Закон Хроноса - Томас Тімайєр

Пфефферкорн, Віллі, Берт і Мицик зняли чорний

ящик і обережно опустили його на землю.

— Що там таке? — прохекав Мицик.— У вас там

ціла скриня золота?

— Дещо набагато цінніше,— відповів Гумбольдт.

— Того, що перебуває всередині, у жодному разі не можна торкатися голіруч,— сказав Пфефферкорн.— А то можна легко перетворитися на пил. Повірте, я знаю, про що кажу. Я заміряв,— там усі десять гігаватів. Не обманюйтеся його зовнішнім виглядом.

— Саме для цього тобі потрібний Герон? — поцікавився Оскар.— Вантаж не заподіє йому ніякої шкоди?

— Так, це одна із причин,— відповів Гумбольдт.— Іншу назву трохи пізніше. Оскаре, допоможеш відчинити?

Юнак підійшов з іншого боку й узявся за кришку.

— На рахунок три. Раз, два, три.

Усі замружилися від червоного світла. Коли отямилися,

затамувавши подих, зазирнули всередину

ящика.

— Це рубін? — у здивованих очах Лєни відбилося

світло кристала.

— Ні, це не рубін,— відповів Гумбольдт.— Це

камінь із Атлантиди. Принаймні, його шматок. Шар-

лотта й Оскар пам’ятають, що нам його подарував

Александр Ліванос. Йому здалося, що настане день,

і камінь нам знадобиться. І він мав рацію.

— Він чудовий,— зітхнула Лєна.— Звідки він з’явився?

— Нібито з глибини землі,— сказав Гумбольдт.— Ліванос розповідав, що технологія роботи з кристалами в Атлантиді була добре розвинена. Завдяки їй вони будували літаки, одержували світло, робили зброю. Але великою була й жага мати цю енергію. Кристал тріснув. Сильний вибух зруйнував острів, зануривши Атлантиду в море й викликавши приливну хвилю, досить сильну, щоб знищити мінойську імперію. Перед нами один із останніх уламків каменю, що залишилися.

— І що ви хочете з ним зробити?

— Зараз побачите,— дослідник вийняв із кишені ключ і відімкнув двері сараю.— Заходьте, не бійтеся.

Він увійшов у півморок першим, Оскар і його друзі пройшли за ним.

Хатина була метрів чотири завширшки й метрів вісім завдовжки. Крізь маленьке віконце фасаду проникав самотній промінь світла, що освітлював дивну конструкцію посередині.

Оскарові не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що перед ним точна копія машини часу з лабораторії дослідника, тільки набагато більша. Сріблясті кола були метрів по три в діаметрі й блищали так, немов були зроблені з чистого срібла. Стінки кулі в центрі складалися з тонких переплетених дротів, завдяки чому можна було зазирнути всередину. Там були м’які крісла з ручками й панель управління. Крісла були оснащені ременями безпеки.

Гумбольдт узяв ганчірочку й протер металеві частини.

— Любі друзі, дозвольте представити вам «Хронос-1». Першу абсолютно робочу машину часу. На її розробку я витратив два роки життя й половину статку, і все ж таки без допомоги мого доброго друга Юлія Пфефферкорна я б ніколи її не закінчив. Дозвольте висловити йому величезну подяку,— він приклав руку до грудей і злегка вклонився.

Пфефферкорн гордовито підняв підборіддя.

Оскар із друзями підкралися до апарата, як миші до сплячої кішки. Ніхто не сказав ані слова. Першим отямився Мицик.

— За допомогою цієї штуки ви подорожуватимете в часі? Це схоже на ярмарковий атракціон!

— Цей ярмарковий атракціон, як ти його назвав,— найскладніша технічна конструкція по цей бік екватора,— м’яко посміхнувся Гумбольдт.— Він складніший, ніж найновіший автомобіль. Він настільки тонкий, що можна написати безліч книжок і ні на крок не наблизитися до його справжньої таємниці. Але не хочу набридати вам деталями. Факт полягає в тому, що за допомогою цієї машини один або кілька людей можуть подорожувати в часі. Уперед або назад, на тиждень, місяць або роки — зовсім неважливо. Можливо, навіть до самого початку часів, якщо знадобиться. Причому, мені здається, що світ у момент свого зародження був би не найкращим для нас місцем. Жара й отруйні випари швидко б нас погубили,— він хитро посміхнувся Мицику.— Але роботу ще не закінчено. Нам потрібно розв’язати кілька серйозних завдань, і розібратися з ними нам допоможе Герон. Героне, ти готовий?

— Автоматизований пристрій Т-301 до роботи готовий.

— Дякую,— Гумбольдт відкрив верхню частину кулі й витяг звідти драбинку.— Спробуй, чи зможеш ти піднятися.

Маленький робот переконався, що сходи витримають його вагу, і почав важко підніматися вгору. На це пішло досить багато часу.

— Ти зможеш рухатися в кабіні?

— Тут достатньо вільного місця.

— Чудово. Мені хотілося б, щоб ти пройшов до панелі управління. Бачиш механічний таймер? Він розташований в самому центрі панелі?

— Латунний диск із цифрами?

— Правильно. Це механічний таймер, який ми, на жаль, не можемо використовувати через його неточність. Твій хазяїн розповідав, що в тебе є вбудований електричний лічильник — внутрішній годинник.

— Мій хронометричний вузол.

— Точно,— посміхнувся Гумбольдт.— Ти зможеш переставити його, якщо знадобиться?

— Так.

— Чудово. Спробуй, чи зможеш ти підключити його до центрального пульта. Білий штекер у нижній частині панелі управління.

Герон знайшов штекер, відкрив клапан на грудях, витяг звідти кабель і спробував приєднати його до панелі. Після декількох спроб він похитав головою.

— Гніздо не підходить. Потрібен штекер французького стандарту.

— О, так, я забув. Ці вже мені стандарти,— зітхнув Гумбольдт.— Чи домовляться колись європейці з приводу уніфікації всіх величин? Юлій, подивися, будь ласка, чи немає в тебе в сумці із запчастинами адаптера?

Винахідник покопирсався в наплічній сумці й швидко знайшов потрібну річ. За кілька хвилин він замінив білий німецький штекер із кераміки на французький чорний металевий. Оскар не міг намилуватися, з якою швидкістю й точністю працює Пфефферкорн. Гумбольдт увімкнув допоміжний генератор. Апарат