Атлантида - Девід Гіббінс
До них підійшли Гібермаєр та Ділен, і дискусія знов розгорнулася навколо знахідки.
— Мене завжди спантеличувало те, що Солон не залишив звіту про візит до Єгипту, — сказала Катя. — Він був видатним ученим, можливо, найвидатнішим серед своїх сучасників.
— А чи міг такий звіт бути написаний у самому храмі? — спитав Джек у Гібермаєра. Той, перш ніж відповісти, протер свої окуляри та мокре від поту чоло.
— Це можливо, хоча малоймовірно. Єгиптяни вважали письмо за божественний дарунок Тота, писаря богів. Оголосивши знання священним, жерці тримали його під своїм контролем. Тож присутність чужинця, який щось пише у храмі, могла вважатися за блюзнірство.
— Якщо це так, то ставлення єгиптян до Солона, швидше за все, було не дуже приязним, — зауважив Джек.
Гібермаєр кивнув:
— Так, ті, хто несхвально ставився до рішення верховного жерця поділитися знаннями з греком, напевно, недолюблювали його. Доглядачі з храму ставилися б до його присутності як до образи богам. — Гібермаєр скинув піджак і підкотив рукава. — Крім того, греки як нація збуджували неприязнь єгиптян. Фараони лише віднедавна дозволили чужинцям започаткувати торговельну колонію в Наукратісі, розташованому в дельті Нілу. Греки були спритними торговцями, навченими досвідом спілкування з фінікійцями, тоді як Єгипет багато років залишався закритим від усього світу. Єгиптяни, що доручали свої товари грецьким купцям, нічого не знали про жорсткі реалії світу торгівлі. Ті з єгиптян, хто не отримував прибутку відразу, почувалися ошуканими та зрадженими, й це також не додавало грекам популярності.
— Тож ви припускаєте, — перервав його Джек, — що Солон таки склав свій звіт, але його якимось чином забрали?
Гібермаєр кивнув:
— Так, це ймовірно. Можете уявити собі, який це був учений: захоплений до нестями, він майже не звертав уваги на реалії довколишнього світу. І наївний. Мабуть, він ніс із собою чимало золота, й персонал храму міг про це знати. Він був би легкою здобиччю під час своїх нічних подорожей пустелею від храму до поселення, в якому він зупинився.
— Тож не виключено, що на Солона влаштували у пустелі засідку та пограбували, а його записи розірвали й викинули. Через деякий час хтось підібрав частини папіруса та використав їх для савану мумії. Цей напад стався після останнього відвідування храму Солоном, відтак, утрачені були всі його записи, — сказав Джек.
— А як вам такий варіант, — продовжив Гібермаєр. — Його так сильно вдарили, що він майже втратив пам’ять, зокрема нічого не пам’ятає про своє останнє відвідування храму. Людина він уже літня, і пам’ять його й без того стала слабкою. Повернувшись до Греції, він більше ніколи нічого не писав, охоплений соромом від усвідомлення того, як багато втратив через власну необачність. Він лише переказав скорочений варіант того, що міг згадати, кільком близьким друзям.
Ділен із помітним задоволенням слухав, як два його колишні студенти ведуть наукову дискусію. Коли разом сходилися такі люди, два плюс два, так би мовити, починало дорівнювати п’яти: контакт інтелектів породжував нові оригінальні ідеї.
— Прочитавши текст та порівнявши його з історією, що її переказав Платон, я дійшов у цілому аналогічного висновку, — сказав професор. — Невдовзі ви збагнете, що саме я маю на увазі. Пропоную повернутися до конференц-зали.
Вони пішли з балкона. Прохолода та вогкість, що їх давали старі стіни, після нестерпної спеки були надзвичайно приємними. Учені з нетерпінням чекали, доки Ділен збирав докупи думки, стоячи перед фрагментом папіруса.
— Я вважаю, що цей запис зроблено з диктування, — промовив він. — Текст писано похапцем, і композицію важко назвати бездоганною. Це лише клаптик оригінального сувою, який міг нараховувати тисячі рядків. До нас дійшли лише два короткі абзаци, розділені проміжком завширшки приблизно в шість рядків. Посередині розташований цей знак, підписаний словом «Атлантида».
— Я його вже десь бачив, — заявив Джек, нахилившись над столом і вдивляючись у химерний знак.
— Так, я знаю, — сказав Ділен, відірвавшись від своїх записів. — Але, якщо дозволите, я розповім про це трохи пізніше. Не сумніваюся, що рядки написано у скрипторії при храмі в Саїсі, і писав їх Солон, який сидів і слухав верховного жерця.
— Жерця звали Аменхотеп, — Гібермаєр ледь стримував хвилювання. — Минулого місяця, під час розкопок у храмі Нейт, ми відшукали фрагмент переліку верховних жерців храму часів XXVI династії. Згідно з нашою хронологією, коли Солон відвідував храм, Аменхотеп мав уже понад сто років. У Британському музеї навіть є його статуя.
Гібермаєр простягнув руку та клацнув пультом. На екрані проектора з’явилося зображення людини, яка в класичній єгипетській позі лежала в усипальні «наос». Обличчя було наче непідвладне часові; здавалося, ця людина приховувала більше, ніж відкривала, а скорботний вираз обличчя свідчив, що вона була готова до своєї смерті.
— Чи може бути так, — промовила Катя, — що розрив у тексті співвідноситься з перервою в диктуванні, тобто перший абзац містить заключні рядки, записані на попередній аудієнції, а другий — початкові нотатки наступної аудієнції?
— Достеменно! — аж засвітився Ділен. — Слово «Атлантида» — це заголовок, початок нового розділу.
Його пальці застукали по клавіатурі ноутбука, щойно підімкненого до проектора. На екрані з’явилося вдосконалене зображення грецьких слів поруч із їхнім англійським перекладом. Ділен почав читати переклад, над яким вони з Катею майже безперервно працювали відучора, тобто від свого приїзду.
— «У фортеці утримувалися бики, так багато, що вони заповнювали двори та вузькі коридори, і люди танцювали з ними. А потім, за часів фараона Тутмоса, боги завдали землі потужного удару і на землю спустилася темрява, а Посейдон кинув величезну стрімку хвилю, що змела все на своєму шляху. Таким був кінець острівної держави Кефтіу. Далі ми дізнаємося про інше могутнє царство, зниклу під хвилями фортецю, що її називали Атлантидою».
— Перейдімо до другого розділу, — сказав Ділен. Він натиснув на клавішу, й зображення перекрутилося донизу. — Пам’ятайте, це необроблений текст. Солон писав його, перекладаючи з єгипетської грецькою, тож він здається простим, хоча й містить кілька складних для перекладу речень та певні незрозумілі слова. Але є одна проблема.
Очі присутніх зупинилися на екрані. Текст уривався там, де було пошкоджено папірус. Якщо перший абзац зберігся добре, то нижній правий куток другого було відірвано, тож бракувало більшої частини нижніх рядків. Останній рядок містив лише фрагменти слів.
Катя прочитала:
— «Атлантида».
Її акцент додатково підкреслив це слово, певним чином допомігши іншим усвідомити реальність того, що вони бачили.
— Щодо першого речення
