, махаючи рукою, щоб привернути його увагу. Жінка була ткалею, а її чоловік чесальником. Найчастіше їх можна було знайти на тому ж самому місці — там, де вони чесали, намотували та готували вовну й нитки.
Саже помахав їм у відповідь. Як й Есклармонд, пані Марті сповідувала нову релігію. Її чоловік, пан Марті, не був віруючим, одначе приходив разом із дружиною до будинку Есклармонд, щоб послухати проповіді «добрих людей».
Пані Марті розтріпала волосся Саже.
— Як ти, молодий чоловіче? Ти так виріс цими днями, що ледве тебе впізнала.
— Добре, дякую, — відповів хлопчик. Потім обернувся до чоловіка, що змотував шерсть у клубки, готові до продажу.
— Добридень, пане.
— А як Есклармонд? — поцікавилася пані Марті. — З нею також усе гаразд?
— Усе пречудово, як завше.
— Вона не змінюється, — посміхнулася жінка.
— Ну й добре.
Саже всівся долі біля її ніг, схрестивши ноги і споглядаючи мотальне колесо, що крутилося без упину.
— Пані Марті, — звернувся хлопець перегодом, — а чому ви не приходите більше до нас молитися?
Її чоловік припинив свою роботу й обмінявся з дружиною збентеженими поглядами.
— Ти знаєш, — промовила пані Марті, не дивлячись на Саже, — ми такі заклопотані цими днями. Важко знайти час поїхати до Каркассони тоді, коли хочеться.
Вона поправила пряжу і знову взялася до роботи. Звук намотування нитки заповнив тишу, що запала між ними.
— Бабуся сумує за вами.
— Я також сумую за нею, але друзі не можуть завше бути разом.
Саже насупився.
— Але чому тоді...
Пан Марті раптом поплескав його по плечу.
— Не розмовляй так голосно, — промовив він тихо. — Ці слова краще тримати при собі.
— Що краще тримати при собі? — спитав Саже, не розуміючи. — Я ж тільки хотів...
— Ми чули, Саже, — сказав пан Марті, глянувши через плече, — весь базар чув. А тепер жодного слова більше про молитви, гаразд?
Спантеличений тим, що через нього так розсердився пан Марті, Саже звівся на ноги. Пані Марті повернулась до чоловіка. Здавалося, вони забули про нього.
— Ти повівся надто грубо з ним, Роже, — прошипіла вона, — він же лише маленький хлопчик.
— Досить бодай однієї людини з довгим язиком, і ми пропали. Не можна так ризикувати. Якщо люди думатимуть, що ми пов’язані з єретиками...
— Та невже? — вона вишкірилася. — Він же тільки дитя!
— Не хлопчик, а Есклармонд. Усі знають, хто вона. І якщо стане відомо, що ми ходимо молитися в її дім, нас теж звинуватять у відданості вченню «добрих людей» і будуть переслідувати.
— То ми відмовляємося від своїх друзів просто через те, що ти почув кілька страшних оповідок?
