Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
Проте цей рік між запорожцями та чорноморцями траплялися і криваві сутички. Одного разу задунайські запорожці напали на чорноморців, коли ті їхали з Килії до Ізмаїла міняти паперові гроші на срібло, і, примусивши тих вилізти на берег, одняли їхнього байдака разом з усім, що у байдаці було. Другим разом ті ж запорожці підстерегли полкового старшину чорноморців Строця, коли той, вертаючись з 19 козаками з Галаца в Килію, спинився на ніч біля одного острова. Запорожці раптом серед ночі напали на чорноморців, одного з них вбили, трьох поранили, а десять захопили у бранці. Тільки Строць з п’ятьма товаришами заховався в очереті і зрятувався. Ранком, коли підпливли до того місця ще декілька чорноморських байдаків і, розпитавши Строця, попливли шукати першого байдака, то знайшли його аж біля Ісакчі вже спаленого.
З приводу цього останнього випадку Чепіга видав наказ, щоб козаки чорноморці не вважали турецьких запорожців за християн, а при зустрічі вбивали б їх як ворогів і гнобителів віри христової. Проте козаки чорноморські мали ці нечисленні випадки ворожнечі з боку запорожців за герці і, здибавши їх між очеретами, часом не тільки любенько розмовляли з ними, а навіть переходили на бік турків. Таке відношення чорноморців до запорожців занепокоїло Головатого, і він пустив поміж козаками чутку, ніби турецький султан, коли буде замирятись, то буде примушений віддати всіх запорожців Потьомкіну.
Та чутка збентежила як чорноморців, так і запорожців: перші перестали перебігати на турецьку сторону, а останні навіть нахвалялися побусурманитись, щоб тоді вже султан не зміг їх видати.
У травні місяці російське військо мало переходити за Дунай, і чорноморці з своїми байдаками дуже тому сприяли. До червня вже й Чепіга з чорноморцями був за Дунаєм, і тут під Бабадагом здибався з чималим турецьким військом, у складі котрого було й декілька тисяч задунайських запорожців. Тут, серед бою, зустрілись у двох ворожих військах не тільки товариші, а навіть рідні брати. Задунайські запорожці у цьому бої взагалі не били на своїх товари-шів-чорноморців, а задунайський козак Помело, побачивши свого брата-чорноморця, навіть перестеріг його, щоб чорноморці не заганялись за турками, бо вони заманюють їх на татарську залогу.
Завдяки застереженню Помела Чепіга не пішов у розставлену турками пастку, а зайшов татарам у бік і разом з донцями погромив як татарське, так і турецьке військо, а на другий день добув і сплюндрував Бабадаг.
Від Бабадага чорноморці пішли разом з російським військом генерала Рєпіна під Мачин і брали там участь у великому та славному бойовищі 23 червня. На тому бої й скінчилася війна з турками, бо 31 липня у Галаці була підписана між Росією й Туреччиною згода, за котрою межею між цими державами став Дністр, інші ж повойова-ні Потьомкіним городи до Дунаю були повернуті султанові.
Тим часом Потьомкін захворів і поїхав з Дунаю у Миколаїв, але, од’їхавши од Галаца лише 40 верст, почув собі смерть і попросив чорноморців, що бігли кіньми обабіч карети, винести його з карети й покласти на землю, щоб йому вмерти спокійніше. Чорноморці прослали йому на траві килим, і він уночі на 5 жовтня
1791 року помер.
Смерть Потьомкіна дуже занепокоїла чорноморців. Тільки Потьомкін, звучись Великим гетьманом, мав силу й бажання підтримувати чорноморців і примушувати російських генералів більш-менш признавати козацьку старшину за офіцерів, а поміщиків — визволити хоч невелику частину поневоленого запорозького товариства; тепер же, після його смерті, за чорноморців не було кому заступитися, бо всі останні російські генерали, за винятком дуже небагатьох, дивились на козаків майже з презирством.
Старшина Чорноморського війська найбільше занепокоїлася за права війська на землю, бо хоч на Коші і мався указ Потьомкіна про надання Чорноморському війську земель між Бугом та Дністром і по Кінбурнській косі і та земля була навіть одмежована, та царської грамоти на неї військо досі не мало.
По скінченню війни більшість Чорноморського війська зимувала на Дунаї. Тільки Чепіга та Головатий з невеликими виділами війська повернулись за Дністр на козачі землі. Тут зразу ж вони почули непевні вісті. Російські урядовці з посміхом перестерігали чорноморців, щоб не розташовувались на Дністрі, бо все одно землі між Дністром та Бугом так само роздадуть панам, як роздали і землі Запорожжя; генерали ж російського війська не в жарт гомоніли, що Чорноморське військо буде повернуте у звичайні полки московського війська.
КЛОПІТ ПРО КУБАНСЬКІ ЗЕМЛІЗ приводу таких чуток військова старшина радилась, міркувала
і врешті рішила послати у Петербург Головатого з шістьма депутатами просити царицю про видачу грамоти на землю. Головатий перший зрозумів, що на Дністрі чорноморцям не вдержатись, і через те, за його порадою, старшина рішила просити у цариці землі тільки на Тамані, аби тільки найбільше. 29 лютого на раді старшин було складене прохання до цариці. Хоч і скорочене, а ми його наводимо, бо те прохання подає цікаві відомості про склад і справи війська Чорноморського:
1) 3 початку останньої турецької війни ми, по волі Вашої імператорської Величності, були зібрані небіжчиком Великим Гетьманом Потьомкіним із бувших запорожців, кількістю 12 622 козаків, щиро служили В. І. В. кінно, пішо і на флоті.
2) 3 наказу найсвітлішого князя між нами уряджена була старшина: судця, писар, хорунжий, пушкар, довбиш та курінні отамани. Дав нам покійний булаву, 17 перначів, знамено (корогву), прапорів 14, військову печать і гармати, а під оселі обіцяв дати нам землю, одібрану од ворогів між Бугом та Дністром, та ще на Кінбурнській стороні.
3) 3 його ж, небіжчика, наказу ми вже оселили на тих землях сім’ї наші, кількістю 1759, а з них чоловічого коліна 5068 душ та жіноцтва 4014 і позаводили собі хати, млини, вітряки й господарство з хліборобством, скотарством, садівництвом, виноградарством, пасіками та рибальством.
4) Багатьох з нас, бувших запорожців, ще пани поміщики та їхні прикажчики держать у підданстві і мордують під вартою, а жінок та дітей гнітять роботою. А коли б усіх тих запорожців з їхніми сімействами визволити, то було б нас самого тільки чоловічого коліна тисяч
