Атлантида - Девід Гіббінс

Сонце вже сідало, і його проміння надавало рожевого відтінку водам Великої гавані. Після надвечірньої перерви вчені повернулися до конференц-зали. Попри багатогодинне сидіння біля столу над безцінним документом, ніхто жодним чином не показував своєї втоми. Усіх охопило піднесення: адже їхнє відкриття могло стати ключем до минулого, змінити всі уявлення про засади цивілізації.

Ділен відкинувся на спинку стільця й промовив:

— Джеку, повернімося до того символу, який ти бачив раніше.

У цю мить до дверей хтось гучно постукав, і до приміщення зазирнув молодий чоловік:

— Вибачте, професоре, невідкладна справа. Докторе Говард, це вас.

Джек підійшов і взяв із рук юнака мобільний телефон. Ставши так, щоб розмови не чули інші, він сказав:

— Говард слухає.

— Джеку, це Костас. У нас тут може статися дещо жахливе. Терміново повертайся на «Сіквест»!

5

Джек потягнув за важіль управління, і гелікоптер «Лінкс» зупинився в повітрі. Звичайне ревіння його ґвинта змінилося тихим постукуванням. Джек налаштував радіозв’язок у своїх навушниках і злегка натиснув ліву педаль, одночасно запускаючи хвостовий ґвинт на повну потужність. Це розвернуло гелікоптер, і внизу відкрився чудовий краєвид. Джек повернувся до Костаса, і вони вдвох стали дивитися у відкриті дверцята.

За кілометр під ними лежало тліюче серце Тіри. Вони висіли над затопленими водою залишками величезної кальдери, схожої на гігантську розбиту шкаралупу яйця, ламані краї якої виступали над водою. З моря тяглися вгору обривисті стрімчаки. Просто під гелікоптером була розташована скеля Неа-Камені, тобто «щойно згоріла»; її поверхня була випаленою і мертвою. Крізь камінь просочувалися хмарки диму — вулкан знову почав пробиватися крізь земну кору. Джек подумав, що це тривожний знак, передвістя можливого лиха, — наче перед ними був бик, який пирхає, загрібає землю та ось-ось кинеться вперед.

У навушниках почувся механічний, але дедалі чіткіший для Джека голос Каті:

— Яке величне видовище! Африканська та євразійська плити труться одна об одну, породжуючи більше землетрусів і вулканів, ніж будь-де на землі. Не дивно, що грецькі боги були такими жорстокими. Заснувати тут цивілізацію — це все одно, що збудувати місто на тектонічному розламі.

— Певна річ, — відповів Костас. — Але без тектонічних зсувів вапняк ніколи не обернувся б на мармур. Не було б ані храмів, ані скульптур. — Він показав рукою на стрімкі стіни скель. — А як щодо вулканічного попелу? Це просто неймовірна річ. Римляни відкрили, що коли додати його до вапняного розчину, отримаєш цемент, здатний застигати навіть під водою.

— Це так, — погодилася Катя. — Крім того, вулканічний попіл породжує надзвичайно родючий ґрунт. Рівнини довкола Етни та Везувію були житницею стародавнього світу.

Джек про себе посміхнувся. Костас був вельми небайдужий до панночок, до того ж у них із Катею виявилася спільна пристрасть до геології — головна тема розмови протягом усього шляху від Александрії.

«Лінкс» повертався після відвідування Морського музею в Карфагені, коли Костас отримав тривожний сигнал від Тома Йорка, капітана «Сіквеста». Костас відразу скерував дзвінок на телефон Джека та повернув на південь, до Єгипту. Посадивши гелікоптер, він із кабіни спостерігав, як Джек швидко прощається з Діленом і Гібермаєром. Вони, мабуть, були розчаровані від’їздом Джека, але розуміли ситуацію: обличчя їхні відбивали хвилювання з приводу прикрих звісток.

Джек уже знав, що Катя була досвідченим водолазом, і коли вона підійшла до нього на балконі та спитала, чи не можна їй приєднатися до них із Костасом, він просто не міг їй відмовити.

— У мене з’явився шанс опинитися в центрі подій, — сказала вона, — і на власні очі побачити, що так бентежить сучасних археологів.

Її помічниця Ольга тим часом мала терміново повернутися до Москви.

— Ось він.

Вони подивилися вперед, на схід, і побачили біля самого обрію силует «Сіквеста». Тіра залишилася далеко позаду. Коли вони підлетіли ближче, блакитна вода Середземного моря потемнішала, наче затінена хмарою. Костас пояснив, що під водою розташований вулкан, вершина якого виступає з безодні, наче гігантський атол.

Джек увімкнув зв’язок.

— Я не сподівався знайти тут корабель, — сказав він. — Верхівка вулкана перебуває приблизно в тридцяти метрах під водою: це надто глибоко, щоб створити риф. Мінойський корабель потопило щось інше.

Вони зависли просто над кораблем і почали знижуватися в напрямку майданчика на кормі. Коли альтиметр показав п’ятсот футів, стали помітні посадкові знаки.

— Але нам надзвичайно поталанило, що корабель затонув саме тут, у місці, де можуть працювати наші водолази. На обширі в кількасот миль це єдине місце, де глибина дна становить менше від п’ятисот метрів.

У навушниках знову почувся голос Каті.

— На твою думку, корабель затонув у шістнадцятому столітті до нашої ери. Може, його потопила одна з тих каменюк, що їх розкидала Тіра під час вибуху? Я розумію, тут чималенька відстань, але…

Вони вже встигли перейти на «ти».

— Цілком можливо! — впевнено промовив Джек. — Як не дивно, це також може пояснити і той факт, що корабель у чудовому стані. Раптова катастрофа потопила судно, й воно опустилося на глибину приблизно в сімдесят метрів від вершини.

Костас сказав:

— Імовірно, причиною був землетрус, що стався за декілька днів до вибуху вулкана. Нам відомо, що тіряни дістали попередження заздалегідь і спромоглися відпливти, захопивши найцінніші свої речі.

Джек кивнув.

— Мабуть, вибух дощенту знищив усе на багато миль навкруги, — вів далі Костас. — Але це було лише початком. До кальдери хлинула вода, створивши цунамі заввишки в сотню метрів. Ми зараз досить близько від Тіри, і хвилі просто не встигли б утратити свою руйнівну силу. Вони б розтрощили будь-який корабель на своєму шляху, залишивши тільки дрібні уламки. Наш корабель уцілів лише тому, що зупинився на глибині, якої не сягнуло цунамі.

Гелікоптер завис десь у тридцяти метрах над «Сіквестом» — Джек чекав на дозвіл сісти. Він скористався з цієї можливості, щоб оглянути свою гордість і радість. За майданчиком для гелікоптера та надувними рятівними човнами «Зодіак» був розташований триповерховий житловий комплекс, спроможний розмістити п’ятдесятьох осіб. Довжина «Сіквеста» становила 75 метрів, тож він був удвічі більший від «Каліпсо» Жака-Іва Кусто. Його збудували за особливим замовленням у доках Фінляндії, які стали відомими завдяки створенню суден класу «Академік» для російського Інституту океанології. Як і вони, «Сіквест» мав ніс і поворотні двигуни, сконструйовані для кращого швидкісного позиціонування, що дозволяло йому втримуватися над конкретною точкою морського дна; також він був обладнаний автоматизованою системою балансування, яка підтримувала корабель у незмінному положенні, регулюючи циркуляцію води у спеціальних баках. «Сіквестові» було більш як десять років, і його вже, мабуть, варто було