💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Олекса Довбуш. Оповідання - Гнат Мартинович Хоткевич

Олекса Довбуш. Оповідання - Гнат Мартинович Хоткевич

Читаємо онлайн Олекса Довбуш. Оповідання - Гнат Мартинович Хоткевич
життям за вас наложив. Отака ви громада, будьте ви прокляті…

І кляла всюди, кляла всіх, кого здибала. Громада чула свою вину перед Тодорихою й старалася хоч чим-небудь загладити. Той принесе хліба, той бринзи. їй дають, а вона лає. Притихло село. Коли королівською грамотою можна підтриматися, і грім не вдарив, і не вібив напасника, і королівські слуги не прилетіли на конях, не схопили, не замкнули у вічну тюрму за зневагу королівського імені, то що ж говорити далі? Значить, дійсно вище пана нікого нема на світі, й треба покоритися волі божій.

Село мовчало.

І саме коли залягла найглибша мовчанка на всі вуста, коли поміж чорних хат хижо віяли чорні крила чорних птахів зневіри й одчаю — тихим поповзом, шепотом нечутним почала ходити поміж тих же хат чутка, що там, десь далеко, у високих гуцульських горах, об'явився такий отаман опришків, що мстить за людську кривду. Довбуш називається… І кажуть, що варт лиш прийти до нього, оповісти про пана все — і явиться Довбуш, і зробить порядок. Ходили такі чутки.

Хто вірив, а хто й не вірив. Мало чого люди не наговорять. Бо людям хочеться, аби був на світі хтось такий, хто ніби за кривдами людськими уступив би сі, та й вигадують. Хоч його й нема, а вони кажуть є.

Але ні… Вперто ходять чутки. Називаються імена панів, що їх покарав Довбуш, називаються точно села. Значить, є він, Довбуш. Значить, не вигадала його людська фантазія для своєї втіхи. Дати би знати йому, як ми тут живемо. Нехай би прийшов, сказав своє слово…

Але хто піде давати знати? Та й де його шукати, того Довбуша? Не сидить же він десь на однім місці, а ховається по глибоких горах, аби за нього ніхто не знав. Зрештою, знайти би можна, але хто піде? Хто захоче розділити долю королівських депутатів? Ніхто. Сидім же, люди, тихо й терпім. Ісус Христос не так терпів…

І сиділи, і терпіли. Де, з яких невичерпних запасів позичали отого терпіння усі оті борщівські люди — хто їх знає. Глибока вона, чаша народного терпіння.


XX

Жінку Василя Гомжія Мокрину й її десятилітнього хлопчика Йванка забрав пан Злотніцький до двору. Знущався з матері, а найбільше з дитини.

— Такий же розбійник виростеш, як і твій тато. Отже, буду тебе зарані карати, аби потім не було мало. Я з вас дух гайдамацький виб'ю… Се вам не Уманщина, де ви панами.

Загнане, переполохане дитя боялося вже самого звуку ходи пана і завмирало на саме приближения. Прибігало іноді до матері, скаржилося зі сльозами — а що могла робити мати, сама вічно катована, сама завжди збита. Плакала рясно, обціловувала кожну ранку на тілі дитини, а потім знов виряджала до покоїв на дальшу муку.

І доки воно так було би, хто його знає, коли б не трапився маленький випадок. Оту чашу терпіння переповнила одна крапелька.

Раз у рік, на день свого народження, пан Злотніцький скликав усю околицю і [влаштовував пир], що клав усіх в лоск. Випустити гостя тверезим вважав за ганьбу для себе.

Отже, й сьогодні гулянка йшла така, що всім аж чуприни куріли. Душна хата, заповнена випарами всяких напитків, риганням, бо й це відбувалося тут же, давила низькою стелею і ще більше розморювала п'яних людей. Пили вже не тому, що це давало якесь задоволення, а просто так, ніби міряючи вмістимість своїх тельбухів. І пили вже що попало. Господар і сам це знав, отже, добре вино давав лише на початку, а далі велів уже подавати всяку сивуху, бо її не стільки вип'ють, скільки виллють та виплюють.

Запеклі пияки збиралися докупи й вигадували всякі речі, що тільки зберегла їх пам'ять із гомеричних попойок їх дідів. Пан Злотніцький виніс якийсь особливий кубок.

— Панове бенефактори! Старожитна штука. Проше придивитися…

Обступили й розглядали. По кубку йшло три позолочених обручки зверху й на тих же місцях на вні.

— А що се має означати?

— А ось що. Наповняється кубок до країв. А ти маєш його вихилити одним духом аж по першу обручку. Ні краплі більше, ні краплі менше.

— А як не вцілиш?

— Повторюй, поки вцілиш.

— Ха-ха-ха!.. А як потрапиш?

— Маєш передишку, поки того самого не зроблять усі, хто пішов у круг.

— А тоді?

— А тоді на другу обручку, так само і на третю.

Витівка подобалася. Зібралося коло. Почалося вихиляння.

Пан Адам Рількавич сім разів ликав і все не міг попасти. Так і кинув, бо… почало виливатися назад.

Кубок перейшов до других рук.

А в іншім кутку попилий опасистий пан Михайло Ястшембський, староста козинський, ладився показати старопольську штуку. Ліг на тапчан, казав собі вставити лійку в рот й лити вино прямо з кварти.

А що було під силу батькам, то було зверх сили синів. Пан Ястшембський поперхнувся, зірвався, задихаючися, з тапчана. Лійка полетіла прямо в товпу, вдарила в лоба пана Барановського, вином забризкало всім фізіономії.

Хто регоче, хто лається. Пан Барановський узяв собі за образу гонору той факт, що дістав лійкою в лоб. Казав, що честь його опльовано, й шукав корабелі при поясі, забувши, що ще його батько, як сів на фільфарку та підпоясав корабелю, то так уже й не припасав більше ні він, ні його коханий син, оцей пан Барановський, що вмів тільки рахувати копи. В однім гурті йдуть в заклад… і п'ять із спеціальних пугарів, що в кожний влазить по півгарця. В другім, попустивши паси, дудлять прямо з коновок. А от зібралася купа дивитися на двох завзятих півнів, відомих на цілу околицю. Де вони зійдуться удвох, там завжди коло

Відгуки про книгу Олекса Довбуш. Оповідання - Гнат Мартинович Хоткевич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: