Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Двійко дужих парубчаків у цивільному прожогом кинулись до пеналів. Ледве встигли вони відімкнути двері, як з пеналу, звідки долинали зойки, вивалилася людина і впала на цементовану підлогу. Намагаючись підвестися, вона стала рачки і безтямним поглядом озиралася навколо.

— Не можу… не можу… — хрипіла вона. — Води!

Другий, визволений з металевих лабет, мав значно кращий вигляд. Він вийшов з кабіни сам і тепер стояв, похитуючись, ледь згорбившись. Змокріла сорочка прилипла йому до тіла, обличчям стікали струмочки поту. Дихав він важко і часто. З-під навислих брів на Думбрайта дивилися налиті кров’ю очі, сповнені люті й зненависті.

Думбрайт махнув рукою. Двоє підбігли до того, що лежав долі, і волоком потягли його до дверей. Другий, похитуючись, мов п’яний сам рушив слідом за ними. Думбрайт дивився на його широку спину і, коли двері за ним закрилися, сказав:

— Той, перший, — слимак. Умлів від спеки, а вона ж не більша, ніж у нас у Флориді звичайної днини. А оцей, з тієї кабіни, — молодець! Злий! З таким матеріалом і попрацювати не шкода… От що: дайте йому трохи відпочити, а потім відвезіть до міста з дівчатками побавитись. Він на це заслуговує. Що за один?

— Димов, з полонених. Старанний і здібний курсант. Тільки похмурий надто, потайний.

— Дарма! Ми їх готуємо не для виступів у кабаре, публіку звеселяти. А з тим, нікчемою, доведеться поморочитись. Така вже наша доля, — він поляскав Шлітсена по плечу, — з усякого лайна виготовляти цукерку… Ну, ходімо далі!

Шлітсен ледве встигав за Думбрайтом. Той переходив з кімнати до кімнати, з барака в барак, ненадовго затримувався біля невеликих груп курсантів, слухав пояснення інструктора і кидав уривчасті зауваження Шлітсену, який запопадливо до них дослухався, іноді щось занотовував.

Зірка Шлітсена, що так катастрофічно швидко почала меркнути в Іспанії через невдачу з засилкою агентури в Прибалтику, після перебазування школи в Берлін знову високо засяяла на виднокрузі. У Пуллаху знайшлися впливові друзі, обізнані з його заслугами. Вони й допомогли Шлітсену знову звестися на ноги. Як не дивно, а кандидатуру Шлітсена на посаду начальника перебазованої з Фігераса школи підтримав і сам Нунке.

— Не розумію, — запитував його потім Григорій, — чому ви знехтували можливістю раз і назавжди позбутися цього пролази? Який сенс тримати біля себе людину, здатну першої-ліпшої хвилини підставити вам підніжку?

— Бачте, Фред, — хитро примружився Нунке, — ви знаєте моє ставлення до Шлітсена і його до мене. Приязними наші взаємини аж ніяк не назвеш. І на мить я не припустив думки, що з почуття вдячності за мою підтримку він дасть мені спокій, втамує свою пристрасть до інтриг і підкопувань. І все ж я наважився його підтримати. І знаєте чому? А тому, що я його знаю, як власні мозолі, і зможу досить точно передбачити, до чого він вдасться за тої чи тої ситуації. А коли б я завалив кандидатуру Шлітсена, замість нього призначили б когось іншого, можливо ще гіршого, до вдачі якого доведеться наново пристосовуватись. До того ж я зважив на взаємини між Шлітсеном і Думбрайтом. Нашого шановного боса аж пересмикнуло з досади, коли він дізнався, хто став на чолі школи. Конфлікт між ними назріє неодмінно, я в цьому впевнений. І тоді ніякі покровителі з Пуллаха не допоможуть Шлітсену.

— Але ж і ви значною мірою відповідаєте за діяльність школи?

— О, я добре обміркував лінію своєї поведінки і вже натякнув Думбрайту, що мене не задовольняють запровадження Шлітсена. На першому ж обговоренні навчальних планів я висуну свій контрплан. Ось коли Шлітсену перепаде!

Не передбачаючи навислої над ним небезпеки, новий начальник школи тим часом поступово вводив Думбрайта в курс справ, на ходу пояснюючи, як він побудував навчальний процес.

— Я не вважав за потрібне докорінно змінювати розроблений нами ще в Фігерасі план підготовки агентури, оскільки цей план було складено нашими спільними зусиллями, з врахуванням усіх ваших рекомендацій, гер Думбрайт! — злегка вклонився Шлітсен. — Отже, я виходив з того…

— Без преамбули, гер Шлітсен! Я просив би конкретніше. Контингент курсантів, розподіл їх по групах, придатність до роботи у ворожому тилу і ступінь цієї придатності за категоріями один, два і три.

— Усю роботу з новаками ми починаємо з тестів, що дають змогу визначити розумові здібності кожного. Залежно від інтелектуального рівня ми і комплектуємо групи, яким потім належить пройти курс спеціальних дисциплін у тому чи тому обсязі. Така диференціація дозволяє нам максимально прискорити підготовку курсантів, яких ми позначаємо категорією номер три. Вже зараз вони придатні для виконання найпростіших завдань, таких, як диверсії, усунення свідків, викрадення потрібної нам людини тощо. Але на першому етапі всі групи навчаються разом. Це стосується таких дисциплін, як вивчення всіх видів зброї, різноманітні прийоми боротьби, коли діяти доводиться голіруч, вміння орієнтуватися на місцевості. До речі, ми добре обладнали кабінети, де провадяться ці навчання. Можливо, вам буде цікаво бодай зазирнути в цей клас?

Шлітсен забіг наперед і широко прочинив двері до великої кімнати. Вгорі стіни її були щільно завішені плакатами і схемами, нижче, на рівні простягнутої руки, містилися стенди з взірцями зброї усіх виглядів і систем, починаючи з пістолетів і автоматів і закінчуючи багатим набором клинків і ножів. На окремому стенді лежали речі зовсім звичайні з вигляду: авторучки, запальнички, портсигари, запонки, брелоки, застібки для краваток. Але й вони мали найдивовижні властивості: різати, колоти, стріляти, бити в обличчя струменем отруйного дурманного газу.

— Непогана колекція, — кивнув на цей стенд Думбрайт.

Шлітсен скромно опустив повіки, мов учень, якого прилюдно похвалив учитель.

— Так, новинок з’явилося багато… До речі, вправи зі зброєю — найулюбленіша дисципліна наших вихованців. Покажіть, Ломан, чого ми досягли!

Інструктор, який при появі начальства урвав команду, рубонув долонею повітря і владно гукнув: