Атлантида - Девід Гіббінс

Він клацнув по клавіатурі, висвітливши тридцять одну групу символів з аверсу диска поряд із їхнім фонетичним перекладом.

— Ось так: я читав від центру назовні, згідно з напрямком руху та погляду людини, зображеної на диску. Саме так, здавалося б, підказує логіка.

Джек швидко переглянув рядки.

— Я не впізнаю жодних слів ані сполучень складів, властивих мінойському чи мікенському письму.

— Боюся, ти маєш рацію. — Ділен знову натиснув на клавішу, і на екрані з’явилися ті самі групи символів, але розташовані інакше. — Ось це — зворотній порядок, по спіралі від краю диска до центру. Результат той самий — абсолютно нічого.

Екран згас, і на коротку мить запанувала тиша.

— А другий диск? — спитав Джек.

Вираз обличчя Ділена був майже непроникним, його збудження виявлялося лише в натяку на посмішку. Він клацнув по клавіатурі, знову вишикувавши на екрані групи символів.

— Ось, по спіралі назовні.

Спершу Джек не помітив жодних зрозумілих сполучень, і його серце на мить стиснула зневіра. Але потім деякі пари знаків почали здаватися дещо знайомими.

— Це вже щось, але символи розташовані не зовсім так, як треба, — промовив він.

Ділен чекав, надаючи йому змогу як слід розглядіти зображення.

— Повернися до початку, — підказав професор.

Джек уважніше вдивився в екран і раптом ляснув по столі долонею:

— Ну звичайно!

Ділен уже не стримувався: його обличчі осявала широка посмішка. Він востаннє клацнув по клавіатурі, і послідовність символів з’явилася у зворотному порядку. Джек різко вдихнув повітря.

— Неймовірно! — промовив він. — Цей диск датований періодом, що розпочався більш ніж за два тисячоліття до бронзового віку, але на ньому зафіксовано мову мешканців Криту часів затоплення нашого корабля!

Помовчавши, він невпевнено, наче сам не вірив у свої слова, додав:

— Це мінойське лінійне А.

Цієї миті у каюті «Сіквеста» пролунав виклик системи внутрішнього зв’язку, миттєво розвіявши чари.

— Джеку, негайно виходь на палубу. На «Грифі» щось відбувається.

У голосі Тома Йорка відчувалося хвилювання.

Джек скочив на ноги й побіг до містка. Костас тримався позаду. За кілька секунд чоловіки опинилися поруч із Йорком і Гові, очі яких не відривалися від мерехтливої плями біля самого горизонту.

У морі щось рухалося. Невдовзі стало зрозуміло: це назустріч хвилям летів катер «Зодіак». Потім чоловіки спромоглися розгледіти й Катю за кермом. Її довге волосся тріпотіло на вітрі. Джек схопився за леєр і на мить заплющив очі: напруга останніх годин заступилася хвилею полегшення. «Дякую тобі, Боже, що з нею все гаразд», — про себе промовив він.

Костас приязно дивився на друга. Він знав Джека досить добре, щоб зрозуміти, про що той зараз думав.

Катер наблизився до корабля та знизив швидкість, і тоді почувся новий звук: віддалене ревіння потужних дизелів. Джек схопив прилад нічного бачення та навів його на обрій. У видошукачі з’явився корпус «Грифа», низький і лиховісний. Раптом за кормою постала гора білої піни, добре помітна у світлі бортових ліхтарів. Повільно, ліниво, наче звір, якому немає чого боятися, «Гриф» описав широку дугу та поплив у темряву. Ще довго після того, як корабель проковтнула ніч, на поверхні моря залишався помітний кільватерний струмінь.

Джек опустив прилад нічного бачення та перевів погляд на жінку, що тільки-но пристала до борту «Сіквеста». Катя помітила цей погляд, усміхнулась і помахала рукою. Джек дуже тихо, так, що навіть Костас ледь його почув, сказав:

— Катю, ти справжній янгол!

7

Гелікоптер низько летів над узбережними горами західної Туреччини. Шум його ґвинта відлунював у глибоких бухточках, що порозрізували берегову лінію. На сході рожеве сяйво світанку заливало нерівні контури Анатолійського плато, а на заході поступово поставали з ранкового серпанку примарні обриси островів Егейського моря.

Джек потягнув за важіль та ввімкнув автопілот. Тепер гелікоптер докладно триматиметься курсу, введеного в бортовий комп’ютер, курсу, що пролягає на північний схід. До мети подорожі залишалося подолати п’ятсот морських миль.

У навушниках почувся знайомий голос.

— Цей золотий диск для мене й досі загадка, — сказав Костас. — Я припускаю, що його створено приблизно в 1600 році до нашої ери, незадовго до загибелі того корабля. Втім, символи на зовнішній смузі асоціюються з другим фестським диском із Криту, датованим чотирма тисячоліттями раніше.

До розмови приєдналася Катя:

— Мене вражає те, що перші мешканці Криту епохи неоліту вже розмовляли мовою бронзового віку. Розшифрування цього тексту професором Діленом спричинить революцію в наших уявленнях про джерела давньогрецької цивілізації.

Після того, як попереднього вечора Катя так вдало владнала справу з «Грифом», Джек досі перебував у піднесеному стані. Така розв’язка дещо нагадувала диво, й він добре це розумів. Зі слів Каті, вона показала Асланові фотографії римського корабля, який Джек досліджував минулого тижня, й переконала бандита, що вони знайшли там лише керамічні амфори, тож корабель не був вартий його уваги. Що ж до «Сіквеста», то він, як запевнила Аслана Катя, стоїть тут лише для того, щоб перевірити нову навігаційну систему.

Джек був переконаний, що цим справа не обмежилася, що Катя щось від нього приховує: або не хоче розповісти всього, або не може. Скільки він не намагався витягти з неї відповідь, вона тримала язика за зубами. Джек надто добре знав тіньовий світ нелегальних операцій, відкотів і хабарів, у якому були змушені жити та працювати мешканці країн колишнього Радянського Союзу. Безумовно, Катя вміла орієнтуватись у цьому світі.

Тривога, що тихенько й ненастанно гризла Джека весь час, поки тривала телеконференція з Александрією, поступилася місцем усеосяжному бажанню продовжувати пошуки. Відпочивати після повернення Катя відмовилася та відразу ж приєдналася до Джека й Костаса, які міркували над планом затонулого корабля та своїми подальшими діями. Тепер, коли вони знали, що пошукам більше нічого не загрожує, ентузіазм невпинно штовхав їх уперед.

Лише тверда впевненість Каті в тому, що «Гриф» не повернеться, переконала Джека здійснити цей ранковий виліт. Черговим пунктом їхнього розкладу мало бути відвідування рідного брата «Сіквеста», корабля на ім’я «Сі-Венчер», що перебував у Чорному морі. Але повідомлення про надзвичайне відкриття поблизу північного узбережжя Туреччини багато чого змінювало.

— Ви досі не знаєте, — повідомив своїм друзям Джек, — що тепер ми маємо результати незалежної експертизи з датування нашого золотого диска. Вони надійшли електронною поштою, поки ви спали.

Він передав Костасові, який сидів у кріслі другого пілота, клаптик паперу. За мить у навушниках почувся радісний вигук.

— Гідратаційне датування! Вони таки зробили це!

Костас опинився у своїй стихії: коли йшлося про перевірені наукою речі, а не про слизькі теорії, він завжди почувався набагато впевненіше.