Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

— Так само, як і я… Отже, в нас спільна мета. Тоді, мені здається, я можу підказати вам шлях. Послухайте, ваша кузина бачила дещо таке, чого жінки не люблять. Вона ревнива, вона сердита — чи була такою доти, поки я не відкрила їй правду. Так ось, сьогодні ввечері чи завтра Морелла прийде до неї і запитає: “Ви задоволені? Ви все ще відмовляєте мені через чоловіка, який віддав своє серце першій-ліпшій кокетці, яка спокусила його? Чи будете ви моєю дружиною?” Що, коли відповісти: “Так, буду”? Ні, ні, помовчіть і вислухайте мене до кінця. Що, коли потім відбудеться таємне весілля і сеньйора Бетті випадково вдягне фату нареченої, тоді як донна Маргарет, перевдягнута в плаття Бетті, дістане дозвіл поїхати разом з сеньйором Брумом та її батьком?

Інеса замовкла і, граючи віялом, спостерігала за ними обома.

Маргарет переклала, і обидві дівчини здивовано вп’ялися спочатку в Інесу, а потім одна в одну — зухвалість та безстрашність цього плану приголомшили їх. Першою почала Маргарет.

— Ти не повинна погоджуватися на це, Бетті, вирвалось у неї, адже, коли він довідається, що це ти, він уб’є тебе.

Та Бетті не звернула уваги на її слова, вона думала. Потім підвела голову й сказала:

— Кузино, моє нерозумне марнославство втягло тебе в цю біду, отже, я в боргу перед тобою. Я не боюсь цієї людини. Він боїться мене. І коли справа дійде до вбивства, нехай Інеса передасть мені свій кинджал, і я впевнена, що зумію завдати удару. Крім того, я кохаю його, хоча він і мерзотник. А може, ми потім і помиримося, хтозна? Якщо ми цього не зробимо… Але скажіть мені, Інесо, чи буду я його законною дружиною за звичаями цієї країни?

— Безумовно, — відповіла Інеса, — якщо тільки священик повінчає вас і якщо маркіз вдягне вам на палець обручку, потім назве вас своєю дружиною. І після того, як виголосять слова благословення, тільки папа римський зможе розплутати цей вузлик. Та на це Морелла не піде. Хіба маркіз Морелла, вірний слуга церкви, може звернутися з такою справою до Рима?

— Це буде обман, — не втрималась Маргарет, — бридкий обман.

— А що він вчинив з тобою та зі мною? — вигукнула Бетті. — Ні, я піду на це і не побоюсь його люті, якщо тільки я буду переконана, що ви з Пітером вільні і твій батько з вами.

— А що станеться з Інесою? — знічено запитала Маргарет.

— Я сама подбаю про себе! — відповіла Інеса, — Може, якщо буде все гаразд, ви візьмете мене з собою. А тепер я не можу більше залишатися тут. Я йду перевідати вашого батька, сеньйора Кастелла, і, коли все буде залагоджено, ми ще зустрінемося з вами. Між іншим, донно Маргарет, ваш наречений уже майже одужав і шле вам свою любов, а я раджу вам, коли Морелла говоритиме з вами, вислухайте його доброзичливо.

З тим же низьким уклоном Інеса слизнула до дверей, відімкнула їх і зникла.

Через годину старий єврей, одягнутий в мусульманський одяг та тюрбан, вів Інесу покрученими вуличками одного з найбільш заселених кварталів Гранади. Схоже було, що його тут знають, бо його поява разом з жінкою у вуалі не здивувала маврів, які зустрічалися по дорозі. Деякі навіть доброзичливо вітали його.

— ЦІ діти Магомета, здається, люблять вас, отець Ізраель, — зауважила Інеса.

— Так, так, моя люба, — мовив старий усміхаючись, — багато хто з них позичав у мене і мають повернути свій борг, перш ніж почнеться велика війна з Іспанцями. От і ладні вони підмітати переді мною вулиці своїми бородами. Все це на користь здійсненню планів нашого друга. О, той, хто має в кишені крони, може вдягнути на голову корону. Гроші все можуть зробити в Гранаді. Дайте вдосталь мені грошей, і я куплю в короля його султаншу.

— У Кастелла багато грошей? — діловито поцікавилася Інеса.

— Багато. Він один із найбагатших у Англії. Але чому ти запитуєш про це? Він не подумав про тебе, бо його непокоять інші справи.

Інеса тільки голосно зареготала, але не образилась за це.

— Я знаю, — відповіла вона, — але я сподіваюся все-таки дещо заробити, і я хочу бути впевнена, що там вистачить на всіх.

— Вистачить, вистачить. Адже я сказав, що там вистачить, ще й залишиться, — відповів Ізраель, стукаючи у двері, прорубані в брудній стіні.

Двері відчинилися, немов зачаровані. Вони перетнули бруковане подвір’я і підійшли до напівзруйнованого будинку мавританської архітектури.

— Наш друг Кастелл, оскільки зараз переховується, то найняв собі погріб, — з усмішкою мовив до Інеси Ізраель, — тому іди за мною. Остерігайся щурів та бережи голову.

Вони спустилися хиткими сходами, що вели з двору просто в підвал, де стояли чани з вином. Старий засвітив маленьку свічку і повів Інесу в глибину, замикаючи за собою численні двері. Нарешті вони опинилися перед вогкою стіною в темному закутку винного погреба.

Тут старий зупинився І знову постукав по-особливому.

Частина стіни повернулася на невидимому стержні, відкрився вузький прохід.

— Непогано влаштовано, еге ж? — усміхнувся Ізраель. — Кому спаде на думку шукати тут вхід, особливо якщо ти винен гроші старому євреєві! Проходь, красуне, проходь.

Інеса слідом за ним пробралася в темну діру, і стіна за ними зачинилася. Взявши її за руку, старий спочатку повернув праворуч, потім ліворуч, і вони опинилися в розкішно вмебльованій кімнаті, добре освітленій лампами. Вікон тут не було.

— Зачекай тут, — наказав старий Інесі, показуючи на канапу, куди вона всілася, — поки я приведу свого мешканця. — І він зник за запоною в кінці кімнати.

Невдовзі запона знову відхилилася, і з’явився Ізраель в супроводі Кастелла, вдягнутого в мавританський одяг. Від перебування під землею він був дещо блідий, але цілком здоровий. Інеса підвелася і стала перед ним, відкинувши з лиця вуаль, щоб