Атлантида - Девід Гіббінс

Жестом указавши на мапу, що висіла на стіні в нього за спиною, Гобі продовжив:

— Це звичайна історія. Після розпаду Радянського Союзу Казахстан здобув незалежність. Але країною все одно керувала людина, що була при владі за часів Комуністичної партії. Корупція зростала, демократія була лише позірною. Незважаючи на запаси нафти й іноземні інвестиції, становище у країні погіршувалося, зростала внутрішня напруга. Народні заворушення надали росіянам привід увести до країни армію, яку було виведено лише після кривавої війни. Патріотичні сили втратили свої колишні позиції, настав час анархії.

— І тоді прийшли бандити, — перервав його Костас.

— Саме так. Повстанці, що колись билися з росіянами, тепер сперечаються між собою за право заповнити вакуум влади. На місце ідеалістів першого періоду незалежності прийшли головорізи та релігійні екстремісти. Вони узурпували владу в країні, не цураючись безжальних убивств і відвертого грабунку. Поділивши батьківщину на дрібні вотчини, наче середньовічні барони, вони завели свої власні армії та нажили великі гроші на наркотиках і торгівлі зброєю.

— Я десь читав, що Казахстан поступово стає найбільшим у світі виробником опіуму та героїну, — сказав Костас.

— Це правда, — підтвердив Гові. — І саме ця людина контролює більшу частину наркопотоку. Журналісти, яких запрошують зустрітися з ним, описують його як люб’язного господаря, завзятого колекціонера, який збирає предмети мистецтва й антикваріат у величезних кількостях. — Гові помовчав та оглянув стіл. — Але попри все він смертельно небезпечний псих.

— І як давно він спостерігає за нами? — поцікавився Джек.

— Вони з’явилися у зоні видимості двадцять чотири години тому, відразу після того, як Костас подзвонив тобі в Александрію, — відповів Йорк. — Супутникова система стеження вже встигла попередити нас про потенційно ворожих прибульців, звичайний чи військовий корабель без міжнародних розпізнавальних знаків.

— І саме тоді ви змінили позицію?

Тепер «Сіквест» стояв не над атолом, а приблизно у двох морських милях від затонулого корабля.

— Але лише після того, як ми замінували це місце пузирчастими мінами.

Катя питально подивилася на Джека.

— Це винахід Міжнародного морського університету, — пояснив той. — Мініатюрні контактні міни розміром із кульку для настільного тенісу, з’єднані за допомогою моноволокна, наче екран із пузирців. Вони обладнані фотоелектричними сенсорами, що реагують на рух водолазів і підводних апаратів.

Костас подивився на Йорка:

— Що ми можемо зробити?

— Хай там що ми робитимемо, це буде безглуздя. — Голос Йорка був невиразним і позбавленим будь-яких емоцій. — Нам оголошено ультиматум. — Він передав Джекові аркуш, що тільки-но надійшов електронною поштою. Джек швидко пробіг текст очима. Його обличчя анітрохи не видавало бурі, що вирувала в його душі.

— «„Сіквесте“, це „Гриф“. Або ви до восьмої залишаєте це місце, або будете знищені».

Костас глянув на аркуш:

— Він не марнує часу на пустопорожні балачки, так?

Наче викликаний цими словами, почувся гуркіт, мов від літака, що летить низько над землею, а потім гучний вибух десь поруч із носом корабля. Том Йорк різко обернувся, щоб побачити, як ілюмінатор облила біла хвиля, залишивши після себе піняві сліди. Снаряд розірвався зовсім близько.

— Ах ви вилупки! — крізь стиснуті зуби промовив Йорк. У його голосі відчувалася лють професійного військового моряка, який не має змоги гідно відповісти на такий виклик.

Цієї миті почала тріскотіти рація, і Йорк сердито натиснув кнопку, перемикаючи на гучний зв’язок, щоб розмову могли чути всі присутні.

— Це «Сіквест». — Капітан ледь стримувався, його голос більше нагадував гарчання. — Повідомте про свої наміри. Прийом.

За кілька секунд пролунала відповідь. Протяжна гортанна вимова не залишала сумнівів у тому, що власник цього голосу — росіянин.

— Доброго дня, капітане Йорк, майоре Гові. І докторе Говард, я гадаю? Наші вітання. Це «Гриф».

Після невеличкої паузи співрозмовник промовив:

— Вас попередили.

Йорк із виразом презирства на обличчі вимкнув рацію та відкрив якусь ляду біля того місця, де він стояв. Перед тим як потягнути за важіль, розташований під лядою, він подивився на Джека і вже спокійним холодним голосом сказав:

— Бойова тривога.

Не минуло й кількох хвилин після виття сирени, а «Сіквест» уже перетворився з дослідницького судна на військовий корабель. Щойно «Гриф» з’явився на обрії, обладнання для підводних робіт було сховано. Тепер група техніків у спеціальних білих комбінезонах працювала у збройному відсіку «Сіквеста», розташованому ближче до носа корабля. Як виявилося, «Сіквест» був обладнаний подвійною 40-міліметровою гарматою «Бреда L70», модифікованою згідно з вимогами ММУ Спадкоємниця відомої зенітної установки часів Другої світової війни «Бофорс», ця гармата мала механізм подвійної подачі й стріляла розривними та бронебійними снарядами зі швидкістю 900 пострілів за хвилину. Установка зазвичай була схована у спеціальній шахті, але тепер її підняли на палубу.

Усі члени команди й науковці, що не брали участі в бойових діях, зібралися навколо підводного рятівного апарата «Нептун-ІІ», яким був обладнаний «Сіквест». Апарат міг досить швидко потрапити до грецьких територіальних вод і опинитися під захистом тамтешнього вартового корабля, що мав вийти з критського порту протягом години. Також «Нептун-ІІ» мав забрати ритон у формі бичачої голови та інші цінні предмети, знайдені вже після останнього відльоту гелікоптера до Карфагена.

Йорк провів людей до ліфта. Вони спустилися вниз, у відсік, розташований глибоко під ватерлінією. Двері відчинилися, і вони побачили приміщення з металевими стінами, які дещо нагадували інтер’єр літальної тарілки.

Йорк подивився на Катю, побарабанив пальцями по блискучій поверхні стіни та сказав:

— Це командний відсік. Армована титаном сталь у двадцять сантиметрів завтовшки. Цей відсік може непомітно відділитися від «Сіквеста» — він виготовлений за допомогою тієї самої технології «Стеле», яку було застосовано при виготовленні підводного апарата.

— Він здається мені якимось величезним пристроєм для катапультування, — всміхнувся Костас. — Або командним модулем космічного корабля.

— Маю надію, ця штука не викине нас у космос? — спитала Катя.

Йорк щось сказав рацією, і круглі двері відкрилися. Пригашене червоне світло від батарей, розташованих на панелі управління, надавало приміщенню трохи дивного вигляду. Люди, пригнувши голови, пройшли всередину, і Йорк, покрутивши металеве коліща, зачинив двері.

Кілька членів команди були зайняті підготовкою стрілкової зброї — вставляли магазини, збирали автомати. Катя підійшла, взяла до рук автомат і з виглядом знавця вставила магазин.

— «Енфілд SA80-2», — зазначила вона. — На озброєнні британської армії. Тридцятизарядний магазин, калібр 5,56 міліметрів. Конфігурація «бул-пап», руків’я розташоване попереду магазина, що зручно для дій в обмеженому просторі. Інфрачервоний чотирикратний оптичний приціл — це непогана річ, але запропонуйте мені новий «Калашников АК-102»,