Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

— Навіщо вам це знати? Ну що ж, гаразд, коли ви хочете, я вам скажу. Вона іспанка, гарного походження, разом з сестрою її схопили маври. Один священик, якого зацікавила сестра, звернув мою увагу на Інесу, і я викупив її. Батьки її померли, їй нікуди було подітися, і вона залишилася жити в моєму домі. Ви не повинні надто суворо засуджувати мене, тут це звичне діло. До того ж вона була мені дуже потрібна, бо розумна, завдяки їй я багато про що довідався. Проте останнім часом їй остогидло таке життя, і вона хоче дістати свободу, яку я обіцяв повернути їй як винагороду за деякі послуги, і виїхати з Гранади.

— Скажіть, маркізе, а те, що вона виходжувала мого нареченого, теж було однією з послуг?

Морелла знизав плечима:

— Думайте як завгодно, сеньйоро. Звичайно, я вибачив їй цю нескромність, оскільки це, врешті-решт, розкрило вам правду про людину, заради якої ви зазнали так багато випробувань. Скажіть, Маргарет, тепер, коли ви знаєте, що являє собою ця людина, ви все-таки залишитесь вірні їй?

Маргарет підвелась і ступила кілька кроків по галереї, потім повернулася й запитала:

— А ви кращі цієї пропащої людини?

— Гадаю, що так, Маргарет. Адже відтоді, коли я познайомився з вами, я став іншою людиною; все давнє залишилося позаду, я грішу задля вас, а не проти вас. Благаю, вислухайте мене. Я викрав вас, то правда, але я не завдавав і не завдам вам ніякої шкоди. Задля вас я пощадив вашого батька, хоча мені досить було подати знак, аби прибрати його з мого шляху. Я допустив, щоб він утік із тюрми, але я знаю місце, де він переховується в євреїв Гранади й почуває себе в безпеці. Я повернув до життя Пітера Брума, хоча будь-якої хвилини міг допустити його смерть. І все це заради того, аби потім мене не мучила совість при думці, що тільки моє кохання до вас було причиною його смерті. Але тепер ви переконалися в його зраді й усе-таки відмовляєте мені? Подивіться на мене, — Морелла підвівся на весь зріст, — і скажіть, невже я той мужчина, якого жінці соромно мати за свого чоловіка? Не забувайте, що я можу багато що запропонувати вам тут, в Іспанії: ви станете однією з найвельможніших дам країни, а в майбутньому, — додав багатозначно він, — може, й більше. Насувається війна, Маргарет, це місто та всі багаті землі перейдуть до рук Іспанії, і після цього я буду тут губернатором, майже королем.

— А коли я відмовлюся? — поцікавилася Маргарет.

— Тоді, суворо відповів Морелла, — ви залишитесь тут, і ваш брехливий коханий і ваш батько залишаться тут, аби відчули весь тягар війни разом з тисячами інших християнських бранців, які знемагають у темницях Альгамбри. Моя місія закінчиться, і я поїду звідси, щоб зайняти своє місце в бою серед грандів Іспанії як один із перших воєначальників їх католицьких величностей. Але я не хочу вас залякувати, я хочу знайти шлях до вашого серця, тому що я прагну вашого кохання та вашої дружби на все життя і, якщо це в моїх силах, не хочу завдавати шкоди ні вам, ні вашим близьким.

— Ви не хочете завдавати їм шкоди? Але тоді, коли я погоджусь, ви відпустите їх усіх? Я маю на увазі мого батька, сеньйора Брума та мою кузину Бетті. Адже це її, а не мене ви повинні були б просити залишитися з вами як дружині, якби ви були чесною людиною, за кого ви себе видаєте.

— От цього я не можу зробити! — спалахнув Морелла. — Бачить бог, я не хотів їй чинити зло. Я тільки скористався нею, щоб бути ближче до вас і знати все. Маю зізнатися, що я дещо помилився в ній.

— Хіба тут, в Іспанії, маркізе, не зустрічаються чесні дівчата?

— Зрідка, дуже зрідка, донно Маргарет. Але я помилився в Бетті, сприйнявши її як просту служницю, і я ладний зробити все, щоб виправити це.

— Усе, за винятком того, на що має право претендувати дівчина, яку ви просили стати вашою дружиною. В нас у Англії вона могла б вимагати від вас виконання вашої обіцянки або затаврувала б вас ганьбою. Але ви не відповіли на моє запитання. Чи будуть вони вільні?

— Як вітер… Особливо сеньйора Бетті, з легкою усмішкою додав Морелла. — Чесно кажучи, в. її очах є щось страхітливе для мене. Мені здається, вона дуже злопам’ятна. Рівно через годину після нашого весілля ви визирнете з вікна і побачите їх усіх. їх відправлять під вартою туди, куди вони побажають.

— Ні, заперечила Маргарет, — на це я не погоджуюсь. Я хочу спочатку бачити їх від’їзд, а потому вже заплачу за їхній викуп, повінчавшись з вами. Але не раніше, ніж зайде сонце.

— Отже, ви згодні? — швидко запитав Морелла.

— Здається, я повинна це зробити, маркізе. Мій коханий обманув мене. Вже більш як місяць я полонянка у вашому палаці, про який, наскільки мені відомо, ширяться негарні чутки. Крім того, коли я відмовлюсь, то ви обіцяли, що всіх нас кинуть до в’язниці, потім продадуть як рабів. Або ж ми помремо бранцями маврів. Маркізе, доля і ви не залишили мені іншого вибору. Через тиждень цього ж дня я вийду за вас заміж, але не звинувачуйте мене, якщо ви побачите мене іншою, ніж уявляєте, так само як ви побачили іншою мою кузину, котру ви обдурили. А до того часу я вимагаю, щоб ви не турбували мене. Якщо вам треба буде домовитися про щось чи переказати якесь доручення, нехай уже ця жінка Інеса буде вашим посланцем. Адже про неї я знаю тільки найгірше.

— Я коритимусь вам у всьому, донно Маргарет, — покірно відповів Морелла. — Може, ви хочете побачити свого батька чи… — він зупинився.

— Нікого з них. Я напишу їм і надішлю через Інесу листи. Навіщо мені бачити їх? — схвильовано додала вона. — Адже з минулим, коли я була вільна та щаслива, покінчено назавжди, і незабаром