Закон Хроноса - Томас Тімайєр

— Берте, принеси-но зі стайні лом. Відкриємо ящик на вулиці.

— Що ж там таке? — не витримала Лєна.

— І хто відправник? — Оскар спробував прочитати напис на папері.

— Майте терпіння,— сердито пробурчав Гумбольдт.— Краще б мені допомогли! Ось і Берт із ломом,— він склав аркуш і сунув у кишеню.

Спільними зусиллями їм удалося відламати передній бік ящика. Назовні посипалася тирса. Добре всетаки, що Гумбольдт вирішив відкрити ящик на вулиці. Якби вони зробили це в будинку, відразу довелося б займатися прибиранням. Зверху лежав лист. Дослідник розпечатав конверт і пробіг очима листа. Обличчя в нього розпливлося в посмішці.

— Гарні новини? — поцікавився Оскар.

— Дуже. Віник, мерщій! Приберіть тирсу. Наш гість не повинен чекати.

— Гість? — здивувалася Шарлотта.— Там тварина? — позадкувала вона.

Гумбольдт гмукнув:

— Гадаєш, тварину відправили б у ящику без єдиної дірочки? Де віник? Ану ж бо, усі до справи, швидше буде.

За кілька хвилин вони витягли вміст і спантеличилися ще більше. Перед ними стояло щось із червонуватого блискучого металу заввишки приблизно з метр, із двома руками та двома ногами. На квадратній голові замість очей було два прорізи й кругла діра замість рота. Тіло було прямокутним, із безліччю миготливих кнопочок.

— Що це таке? — запитав Віллі.— Дуже схоже на іграшку.

— Який забавний,— розчулилася Лєна.— Маленький залізний чоловічок.

Гумбольдт посміхався.

— Іграшка! І не мрійте! Дозвольте представити, це Герон. Неповторна механічна людина Нікола Тесли. Оскаре, Шарлотто, пам’ятаєте його? Ми зустрічалися на Ейфелевій вежі.

— Звісно, пам’ятаємо,— кивнула Шарлотта.

— Він проводив експерименти з блискавками,— додав Оскар.

— Саме так. І ось вам його винахід!

— Але навіщо? — здивувався Оскар.

— Тому що я його попросив,— відповів Гумбольдт.— Подумав, що Тесла зможе нам допомогти з дослідами.

— Хто такий цей Тесла? — втрутився Віллі.— Ми маємо його знати?

— Ти що, не пам’ятаєш? — Лєна тицьнула його в бік.— Нам же про нього розповідали. Нікола Тесла — один із найбільших винахідників! Справжній геній. Дехто вважає, що він навіть важливіший, ніж Томас Едісон.

— Безсумнівно,— Гумбольдт розгладив листа.—

Саме тому я до нього й звернувся. Послухайте, що він пише:

«Шановний пане фон Гумбольдт. Отримав Ваше повідомлення й вітаю Вас із таким сміливим проектом. Я вже давно ношуся з ідеєю сконструювати подібну машину часу, але в мене просто бракує часу. Чи не іронія це? Бракує часу, щоб побудувати машину часу. Але, можливо, мені вдасться скоротити термін, якщо я надішлю Вам свого помічника Герона. Якщо випробування будуть успішними, буду дуже вдячним, якщо Ви поділитеся зі мною своїми спостереженнями. Бажаю Вам удачі! Будь ласка, будьте обережним і не наражайте на небезпеку ні себе, ні своїх друзів.

Із найкращими побажаннями, Нікола Тесла».

Гумбольдт посміхнувся.

— Фантастика, правда? Він надіслав нам Герона, щоб ми, нарешті, змогли почати наші досліди! Жест, гідний винахідника!

Хлопці оточили залізну людину, потягнулися руками до прохолодної металевої поверхні. На дотик він був дуже гладеньким і холодним. Мицик спробував підняти його руку, але нічого не вийшло. Начебто частини машини були надійно загвинчені.

— Напевно, він зламався,— розчаровано простягнув хлопчик.— Може, стукнувся під час транспортування.

— Його просто потрібно увімкнути,— втішив його Гумбольдт.— Чекайте, десь має бути інструкція. Ага, ось вона. Оскар, подивися, де там у нього кнопка пуску?

Оскар погортав книжечку. Усе виглядало неймовірно складно: маса діаграм і схем. Він відкрив зміст.

— Ось! Вимикач справді є. Він десь на потилиці. Там, де голова переходить у шию.

— Здається, це він,— клацнув кнопкою Гумбольдт.

Пролунало тихе гудіння. Очі в робота засвітилися, він зробив кілька кроків, повернув голову й підняв руку. Із квадратної голови долинуло якесь дзижчання.

Коли ніхто не відповів, Герон повторив дзижчання. Оскар із Шарлоттою перезирнулися. Схоже на якісь слова, але складно розібрати.

— Гадаєте, він із нами розмовляє? — запитав Берт.

— Незрозуміло,— відповів Оскар.— Почекайте, в інструкції дещо написано про передачу звукових сигналів.

— Дай сюди,— вихопила книжку Шарлотта.— Що тут у нас? Ага, ось список,— вона провела пальцем по буквах.— Перелік звукових сигналів,— заявила вона.— Повний словник Герона. Що він щойно сказав? Схоже на «Раттер, раттер, квич, квич»… Подивимося, чи знайдуться такі…— Вона досить довго шукала, і, зрештою, обличчя її опромінила посмішка.— Здається, він сказав «Привіт».

Оскар опустився на землю й простягнув роботові руку:

— Привіт, Героне! Як твої справи?

Герон не звернув на руку ніякої уваги й знову задзижчав. Начебто спрацював касовий апарат.

— Він говорить: «Мої справи добре»,— переклала Шарлотта й розсміялася.— Диво! Він уміє розмовляти!

— Досить складний спосіб комунікації,— зітхнув Гумбольдт.— Можливо, Тесла й вивчив ці звуки напам’ять, але для нас це занадто трудомістко. Нам потрібно щось простіше,— він потер рукою підборіддя й задумливо оглянув Герона.— Якщо не вийде спростити, все полетить у тартарари. Цікаво…

— Лінгафон! — підстрибнула Лєна.

— Точно! — погодився дослідник.— Якщо це вийшло з Вілмою, то спрацює і з Героном. Попрошу Пфефферкорна налаштувати прилад. Берте, запрягай коней. Нам потрібно до міста!

День потому, субота, 12 червня 1895…

— М ене звати Герон… Повністю автоматизований пристрій типу Т-301… Мене сконструював Нікола Тесла… Зданий в експлуатацію 26 березня 1892 року… Патентний номер…

— Дякую, Героне, напевно, досить,— Гумбольдт поплескав по корпусу, й залізний чоловічок замовк.— Ну, що я вам обіцяв?