Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

— Гаразд, домовились. Сподіваюсь, сьогодні ви не поспішаєте і погодитесь поласувати натуральними біфштексами, від яких відмовились минулого разу. До того ж я запросив повечеряти з нами представника ферейну «Урожай», якому належить зіграти значну роль у відбудові німецької промисловості. Добре, що серед соціал-демократів є ще багато німців, які не вступають у змову з вашими переможцями. На тому й тримаємось.

Знизу продзвенів дзвінок. Зачулися кроки покоївки. І одразу ж до кімнати ввійшов літній німець, просто, але елегантно вдягнений. З гідністю вклонившись, він, не чекаючи запрошення, пройшов до столу.

— Гер Штадтцінгер, — відрекомендувався прибулий.

— Можна розпочинати. Усі в зборі,— задоволено потираючи руки, заявив сер Лестер.

Стіл був ще розкішніший, ніж минулого разу. Покоївка мовчки міняла тарілки й наповнювала келихи. Чоловіки курили, перекидаючись незначними репліками. Здавалося, зібрались троє друзів і проводять час за приємною розмовою.

Коли біфштекси було з’їдено, господар запросив усіх до кабінету пити каву.

В каміні палахкотів вогонь. На низенькому столику у золотавих маленьких чашечках парувала кава. Пляшечки з лікерами квіточками виблискували серед чашок.

— Тепер ми можемо спокійно все обговорити. Гер Штадтцінгер у курсі справи. Ми з ним детально розробили план дій, щоб уявити обсяг роботи, що випала на нашу долю. І мене, і гера Штадтцінгера дуже непокоїть зростаючий вплив комуністів у східному секторі. Наші комуністи також починають подавати голос.

— Після виступу Черчилля стало зрозуміло, де криється головна небезпека для всього цивілізованого світу. Треба, не гребуючи ніякими засобами, сприяти ослабленню супротивника. Ви згодні зі мною, гер Шульц? — заговорив Штадтцінгер.

— Звичайно.

— Рішення Потсдамської конференції вже порушено американцями і англійцями. У західному секторі військову промисловість не ліквідовано. Заводи, що виготовляли зброю, не знищені. Це викликає невдоволення серед робітників, яких підігрівають комуністи. Що ж до відбудови верфі, то з технічного боку це не становить великих труднощів. У місті безробіття, але пролетаріат Гамбурга настроєний войовничо. Вже були виступи у зв’язку з порушенням Потсдамської угоди. Почалися незгоди між партією, лідером якої являюсь я, і комуністами. Гадаю, що в найближчому майбутньому це призведе до повного розриву. Профспілки поки що в більшості перебувають під нашим впливом, і саме вони будуть приводними пасами. Сер Лестер сказав, що я і товариші, які працюватимуть зі мною, одержать акції в «Гамбурзько-американському акціонерному товаристві». Як це виглядатиме в грошовому еквіваленті?

— Кожен стане власником акцій на суму п’ять тисяч доларів плюс три проценти прибутків від цієї суми. Ви особисто одержите десять тисяч плюс участь в усіх прибутках. Вас це влаштовує? Не хочу забігати наперед, але гадаю, що скоро американські й англійські капітали тісно побратаються з німецькими.

— О, це чудово!

— А тепер дозвольте мені піти. Тут у мене є давні друзі, й мені хочеться побачитися з ними.

— Так, це Лемке. Я впізнав його, щойно побачив. Крістіан не встиг навіть попередити мене, що це їхній мешканець. Я впізнав його з ходу. Він зупинився біля вітрини, потім увійшов до крамнички. Я сховався за рогом так, щоб розгледіти його обличчя, коли він вийде з покупками. Лемке зовсім не змінився.

У кімнаті, куди ввійшли Курт і Шульц, були вже люди. За столом, задумливо підперши голову рукою, сидів сивий чоловік у темному костюмі, з глибоким шрамом на лівій щоці. На канапі розмовляли Крістіан і двоє незнайомців.

Становище ускладнювалось. Зеллер хотів, щоб Лемке переправили в східний сектор. Було відомо, що по всій Німеччині під вивісками всіляких фірм, товариств, спілок розкидані шпигунські центри. І Лемке міг знати про них.

Звертатись до англійської адміністрації, щоб вона заарештувала колишнього начальника гестапо Лемке, не було рації. Ті, що хотіли перекинути Лемке за кордон, викуплять або викрадуть його.

— А може, мені зіграти ва-банк? — раптом запропонував Григорій. Я не тільки Фред Шульц, а й барон фон Гольдрінг. З’являюся власною персоною до Лемке й цілком офіційно повідомляю, що присланий з Пуллаха, де про нього пам’ятають впливові друзі і хочуть бачити його в «Імперії зримих тіней». Скажу, що посланий у Гамбург для переговорів з англійцями, зокрема з сером Лестером. — В очах Григорія забігали лукаві бісики.

— Але ж ви казали, що вам не можна зустрічатися а Лемке! — вигукнув Курт.

— Ти маєш рацію, Курт. Ще кілька хвилин тому я думав так само. Але ж наша професія — це завжди ризик. Від цього нікуди не подінешся. Значить, треба ризикнути, щоб цей знавіснілий есесівець став перед судом народів і знешкодив своїми свідченнями інших недолюдків.

Обличчя чоловіка, який сидів за столом, пожвавилось. Він підвів очі на Григорія, посміхнувся.

— Ну що ж, це добре. Ми постараємося допомогти вам, чим зможемо. Що ви конкретно пропонуєте?

— Увечері, коли смеркне, я в супроводі Курта і ще кількох чоловік вирушу в Хозенмооре. Ми підійдемо до будиночка, в якому мешкає Лемке. Ваші люди непомітно оточать його. Крістіан зайде до батька й попросить передати Лемке, що до нього прибула людина від Геллера, — це прізвище йому добре знайоме, — і хоче зустрітися з ним наодинці. Думаю, що Лемке погодиться. Він або вийде, або запросить мене до себе. Тоді я підіб’ю його поїхати в Пуллах. Якщо Лемке згодиться, ми виїдемо завтра вранішнім поїздом. Щоб не викликати підозри, я залишусь у нього ночувати.

— Зрозуміло. Отже, сьогодні ви рушаєте в Хозенмооре. З вами поїдуть Курт, Альфред, Вольфганг. — Секретар кивнув на двох робітників, які весь час мовчали. — І ще я пришлю на вокзал мого старшого сина. Він добре знає місцевість, ми колись там неподалік жили. Крістіан поїде раніше й попередить батька, щоб