Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Потьомкін дуже радів тому, що добув Березань: почепив Головатому на груди Георгіївського хреста і дякував усій козацькій старшині й козакам. Поки Головатий добував Березань, Чепіга підкрався з частиною своїх запорожців до Хаджибея і попалив у самому городі гамазеї з борошном та іншим військовим припасом.

Скоро після штурму Березані, а саме 6 грудня, російське військо разом із запорожцями штурмувало й добуло Очаків. Під час того штурму задунайські запорожці, підпливши до Березані, почали палити у неї з байдачних гармат, а далі, приставши до берега, хотіли штурмувати острів, але, роздивившись, що на острові свої ж брати, посідали на байдаки і попливли у море. Все-таки під час гарматної пальби з обох боків було по кілька вбитих та поранених козаків.

Участь запорожців у подіях під Очаковом згадується у народній пісні, у котрій разом чогось іде розмова про козацьку одіж. Треба гадати, що до того часу запорожці так обідралися, що в російських генералів встало питання, чи не видати їм солдатську одежу.

Хвалилися запорожці Очаків дістати,

Щоб із мурованих колодязів коней напувати.

Очаків дістали, і сам хан нам здався,

Вже на наших запорожців весь москаль

піднявся.

Зібралися генерали ситку ситкувати:

— Яку будем запорожцям одежу давати:

Чи козацьку, чи гусарську, чи третю —

солдатську? —

«Хоч ми будем, братці, канави копати,

А не будем солдацької одежі приймати,

Бо солдацька одежа куца ще й погана,

Нехай наша не загине запорозька слава!»

За послуги запорожців у війні 1788 року на Чорному морі і побіля нього Потьомкін, виконуючи волю цариці, звелів Війську вірних козаків зватись надалі Військом вірних чорноморських козаків. Проте, як тільки на зиму припинилась війна, про чорноморців зараз же й забули: Чепігу з вершниками направили зимувати на Громокдію, де не було й оберемка сіна, так що він, щоб зряту-вати коней, мусив розпустити козаків іти до весни, хто куди знає; на острові Березані запорожці трохи не пухли з голоду, бо їм не підвозили припасу, а од морозу козаки зрятувалися тільки тим, що попалили кріпосні будівлі; з Васильківського Коша чорноморцям наказано було вийти, а курені віддати під турецьких бранців. Довелося б козакам загинути од морозів, та старший на Коші не виконав того наказу Генерала Хрущова і зимував з козаками на Коші, на дрова розламав цілий поверх фрегата «Василій Великий», що стояв у Бузькому лимані, затертий кригою.

У Бузькому лимані у ту зиму взагалі було багато суден затерто льодом і, щоб рятувати з них всяке приладдя, Потьомкін звелів вирядити 300 чорноморців, наказавши генералу Суворову постачати на них теплу одежу, видавати харчі і платити за роботу по 12 карбованців на місяць. Але Суворов нічого того не зробив, через що багато козаків, працюючи на воді і на льоду, покалічились, а коли вони звернулися до генерала Фалієва, що завідував роботами, щоб зарадив лихові, то той пригрозив, що як козаки не будуть робити, то будуть «вистріляні й виколоті».

Що мали робити чорноморці? Сорок вісім душ з них одвезли на Кіш із помороженими руками та ногами; декілька позамерзало на смерть, а останні втекли, мабуть, на Дунай. Замість утікачів та покалічених, Кіш вислав інших 300 козаків, але й ті або скоро похворіли, або невідомо де поділись, бо хоч і дуже чорноморці хотіли заслужити царицину ласку, а робити при таких умовах було •неможливо. Всього рахують, що за зиму 1788-89 років з голоду, холоду й важких робот померло біля 500 чорноморців.

Немало набралися за сей рік запорожці лиха і на колишній власній землі Запорожжя. Коли за наказом Потьомкіна Чепіга, Сидір Білий та Головатий, ще по весні року 1788, почали збирати під бунчук кошового всіх запорожців, то більшість поміщиків, незважаючи на наказ Потьомкіна, котрим до відома поміщиків доводилось, що запорожці збираються з волі цариці, силоміць не пускали запорожців од себе, вважаючи їх своїми кріпаками. От що пише П. Короленко про те, що довелося перетерплювати запорожцям у 1788 році: «Щоб не пустити запорожців на військову службу, поміщики мало що чинили всякі до того перешкоди, а примушували їх до тяжких без спочинку робіт і, що найголовніше, одрізували у козаків оселедці, ознаку козацької честі. Були випадки, що поміщики примушували козачу сім’ю удень робити без спочинку, а на ніч забивали у колодки, щоб не втекли з панщини, і те мордування робилося не один раз; інших після тяжких поденних робіт увечері сікли різками і вкидали на ніч у ями, щоб не втекли, а один пан, довідавшись, що од нього втекло декілька бувших запорожців до кошового отамана, замкнув їхні сім’ї у пастку, не давав їм їсти і по три рази на день бив батогами не тільки жінок втікачів, а навіть недолітніх дітей».

Послані з Коша запорозькі старшини нічого не могли поробити з панами, бо їх руку тягли, незважаючи на накази Потьомкіна, всі повітові урядовці, і навіть траплялися випадки, що ті запорозькі старшини, котрих Чепіга посилав визволяти своїх товаришів з неволі, самі не знали як зрятуватись од цупких панських пазурів.

Боліючи серцем за покривджене запорозьке товариство, Чепіга в жовтні 1788 року написав про всі ті кривди Потьомкіну, просячи його дати військові свою землю, на котру можливо було б виселити родини запорожців з поміщицьких земель. Треба гадати, що сам Потьомкін до того часу випустив уже на волю тих запорожців, котрі були у кріпацтві у нього самого, бо він видав новий наказ про те, щоб урядовці пильнували, аби бувшим запорозьким козакам не чинилося ніяких перешкод до переходу у Військо вірних козаків і щоб родини тих козаків ніхто у неволі не затримував і кривд їм не чинив.

Незважаючи на такий наказ, справники не тільки не визволяли з кріпацтва тих запорожців, що ще не були у Чорноморському війську, а навіть тих козаків, котрих Чепіга розпустив на зиму по домівках, вони арештовували і передавали поміщикам, як втіка-чів-кріпаків, а вже пани та їх управителі немилосердно козаків катували і знову повертали у кріпацтво. Кошовому отаманові знову довелося розсилати по поміщиках козацьку старшину, та траплялося, що й тих старшин справники брали під варту, а бумаги, видані їм од кошового, з глузуванням рвали на шматки.

Через таке становище по весні козацтво збиралось до кошів дуже мляво. У місяці травні Головатий перейшов з своїм Кошем з Василькова на устя річки Березані; Чепіга ж був у дуже непевному становищі, бо вершників у квітні було біля нього лише 130 і ледве до 10 травня зібралось 570 душ, останні